Харків
Березіль В Державнім драматичнім театрі ім. Франка
(Інтерв’ю з Худ. керов. Засл. Арт. Респ. Гнатом Юрою)
Поточного театрального сезону театрові ім. Франка, довелося розпочинати свою
роботу в новім місті. Цей факт, поруч з иншими досить численними причинами
і мистецького й економічного порядку, на початку сезону був трохи загальмував роботу, принаймні, не дозволив театрові ви
конати вчасно свій репертуарний план і перевести в життя низку намічених мину
лого сезону завдань в справі поглиблен
ня його мистецької роботи. Говорю, —цей факт, —бо він справді став первопричи
ною до всіх инших. Театр переїхавши до Киïва мусив довго й уперто завой
овувати собі глядача, а суспільна ситуація в Київі на початку була несприятлива для роботи театру. Ки
їв мав два активні суспільні табори, з одного боку віддану без застере
жень радянській владі громадську групіровку безперечно численішу й сільнішу, і з другого групіровку яка хоч примушена лояльно ставитись до по
літики радянської влади взагалі, проте ще силкується зберегти деякі націоналі
стичні позиції в мистецтві і в театрі ще й до нині жадає етнографізму та побу
товщини в стилі Садовського. Отже театр ім. Франка вже з першої своєї постановки в Київі (Вій) не припав до смажу, та й не міг звичайно припасти, цим другим. З першою суспільною групіровкою справа, що до визнання нею театру стояла не
на багато краще, бо ця частина київського суспільства була упередженої думки про франківців, вважаючи їх за театр електичний, без свого мистецького об
личчя, виразної лінії в мистецькій роботі,
словом за театр нічим не примітний. Тут ділала очевидно непоінформованість або хибна інформація, але так було і нашому
театрові воно не мало зашкодило в роботі. Бо коли нам цілком байдуже, що націо
налістична частина громадянства, не знайшовши втіхи своїм жаданням в те
атрі одразу одвернулася від його, —ми ж на неї не орієнтувалися і не для неї працювали, то підход навпомацки і спра
вді радянської частини суспільства пригнітив, і не міг не пригнітити, морально робітників та завдав на по
чатку роботи великої економічної шкоди театрові.
Заким той глядач, що мав принести в стіни нашого театру кошти для нормальної його роботи і потрібну, нині як ніко
ли, віру робітників в правоту й суспільну корисність своєї роботи, приглядався до
нас та вивіряв, каса театру на половину пустувала, а це в значній мірі паралізу
вало спроможність театру довести себе. Театр бо всю першу половину сезону му
сив працювати із старим репертуаром і глядач знав, що йому показують ще торік і позаторік перетравлене Харковом.
«Сава Чалий» кінець 3 акту
Березіль В Державнім драматичнім театрі ім. Франка
(Інтерв’ю з Худ. керов. Засл. Арт. Респ. Гнатом Юрою)
Поточного театрального сезону театрові ім. Франка, довелося розпочинати свою
роботу в новім місті. Цей факт, поруч з иншими досить численними причинами
і мистецького й економічного порядку, на початку сезону був трохи загальмував роботу, принаймні, не дозволив театрові ви
конати вчасно свій репертуарний план і перевести в життя низку намічених мину
лого сезону завдань в справі поглиблен
ня його мистецької роботи. Говорю, —цей факт, —бо він справді став первопричи
ною до всіх инших. Театр переїхавши до Киïва мусив довго й уперто завой
овувати собі глядача, а суспільна ситуація в Київі на початку була несприятлива для роботи театру. Ки
їв мав два активні суспільні табори, з одного боку віддану без застере
жень радянській владі громадську групіровку безперечно численішу й сільнішу, і з другого групіровку яка хоч примушена лояльно ставитись до по
літики радянської влади взагалі, проте ще силкується зберегти деякі націоналі
стичні позиції в мистецтві і в театрі ще й до нині жадає етнографізму та побу
товщини в стилі Садовського. Отже театр ім. Франка вже з першої своєї постановки в Київі (Вій) не припав до смажу, та й не міг звичайно припасти, цим другим. З першою суспільною групіровкою справа, що до визнання нею театру стояла не
на багато краще, бо ця частина київського суспільства була упередженої думки про франківців, вважаючи їх за театр електичний, без свого мистецького об
личчя, виразної лінії в мистецькій роботі,
словом за театр нічим не примітний. Тут ділала очевидно непоінформованість або хибна інформація, але так було і нашому
театрові воно не мало зашкодило в роботі. Бо коли нам цілком байдуже, що націо
налістична частина громадянства, не знайшовши втіхи своїм жаданням в те
атрі одразу одвернулася від його, —ми ж на неї не орієнтувалися і не для неї працювали, то підход навпомацки і спра
вді радянської частини суспільства пригнітив, і не міг не пригнітити, морально робітників та завдав на по
чатку роботи великої економічної шкоди театрові.
Заким той глядач, що мав принести в стіни нашого театру кошти для нормальної його роботи і потрібну, нині як ніко
ли, віру робітників в правоту й суспільну корисність своєї роботи, приглядався до
нас та вивіряв, каса театру на половину пустувала, а це в значній мірі паралізу
вало спроможність театру довести себе. Театр бо всю першу половину сезону му
сив працювати із старим репертуаром і глядач знав, що йому показують ще торік і позаторік перетравлене Харковом.
«Сава Чалий» кінець 3 акту