Рік видання ІІ-й
Пролетарі всіх країн, єднайтеся! [792 (4771) (65) „1926“]
Адреса редакції:
Харків, вул. Карла
ВИДАННЯ ВІДДІЛУ МИСТЕЦТВ УПО УСРР. № 15 (24) 13 КВІТНЯ 1926 р.
Група харківських робітників сцени вже підносила думку про організацію Народнього Ук
раїнського театру в столиці України. Одначе в формі проектованій піонерами її, ледви чи був сенс реалізувати справу. Справді, що міг дати українській культурі такий театр, організований з пересічних виконавчих і керовничих сил. Не більше за невеличке зменшення кількости безробітніх членів спілки Робмис, бо задоволення народницьких симпатій частини Харківського украинского суспільства ми не можемо визнати за здобутки на полі українського мистецтва.
Сьогодні справа виглядає инакше. «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Ревізорпоказали нам які скарби акторського майстер
ства, марновані до сьогодні, маємо ми в особі Народнього Артиста Республіки П. Саксаганського, артиста М.. Садовського. Марнувати ці скар
би далі було б злочинством. Саксаганського й Садовського мусить бачити публіка на рідній їм сцені, що виплекала нам цих великих майстрів.
А такою сценою буде й для їх і для нас Український Народній театр.
Одначе чому саме в Харкові?
Тому насамперед, що майстерство цих двох артистів має для нас значнішу ціну за ту, що її варто лишень демонструвати сьогоднішньому глядачеві для спочинку. Його треба нам зберег
ти, взяти для будівництва новітнього театру через засвоєння вічно цінного новим поколінням робітників сцени. Великі творці нашого театру мусять жити на сцені й після своєї смерти.
Друге,—справа українізації вимагає інституту, що став би школою мови для широких верств, а найкращою такою школою був завжди театр. В цій справі, і доскональна мова україн
ського побутового репертуару, і добірна мова старих наших акторів зробить нам неоціниму послугу. Особливо за ці перші роки, коли й мо
лодому акторському поколінню нашому треба ще не мало повчишся... для досконального опано
вання і мовою на сцені й українською мовою, взагалі.
Тому ми перш за все мислимо Народній український театр у Харкові тільки в складі найкращих сил нашого побутового театру й за проводом великого знавця театральної справи взагалі й українського театру зокрема.
Цей театр одначе не мусить бути старим побутовим, слово «Народній» ми не мислимо в розумінню репертуару, а тільки в розумінню сце
нічної подачі цього репертуару в формі цілком приступній широким пролетарським масам.
Такою формою є за здобутим досвідом реалістична театральна форма, що має через наш передреволюційний побутовий театр досить високого порядку кристалізацію.
Що до репертуару, то він має складатися й з нових революційних змістом п’єс наших ра
дянських драматургів, і з старого класичного та добірнішого побутового репертуару, серед якого не мало п’єс ще й нині цінних не тільки суто мистецькою своєю вартістю, а й соціяльною трактовкою після де-яких змін, часом лишень текстуальних.
Нарешті, ще один момент. Народній український театр можна буде використати для культури нової української оперети, через осучас
ненім старих надів опереточної форми п’єс, бо цей жанр цілком надатний буде і для такого типу театру .й для його авдиторії.
Не останнє місце в справі організації Народнього театру займає помешкання, на які Харків не дуже багатий. Тут є кілька моментів, що передрішують справу. Театр перш за все мусить мати своє помешкання, бо тільки тоді зможе виконати свою місію. Він має бути розташований поблизу своєї авдиторії, в однім з робітничих районів.
А справу цю треба поставити на реальний грунт. Вчасність і потребу її найкраще доводять вщерть повні залі 30 березня й 4 квітня в опері та 8 квітня в Держдрамі, а матеріальний успіх
її той ентузіазм, з яким публіка вітала великих майстрів української сцени.
ТЕАТРАЛЬНИМ ТИЖНЕВИК.
