у деталізацію тих чи инших поодиноких моментів. І що, як ми вже говорили, роз
глядати сучасну ситуацію в нашім театрі не можна без ретроспективного погляду на пройдений шлях, то диспут цей і має передовсім висвітлити минуле україн
ського театру, щоб потім стало можливим поставити правильний діягноз сучасним напрямкам в нашім театральнім мистец
тві, формам та методам їх роботи і в міру спромоги накреслити в загальних бодай рисах шлях на завтра.
Відповідно до цього плану диспуту намічено й теми доповідів на нім. Вступну доповідь на тему: Театр, як політично
соціяльний чинник зробить тов. Христовий, Народній Артист Республіки Лесь Курбас доповість про сучасні напрямки й форми театру і тов. Мамонтів зробить аналізу дореволюційного українського театру.
Звичайно наперед досить таки важко проректи чого дійде й що дасть цей диспут, але можна з певністю сказати, що ус
піх і наслідки його цілком залежать від того, як поставиться до цієї першої спро
би наше громадянство, бо і в висвітленні та розвязанні театральних проблем, як і всяких инших — «громада великий чоловік».
Призначена відкриттям на 17 лютого і відстрочена на 20, перша виставка обра
зотворчого мистецтва в плані поточного року і 20 лютого фактично ще не була відкрита вся. Театрального відділу пуб
ліка так і не бачила, бо його закінчили устатковувати тільки о 4 годині, коли вже експонатів не можна дивитися в напів
темних кімнатах Соціяльного музею. Проте це факт не суть важний. В організа
ційній частині виставки є хиби куди важніші. Насамперед тони криються в неправильній організаційній системі
зглядно до намічених виставкою завдань.
В декларативній статті про виставку вміщеній в № 7 журналу «H. М. » тов. Т. В. означує її завдання так: «Завдання виставки «Художник Сьогодні» подати не підсумок величезної роботи, зроблені за час революції. Ні—вона мусить дати ніби аналіз змісту самого слова художник, вона мусить показати обличчя майстра
образотворця з усіх боків, в усіх, бодай головніших розрізах».
Мимо того, що в цій тираді досить таки сваряться поміж собою «усіх» з «бо
дай головніших», і мимо туманности формуліровки завдання в цілому, — бо «ана
ліз змісту самого слова художник», після попореднього застереження, що виставка не ставить собі зробити підсумок роботи художників (очевидно харківських) за час революції, виглядає надто абстрактно, — не знати який конкретно критерій прикладали організатори до підбору експонатів. Розум слова художник ми нині
не мислимо инакше і не можемо инакше мислити, як функції художника в будівництві соціялістичного суспільства. Зга
дувана ж стаття, пояснюючи далі завдан
ня виставки, говорить, що аналіз має полягати в тім, щоб показати художника — «майстра й робітника» — («умови життя
умови роботи... »), члена спілки, знову майстра («Художник вдома» в лаборато
рії творчій), художника педагога, а потім ще раз майстра («Художник перед масами»), Плутанину в усім цім сподіва
ємось видати й для неозброєного ока. Де-ж тут розкриття розуму слова ху
дожник цеб-то диференціяіція його, коли говориться про умови життя, про умови
роботи, членство в профспілці, а решта зводиться до того-ж таки загальника— «Майстер», бо й перед масами виступає також майстер, а не хтось инший. Тут деклараційна стаття очевидно перемудрила.
А виставка?
— Також перемудрила, бо її організовано за декларованою теорією з деякими лишень екстраординарним додатком.
Але наперед дозвольте нам сказати про систему організації виставки образотворчого мистецтва, щоб вона змогла розкрити трудящим розум: слона художник свою думку. Розкрити це слово значить показати функції художника в життєбудівництві, місце образотворчого мистецтва серед инших галузей культури і в ролі культурного та суспільного фактора. Правда, це річ дуже великих маштабів, бо не могла-б така виставка обмежитися тільки експозицією робот художників за певною системою підібраних і розташова
них, а мусіла-б зужити й инших засобів,
коли-б хотіла справді досягти поставленої собі цілії. Але такого масштабу ми й не маємо на думці, бо говоримо й мислимо в межах сьогоднішніх ресурсів образотворчого мистецтва- на Україні. Одначе й
глядати сучасну ситуацію в нашім театрі не можна без ретроспективного погляду на пройдений шлях, то диспут цей і має передовсім висвітлити минуле україн
ського театру, щоб потім стало можливим поставити правильний діягноз сучасним напрямкам в нашім театральнім мистец
тві, формам та методам їх роботи і в міру спромоги накреслити в загальних бодай рисах шлях на завтра.
