Десять Жовтнів в образотворчім

мистецтві

В галузі образотворчого мистецтва минулий рік був ніби-то пробою до вели
кого Жовтневого огляду досягнень на цій ділянці культури.
Виставка мистецтв мусила бути таким оглядом, широким і суцільним.
Вона мусила показати суспільству лице наших митців, той ступінь, що до нвого в загальнім будівничім процесі підійшли вони, ті досягнення, що їх суспільство мусить приняти, не „повинно , а „мусить , як обʻєктивно-необхідне й органічно-по
трібне йому в процесі творення нової культури.
Це завдання виставки вимагало передусім од організаторів її серйозної підго
товки попередньої й твердого, завчасу усвідомленого і обміркованого плану самої виставки, бо попередні виставки пока
зали який, різний матеріял маємо ми не тільки в комплексі асоціяцій, а часто і в середині кожної з асоціяцій.
Отже цей момент, що однього в дуже великій мірі залежить не тільки загаль
ний ефект, а й можливість нормальної оцінки окремих творів, у великій мірі не задовольняє елементарних організаційних вимог.
За яким принципом розташовано матеріяли? Не за асоціяціями, не за течія
ми чи то школами, не за формальними ознаками не за сюжетом... а за чим? Я не кажу за перший день відкриття, коли взагалі розташовано було недопустимо неохайно, а беру остаточне оформлення.
На доказ досить взяти надзвичайно логічне сполучення творів Комашка з Прохоровим на одній стіні, Сімонова, Штейнберга і Котляра в одній кабіні *), або великих полотен монументалістів з дрібненькими фактурними речами **).
Єдиний помітний принцип — виділити зформованих (більш менш) майстрів і учнів у окремі групи (інститути, технікуми).
Але й за цими хибами організаційними сучасне обличчя нашого майстра ма
ляра й різбяра досить чітко виявила ця виставка.
Що до критерія, то ми могли б приняти таку схему (поки що тільки схему, бо ясний критерій щойно вирисовується і тільки дальший розвиток художньої культури дасть нам тверді норми його):
Високі формальні досягнення по-за
залежністю від сучасних вимог. Сюди можуть увійти, як старі майстри так і молоді — традиціоністи.
Сюжетні досягнення по-за їх формальним розвязанням. Це показчик здвигу, повороту.
Сполучення сюжету з формальним розвязанням — це наші дійсно „сучасні майстри.
На виставці бачимо самі різні напрямки формальні — примітивний натуралізм,
реалізм, пуантелізм, імпресіонізм самих різних напрямків, футуризм і супрематизм.
Мусимо поділити їх усіх на дві частини — станковістів і монументалістів.
Перші з природи своєї ювеліри. Творчість їх люксусова, витончена по суті. Щож вони дали? Старі майстри: Шаро
нов, Сімонов, Прохоров, Жук, Козик... ні
одної річи, що її можна було-б назвати досягненням з формального боку. Зупи
нилися на точці давно минулих досягнень.
Шаронов хороший рисувальщик на цій виставці зачісаний, плескуватий абсалютно безфактурний (що особливо видно на великій річі „Натура , олія, де тіло, де
рево й полотно одрізняються лише коліром). Сімонов — загрублений Corot по
техніці, однаково соковито барвистий як і на минулих виставках однаково люксу
сово трактує харківські околиці. Козик заховався в дрібних сірих (хоча й червоною фарбою даних) етюдиках; дав великого портрета Леніна але... сам автор очевидно зрозумів, що йому таких річей да
вати на виставку не годиться. Навіть його надзвичайно тонка й глибока трактовка (вірніше ще шукання) дійсно ху
дожньої гармонії червоного коліру нині відсутня.
Жук розмінявся в дрібницях графіки і то слабшої ніж та, що він її дав на виставці АХЧУ. Єдиний портрет 164 зу
пиняє увагу і то не новизною техніки, а лише не зовсім властивою автору ди
намікою. Прохоров — найслабший з цієї групи маляр пішов очевидно цілком уже в плакатно декораційну галузь і його темпера (в рямцях можливих для діяпазону автора, а не матеріяла) може бути принята за досить значний крок рівняючи до його масла 20—25 років.
Молоді — це студійна робота. Періоду занепаду імпресіонізм - (Балясний Алек
сандров), передвижники в їх середняках (Носков, Карпов, Штейнберг і багато інших), архаїки (Седляр, Ракитний, Пав
*) В першій залі виставки **) На третьому Поверсі.