ВІД редакції. Утворюючи цей розділ журналу, редакція гадає вміщувати в ньому статті, що обговорюють різні проблеми кінематографи, яко певної мистецької галузі. Кіно - це галузь мистецтва дуже молода і найменше за всі инші мистецтва досліджена, а тому гадаємо, що відділ „Кіно-три6уни“ стане дуже на пригоді в справі вивчення нашої червоної, та й закордонної кінематографії. Всі статті, що їх вміщується тут - дискусійні, бо проблеми кінематографії вимагають ще жвавого й уважного обговорення, бо не всі ще галузі кіно досліджено, бо є багато суперечностей в думках, бо не усталено гне всі погляди.
У порівнянню з тією ролею, яку кіно відограє в житті людства і в людській культурі, література про
кіно-промисловість та кіно-мистецтво аж надто мала й мізерна. У нас є де-що про техніку виробництва, але багато инших проблем, що також звязані з кіномистецтвом, цілком забуто й не освітлено в літературі.
Проте, немає иншої галузі наукової та мистецької, де-б потреба пророблювати питання з наукового та
теоретичного боку була така важлива та потрібна, й де-б пророблю
вання таке стіль
ки допомагало здійсненню практичних завдань.
У мистецтві завжди основною проблемою була
та, що звязувалася зі сприйманням глядачем про
дукту художньої творчости.
Навіть у капіталістичних краї
нах, де все дуже примітивно регулюється поверховим обліком попи
ту та пропозиції, де панує анархія виробництва та споживання, навіть там цій про
блемі надається великої уваги. А у нас, де художнє
життя регулюється державною владою, де мета комерційних прибутків, хоч і не зовсім зникла, але відсувається на задній план, питання про глядача та слу
хача набуває особливого значіння. Завдання червоної кінематографії - це не порожня розвага, не витре
беньки ситих людей, а перш за все величезна справа піднесення культурного рівня нашого населення, це перш за все справа культурно-впховавча.
І ось тому вивчення глядача - це річ цілком необхідна. Нам треба мати точний облік, що то за споживач наших художніх здобутків, що то за психіка
його, чого він вимагає й чого шукає як він сприймає
Навіть в театрі справу вивчення глядача зовсім не налагоджено, а що до кіно, то тут - абсолютно чисте поле, бо про спроби вивчити кіно-глядача ще й не чути нічого.
Проте, не важко зрозуміти, яке значіння могло-б мати для радянської кінематографії отаке вивчення, бо-ж ми дійсно цілком не знаємо нашого глядача. У нас іде майже механічнепостачання публіці кінема
тографічними ви
робами. Ми даємо їй картину «на око», і так само «на око», без жодного обліку попиту та потреб глядача, виготовляє
мо власні фільми, намагаючись «по настроям» публі
ки зрозуміти те, що її цікавить. Але такі повер
хові спостереження, не переведені аналітично, не досліджені науково, не можуть бу
ти за підвалини нашій роботі.
З другого боку. Як-що ми будемо мати раціональ
ний, правильно Зорганізований облік того, як кіноглядач сприймає фільми, то це значно полегшить ро
боту нашу у всіх галузях кінематографії, це значно наблизить нас до тієї мети, що її радянська кінематографія перед собою ставить.
Всі ми гаразд знаємо, що й прокатні картини, які одержуємо з-за кордону, та й наші власні, завжди дають певний процент браку що до поспіху їхнього в глядача, але ми не можемо довідатися, чому саме та картина подобається, а инша не подобається пуб
ліці. Ми не маємо об’єктивного матеріалу для того щоб це розуміти. А коли-б у нас був такий матеріал,
„Боротьба велетнів На барикадах

Глядач у кіно