Пролетарі всіх країн, єднайтеся! [792 (4771) (65) „1926“]
Адреса редакції:
Харків, вул. Карла
Лібкнехта № 9.
ВИДАННЯ ВІДДІЛУ МИСТЕЦТВ УПО УСРР. № 15 (24) 13 КВІТНЯ 1926 р.
В справі організації Українського
Народнього театру в Харкові
Група харківських робітників сцени вже підносила думку про організацію Народнього Ук
раїнського театру в столиці України. Одначе в формі проектованій піонерами її, ледви чи був сенс реалізувати справу. Справді, що міг дати українській культурі такий театр, організований з пересічних виконавчих і керовничих сил. Не більше за невеличке зменшення кількости безробітніх членів спілки Робмис, бо задоволення народницьких симпатій частини Харківського украинского суспільства ми не можемо визнати за здобутки на полі українського мистецтва.
Сьогодні справа виглядає инакше. «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Ревізорпоказали нам які скарби акторського майстер
ства, марновані до сьогодні, маємо ми в особі Народнього Артиста Республіки П. Саксаганського, артиста М.. Садовського. Марнувати ці скар
би далі було б злочинством. Саксаганського й Садовського мусить бачити публіка на рідній їм сцені, що виплекала нам цих великих майстрів.
А такою сценою буде й для їх і для нас Український Народній театр.
Одначе чому саме в Харкові?
Тому насамперед, що майстерство цих двох артистів має для нас значнішу ціну за ту, що її варто лишень демонструвати сьогоднішньому глядачеві для спочинку. Його треба нам зберег
ти, взяти для будівництва новітнього театру через засвоєння вічно цінного новим поколінням робітників сцени. Великі творці нашого театру мусять жити на сцені й після своєї смерти.
Друге,—справа українізації вимагає інституту, що став би школою мови для широких верств, а найкращою такою школою був завжди театр. В цій справі, і доскональна мова україн
ського побутового репертуару, і добірна мова старих наших акторів зробить нам неоціниму послугу. Особливо за ці перші роки, коли й мо
лодому акторському поколінню нашому треба ще не мало повчишся... для досконального опано
вання і мовою на сцені й українською мовою, взагалі.
Тому ми перш за все мислимо Народній український театр у Харкові тільки в складі найкращих сил нашого побутового театру й за проводом великого знавця театральної справи взагалі й українського театру зокрема.
Цей театр одначе не мусить бути старим побутовим, слово «Народній» ми не мислимо в розумінню репертуару, а тільки в розумінню сце
нічної подачі цього репертуару в формі цілком приступній широким пролетарським масам.
Такою формою є за здобутим досвідом реалістична театральна форма, що має через наш передреволюційний побутовий театр досить високого порядку кристалізацію.
Що до репертуару, то він має складатися й з нових революційних змістом п’єс наших ра
дянських драматургів, і з старого класичного та добірнішого побутового репертуару, серед якого не мало п’єс ще й нині цінних не тільки суто мистецькою своєю вартістю, а й соціяльною трактовкою після де-яких змін, часом лишень текстуальних.
Нарешті, ще один момент. Народній український театр можна буде використати для культури нової української оперети, через осучас
ненім старих надів опереточної форми п’єс, бо цей жанр цілком надатний буде і для такого типу театру .й для його авдиторії.
Не останнє місце в справі організації Народнього театру займає помешкання, на які Харків не дуже багатий. Тут є кілька моментів, що передрішують справу. Театр перш за все мусить мати своє помешкання, бо тільки тоді зможе виконати свою місію. Він має бути розташований поблизу своєї авдиторії, в однім з робітничих районів.
А справу цю треба поставити на реальний грунт. Вчасність і потребу її найкраще доводять вщерть повні залі 30 березня й 4 квітня в опері та 8 квітня в Держдрамі, а матеріальний успіх
її той ентузіазм, з яким публіка вітала великих майстрів української сцени.
ТЕАТРАЛЬНИМ ТИЖНЕВИК.