Відповідно до цього плану диспуту намічено й теми доповідів на нім. Вступну доповідь на тему: Театр, як політично
соціяльний чинник зробить тов. Христовий, Народній Артист Республіки Лесь Курбас доповість про сучасні напрямки й форми театру і тов. Мамонтів зробить аналізу дореволюційного українського театру.
Звичайно наперед досить таки важко проректи чого дійде й що дасть цей диспут, але можна з певністю сказати, що ус
піх і наслідки його цілком залежать від того, як поставиться до цієї першої спро
би наше громадянство, бо і в висвітленні та розвязанні театральних проблем, як і всяких инших — «громада великий чоловік».
Виставка „Художник сьогодні
Призначена відкриттям на 17 лютого і відстрочена на 20, перша виставка обра
зотворчого мистецтва в плані поточного року і 20 лютого фактично ще не була відкрита вся. Театрального відділу пуб
ліка так і не бачила, бо його закінчили устатковувати тільки о 4 годині, коли вже експонатів не можна дивитися в напів
темних кімнатах Соціяльного музею. Проте це факт не суть важний. В організа
ційній частині виставки є хиби куди важніші. Насамперед тони криються в неправильній організаційній системі
зглядно до намічених виставкою завдань.
В декларативній статті про виставку вміщеній в № 7 журналу «H. М. » тов. Т. В. означує її завдання так: «Завдання виставки «Художник Сьогодні» подати не підсумок величезної роботи, зроблені за час революції. Ні—вона мусить дати ніби аналіз змісту самого слова художник, вона мусить показати обличчя майстра
образотворця з усіх боків, в усіх, бодай головніших розрізах».
Мимо того, що в цій тираді досить таки сваряться поміж собою «усіх» з «бо
дай головніших», і мимо туманности формуліровки завдання в цілому, — бо «ана
ліз змісту самого слова художник», після попореднього застереження, що виставка не ставить собі зробити підсумок роботи художників (очевидно харківських) за час революції, виглядає надто абстрактно, — не знати який конкретно критерій прикладали організатори до підбору експонатів. Розум слова художник ми нині
не мислимо инакше і не можемо инакше мислити, як функції художника в будівництві соціялістичного суспільства. Зга
дувана ж стаття, пояснюючи далі завдан
ня виставки, говорить, що аналіз має полягати в тім, щоб показати художника — «майстра й робітника» — («умови життя
умови роботи... »), члена спілки, знову майстра («Художник вдома» в лаборато
рії творчій), художника педагога, а потім ще раз майстра («Художник перед масами»), Плутанину в усім цім сподіва
ємось видати й для неозброєного ока. Де-ж тут розкриття розуму слова ху
дожник цеб-то диференціяіція його, коли говориться про умови життя, про умови
роботи, членство в профспілці, а решта зводиться до того-ж таки загальника— «Майстер», бо й перед масами виступає також майстер, а не хтось инший. Тут деклараційна стаття очевидно перемудрила.
А виставка?
— Також перемудрила, бо її організовано за декларованою теорією з деякими лишень екстраординарним додатком.
Але наперед дозвольте нам сказати про систему організації виставки образотворчого мистецтва, щоб вона змогла розкрити трудящим розум: слона художник свою думку. Розкрити це слово значить показати функції художника в життєбудівництві, місце образотворчого мистецтва серед инших галузей культури і в ролі культурного та суспільного фактора. Правда, це річ дуже великих маштабів, бо не могла-б така виставка обмежитися тільки експозицією робот художників за певною системою підібраних і розташова
них, а мусіла-б зужити й инших засобів,
коли-б хотіла справді досягти поставленої собі цілії. Але такого масштабу ми й не маємо на думці, бо говоримо й мислимо в межах сьогоднішніх ресурсів образотворчого мистецтва- на Україні. Одначе й