[792(477) (05). 1927“] Рік видання III
Пролетарі всіх країн, єднайтеся
Адреса редакції
Харків, вул. Карла Лібкнехта, № 9.
Телефон 1-68.
ТИЖНЕВИК
ВИДАННЯ ВІДДІЛУ МИСТЕЦТВ УПО УСРР № 8 (49)22 ЛЮТОГО192
Гноблений цілий час за царату український театр міг хіба сяк так зберігати своє нужденне животіння, а не розви
ватися таким темпом, якого він потрібував, щоб наздогнати ту культурну про
галину, що непросвітною темрявою спала над У країною в наслідок політики царату і тривала до 80 р. мни. століття. Побутовий театр був до революції кульміна
ційною точкою розвитку нашої театральної штуки. Він мав акторів, що підносились свого часу до найвищих ступнів мистецтва сцени, мав традиції, але зовсім не мав літератури, навіть писаних спогадів, що зберігали-б на пізніші часи бo
дaй повні фактичні дані з історії його розвитку.
Такий стан річей не міг не відбитися і на поступі нашого театру взагалі, бо брак літератури й науки про театр спиняв в значній мірі розвиток поодиноких робіт
ників з театру, а разом з цим гальмував і всю справу. Тим часом як приміром ру
ський театр, бувши добре підтримуваний державою, напередодні революції був уже піднісся понад многі західноєвропеські театри, наш не перевищував в цілому рі
вня доброго на той час провінціяльного театру. Кінець-кінцем такий стан річей в минулому позначився де в чім і на роботі пореволюційного українського те
атру. Хоч як, і Березіль, і Франківці. і одеська Держдрама, ступили наперед за останні роки, хоч маємо ми на сьогодні цілих три оперних театри, проте треба одверто признатися, що й до нині брак
літератури й науки про український театр гальмує його поступ. Ми й сьогодні маємо багато невияснених справ на теа
тральнім полі, які потрібують обговорення ширшими кроками суспільства і які
може-б зрозумілі були нам. коли-б справа театральна на Україні була розвивалася нормально, бо безперечна річ, що розгля
дати сучасний театр, його напрямки і ті шляхи, якими він нині прямує, не огля
даючись на минуле українського театру, не можна. Від цього минулого, побутового театру теперішні наші театри одні більше, а другі менше взяли. Насамперед взя
ли вони не мало вихованих у побутовім театрі акторів, запозичили прийоми ак
торського майстерства, а инші і до нині ще у многім ідуть тими стежками, які цей театр протоптав.
Все це спонукає нас перш за все взятися як найенергійніше до вияснення сьо
годнішньої істоти українського театру, а найближчий до цього шлях за сучасного стану поставити неясні в роботі театрів питаня на обговорення ширших суспіль
них кол, цоб-то впорядження диспутів на актуальні на театрі питання.
Перший такий диспут відбудеться 28 лютого в клубі ім. Блакитного. Цей диспут буде першим в цім році, і треба думати не останнім, заходом для внесення ясности в деякі галузі нашої театральної справи і для її популяризації серед ширшого кола суспільства. Як перший, зрозуміло, що він носитиме загальний характер, має кинути світ на ситуацію в українським театральнім житті в цілому, не вдаючись
Пролетарі всіх країн, єднайтеся
Адреса редакції
Харків, вул. Карла Лібкнехта, № 9.
Телефон 1-68.
ТИЖНЕВИК
ВИДАННЯ ВІДДІЛУ МИСТЕЦТВ УПО УСРР № 8 (49)22 ЛЮТОГО192
Диспут про шляхи українського
театру
Гноблений цілий час за царату український театр міг хіба сяк так зберігати своє нужденне животіння, а не розви
ватися таким темпом, якого він потрібував, щоб наздогнати ту культурну про
галину, що непросвітною темрявою спала над У країною в наслідок політики царату і тривала до 80 р. мни. століття. Побутовий театр був до революції кульміна
ційною точкою розвитку нашої театральної штуки. Він мав акторів, що підносились свого часу до найвищих ступнів мистецтва сцени, мав традиції, але зовсім не мав літератури, навіть писаних спогадів, що зберігали-б на пізніші часи бo
дaй повні фактичні дані з історії його розвитку.
Такий стан річей не міг не відбитися і на поступі нашого театру взагалі, бо брак літератури й науки про театр спиняв в значній мірі розвиток поодиноких робіт
ників з театру, а разом з цим гальмував і всю справу. Тим часом як приміром ру
ський театр, бувши добре підтримуваний державою, напередодні революції був уже піднісся понад многі західноєвропеські театри, наш не перевищував в цілому рі
вня доброго на той час провінціяльного театру. Кінець-кінцем такий стан річей в минулому позначився де в чім і на роботі пореволюційного українського те
атру. Хоч як, і Березіль, і Франківці. і одеська Держдрама, ступили наперед за останні роки, хоч маємо ми на сьогодні цілих три оперних театри, проте треба одверто признатися, що й до нині брак
літератури й науки про український театр гальмує його поступ. Ми й сьогодні маємо багато невияснених справ на теа
тральнім полі, які потрібують обговорення ширшими кроками суспільства і які
може-б зрозумілі були нам. коли-б справа театральна на Україні була розвивалася нормально, бо безперечна річ, що розгля
дати сучасний театр, його напрямки і ті шляхи, якими він нині прямує, не огля
даючись на минуле українського театру, не можна. Від цього минулого, побутового театру теперішні наші театри одні більше, а другі менше взяли. Насамперед взя
ли вони не мало вихованих у побутовім театрі акторів, запозичили прийоми ак
торського майстерства, а инші і до нині ще у многім ідуть тими стежками, які цей театр протоптав.
Все це спонукає нас перш за все взятися як найенергійніше до вияснення сьо
годнішньої істоти українського театру, а найближчий до цього шлях за сучасного стану поставити неясні в роботі театрів питаня на обговорення ширших суспіль
них кол, цоб-то впорядження диспутів на актуальні на театрі питання.
Перший такий диспут відбудеться 28 лютого в клубі ім. Блакитного. Цей диспут буде першим в цім році, і треба думати не останнім, заходом для внесення ясности в деякі галузі нашої театральної справи і для її популяризації серед ширшого кола суспільства. Як перший, зрозуміло, що він носитиме загальний характер, має кинути світ на ситуацію в українським театральнім житті в цілому, не вдаючись