„Кіно - це найважливіше для
нас мистецтво“
ЛЕНІН
№ 1листопад, 1925 року№1
В передовій першого числа всякого журналу треба було б говорити про напрям журналу, його значіння та завдання що-до розвитку тої або иншої галузи господарства чи культури. Нехай пробачать читачі, що на цей раз ми зробимо инакше.
Не будемо також говорити і про значіння кіно взагалі та його місце серед инших галузів мистецтва, бо хотілося б зупинитися на бойових справах кінороботи, власне кіно-політики на Україні. Тим більше, що за ці основи йдуть, нападки з різних боків. З од
ного боку, дрібно-буржуазна стихія напирає, бажаючи звалити монополію прокату, з другого боку - натиск на українські ринки з боку иншнх кіно-організацій, що не розуміють становища і завдань нашого українського кіно-виробництва і кіно-мистецтва.
XIII Партз’їзд виявив остаточно усю вагу кіно. Хотілося б підкреслити одну особливість кіно - воно й швидче, і технічно досконаліше відбиває темп нашого життя. За темпом життя, що є найважливіше в су
часний момент в художній роботі, не може ніхто так добре угнатися, як кіно. Це робить для нас кіно найсучаснішим, найвідповіднішим нашій епосі, її ди
наміці, темпу. На фоні розвитку фізкультури, що нею захоплюються десятки і сотні тисяч робітництва, роз
витку робітничих клубів, спорту, - в житті оздоровленого робітника й піджившого селянина кіно стає невід’ємною й необхідною частиною.
Кіно існує (в нових умовах НЕП’у) вже щось тре
тій - четвертий рік. Переходило воно різні етапи розбазарювання й розвалу, і років два, коли партійні й радянські організації взялися за нього як слід, або, здається, можна просто сказати - видерли кіно з провалля.
І тут треба відзначити основний момент, що сприяв цьому - це націоналізація кіно та монопо
лія прокату. Найкращі кіно, коли прийшов НЕП,
цілком правдиво залишилися в руках держави повністю, а инші помешкання кіно здано було в оренду. Але прокат держава тримала міцно в своїх руках. На
слідки - маємо чималі кошти, не маємо дефіцитів, маємо нові, свого виробництва, без субсидії утворені, кіно-фільми.
Цей шлях треба добре вистудіювати иншим кіноорганізаціям, особливо кіно-організаціям РСФРР. Там лише стають на цей шлях, і тепер це трудненько, й тому - субсидії. Нам синдикат тоді буде потрібний,
коли буде дяя цього слушний час, коли инші кіноорганізації станут на ноги. Монополію прокату до
ведеться зберігати й надалі, як основу матеріяльної бази українського кіно-виробництва.
Друга справа - кіно на селі. Україна перша роспочала кінофікацію села й пішла шляхом стаціонарних кіно. З цим сперечається РСФРР, висуваючи пересувне кіно. Нам ще ніде реально не дове
дено доцільність та перевагу кінопередвижки над стаціонарним кіно. Та й в РСФРР, здається, починають переконуватися в помилковости лінії, скерованої на передвижку.
нас мистецтво“
ЛЕНІН
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
№ 1листопад, 1925 року№1
ВІД РЕДАКЦІЇ
Більше, як 5 мільйонів людей на Вкраїні що-місяця відвідують кіно, і нг тільки комерційні, але й робітничі та сільські кіно... 5 .мільйонів - цифра дуже приблизна, бо напевне, відвідувачів кіно у нас тепер далеко більше. Але й це свідчить за те. що радянське кіно стало розетою не лише ..верхніх десяти тисяч“, але й найглибші шари людства України воно переможно захопило, ті шари, що їм лише Революція дала змогу культурною розвитку,
дала змогу будувати свою культуру. Одним з наймогутніших чинників культури трудящих є радянська кінематографія.
І от. видаючи цей журнал, потреба на який воює назріла, гадаємо, що він стане дуже на пригоді в справі будування та дальнішого розвитку цього ,.найважливішого для нас мис
тецтва (Ленін). Ми певні, що як найширші шари радянського суспільства допоможуть нам
у нашій роботі, беручи у часті, в оцьому журналі, першому на Україні журналі червоної кінематографії.
Кіно-політика на Україні
В передовій першого числа всякого журналу треба було б говорити про напрям журналу, його значіння та завдання що-до розвитку тої або иншої галузи господарства чи культури. Нехай пробачать читачі, що на цей раз ми зробимо инакше.
Не будемо також говорити і про значіння кіно взагалі та його місце серед инших галузів мистецтва, бо хотілося б зупинитися на бойових справах кінороботи, власне кіно-політики на Україні. Тим більше, що за ці основи йдуть, нападки з різних боків. З од
ного боку, дрібно-буржуазна стихія напирає, бажаючи звалити монополію прокату, з другого боку - натиск на українські ринки з боку иншнх кіно-організацій, що не розуміють становища і завдань нашого українського кіно-виробництва і кіно-мистецтва.
XIII Партз’їзд виявив остаточно усю вагу кіно. Хотілося б підкреслити одну особливість кіно - воно й швидче, і технічно досконаліше відбиває темп нашого життя. За темпом життя, що є найважливіше в су
часний момент в художній роботі, не може ніхто так добре угнатися, як кіно. Це робить для нас кіно найсучаснішим, найвідповіднішим нашій епосі, її ди
наміці, темпу. На фоні розвитку фізкультури, що нею захоплюються десятки і сотні тисяч робітництва, роз
витку робітничих клубів, спорту, - в житті оздоровленого робітника й піджившого селянина кіно стає невід’ємною й необхідною частиною.
Як же ми скеровуємо свою політику що-до кіно на Україні?
Кіно існує (в нових умовах НЕП’у) вже щось тре
тій - четвертий рік. Переходило воно різні етапи розбазарювання й розвалу, і років два, коли партійні й радянські організації взялися за нього як слід, або, здається, можна просто сказати - видерли кіно з провалля.
І тут треба відзначити основний момент, що сприяв цьому - це націоналізація кіно та монопо
лія прокату. Найкращі кіно, коли прийшов НЕП,
цілком правдиво залишилися в руках держави повністю, а инші помешкання кіно здано було в оренду. Але прокат держава тримала міцно в своїх руках. На
слідки - маємо чималі кошти, не маємо дефіцитів, маємо нові, свого виробництва, без субсидії утворені, кіно-фільми.
Цей шлях треба добре вистудіювати иншим кіноорганізаціям, особливо кіно-організаціям РСФРР. Там лише стають на цей шлях, і тепер це трудненько, й тому - субсидії. Нам синдикат тоді буде потрібний,
коли буде дяя цього слушний час, коли инші кіноорганізації станут на ноги. Монополію прокату до
ведеться зберігати й надалі, як основу матеріяльної бази українського кіно-виробництва.
Друга справа - кіно на селі. Україна перша роспочала кінофікацію села й пішла шляхом стаціонарних кіно. З цим сперечається РСФРР, висуваючи пересувне кіно. Нам ще ніде реально не дове
дено доцільність та перевагу кінопередвижки над стаціонарним кіно. Та й в РСФРР, здається, починають переконуватися в помилковости лінії, скерованої на передвижку.