Нам пощастило поставити щось із 100 кіно на селі. Наше завдання тепер - це встаткувати ще 600 кіно, що й було намічено зробити протягом 25 - 26 років.
На черзі стоятиме сполучення кіно з радіо, щоби можна було не тільки чути, але й бачити промовця. Треба ілюзії перетворити в дійсність, і перевести революцію в селянських умовах.
Третя справа - українізація, що складаються з а) українізації написів, коротких, зрозумілих, без «заковпків»,
б) українізації змісту (багатюща революційна історія України, побут її робітників та селян),
в) українізація режисури, сценаристів (вивчення українського -оточення, побуту і т. и.).
Українізація - в робітничі райони, доцільна, планомірна! Українізація в ногу з усією національною політикою Радянської Держави!
Четверте - сценарна політика. Почалися колись балачки про «кіно-лібералізм» - про допущення своїх та чужих фільмів, «ліберальних» що-до ідеології та змісту. Тепер справа ясніша. Власна творчість
в основі, купівля закордоном - тимчасово, для заповнення екранів, і треба негайно вияснити, який саме фільм нам потрібний.
Відповідаємо: настав час перейти від історично-революційного та агітаційного до фільму психологічного, фільму про людей нового часу, нового побуту, (порівняйте це з театром: «Яд», «Мандат», «Пухкий пиріг»).
Настав час для здорового радянського сміху; є з чого посміятися, зароблено право на сміх.
Потрібую час наукового фільму («якість продукції», «як доїти корову» і т. и.).
Треба нам фільму - героїчного, великого, міжнароднього (боротьба двох світів).
Що-до техніки. Пам ятати про «Багдадського Злодія». Яка техніка для безглуздого змісту! їздити закордон режисерам, сценаристам, вивозити з-закордону режисерів та операторів.
От, здаються, все найголовніше.

Ю. Озерський

Шляхи української кінематографії

Коли б розпочати дискусію про кіно, то, очевидячки, вона б точилася навколо одної точки, а саме: чи визнавати кіно за мистецтво, чи за свого рода виробництво.
Але цілком безсумнівно, що в справі значіння кіно та його ваги ніяких суперечок не було б. Цілком одностайно визнано, що кіно - то «могутній фактор політичного і культурного виховання мас», як це й сформуловано в постановах партійних з’їздів. Отже, роботу всіх кіно-організацій треба розглядати саме під поглядом використання кіно в цій справі. Ця стаття не має за мету виявляти роботу ВУФКУ у цій дільниці, а тільки відзначити головні етапи розвитку української кінематографії.
Перед ВУФКУ, так само, як перед усією радянською кінематографію»), стоять два головних завдання: мак
симальне охоплення робітниче-селянської гущи та обслуговування її у згоді з її культурними потребами.
В наших умовах друге завдання актуальніше. Нам поде-куди цілком слушно закидають, що частина картин, демонстрованих на наших екранах, не вповні годи
лася б для наших умов. Та чи-ж можна покласти за це вину на ВУФКУ? Річна потреба українських ек
ранів в картинах визначаються числом 208. Цілком ясно, що не лише ВУФКУ, а й уся радянська кіне
матографія не може постачити нам таку кількість картин. Ясно звідси також, що ВУФКУ мусить купу
вати закордонні картини і, звичайно, ВУФКУ не бере під свій захист змісту картин закордонного виробу. Ледве чи хто думатиме, що буржуазна кінематографія дуже дбаю, щоб постачати Радянському Союзу потріб
ні для робітниче-селянських мас картини. Перед тпм, як демонструвати закордонні картини на екранах, ВУФКУ яко мога обробляю їх перемонтажем, вставляю відповідні написи, по-де-куди, навіть, змінюю сюжет п’єси, але ж, ясна річ, в такий спосіб можна тільки локалізувати буржуазний зміст картини, а не вико
ренити його в щент. Саме цпм пояснюються докори, що сипляться на адресу всіх радянських кіно-організацій.
Як же вийти з такого становища? Відповідь на це може бути тільки одна - як найбільший розвиток радянського виробництва. Але замало констатувати самий факт, треба ще зауважити, що такий розвиток
буде можливий лише через багато років, і стільки-ж років будуть тривати докори та незадоволення, що їх викликають закордонні фільми.
Які шляхи розвитку нашого виробництва? Відрізняючись од буржуазного виробництва не лише своєю метою, але й тими умовами, що в них провадиться роботу, розвиток радянського кіно дуже й дуже усклад
няються. Буржуазна кінематографія мала перед собою одну основну задачу: утворити картину відповідно до буржуазної ідеології, до потреб буржуазії- Але вона була в кращих умовах через те, що сполучала це завдання з рентабельністю своїх картин, а це не завжди можливо в умовах радянського виробництва, бо основним нашим завданням є культурно-освітня робота, що не завжди даю прибутки, що не завжди рентабельна. Ось це дуже ускладнюю наші завдання, бо кінематографія не може й не має права розраховувати на дотацію з державного бюджету, бо її пе
реведено на самоокупаємість, і лише на підставах самоокупаємости вона й мусить існувати.
Чи всі фільми, що їх ми до цього часу видали, цілком виправдують свою призначення, яко дійсні радянські картини? І от, не помиляючись, можна від
повісти, що призначення це виправдано зовсім не в повній мірі. Маючи прокат за юдине джерело засобів для свого виробництва, радянська кінематографія му
сить по-де-куди зрікатися своїх основних завдань і Зважати на рентабельність того або иншого фільму. Досвід ВУФКУ виявив, що такі картини, як «Марійка»,
«Маховики», які наше суспільство визнало за дійсне досягнення в царині утворення стопроцентної робіт
ниче-селянської картини, не завжди себе окупають. Експлоатаційні кіно-театри не можуть їх в достатній мірі демонструвати, бо вони не дають прибутків, не дають зборів. Ясно через це, що виробляти подібні картини ми можемо лише в певній, досить обмеженій кількості, як що не хочемо підрубати те гілля, за яке тримаються й на якому будуються все наше виробництво - прокат.
Ми гадаюмо, що до цього часу радянське виробництво йшло шляхом утворення картин, так званого «белетристичного» характеру. Тепер же треба як най
більшу увагу віддати справі утворення фільмів, що могли б, або, вірніше, мусили б бути поєднані зо всією