„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво
ЛЕНІН
Лютий, 1926 рокуN° 4
Серед багатьох з’їздів, нарад, конференцій, що відбуваються теперь, в гарячий час напруженого соціялістичного будівництва, - пройшла майже непомітною третя Всеукраїнська нарада робітників української кінематографії. Проте, ця невеличка й скромна нарада має не аби-яке значіння в справі будування на
шої культури, яскраво відбивши ті зміни й ті зсуви, які переживає зараз українська кіно-промисловість. Це вже третя нарада, і от, коли перша лише помацки шукала шляхів, щоб від
будувати кіно-промисловість, коли друга підсумувала де-які (правда, тоді подекуди й досить значні) досягнення, то третя
нарада твердо й рішуче підтвердила, на підставі минулого досвіду, слушність всієї нашої політики в справі розвитку україн
ської кінематографії. У нас буває (на жаль) така звичка - не жаліти ані бундючних
фраз, ані гучних вигуків при кожному, бодай найменшому досягненні. На нараді кіно-робітників цього не було. Нелице
мірна взаємна критика, доскональне ділове обговорення - ось чим озброїлася нарада, не з міркувань «критикувати, аби крити
кувати» чи «де-ж і коли-ж критикувати, як не нараді», але для того, щоб правильно виявити справжнє становище і вірно встановити перспективи подальшого зростання.
Що притягнуло найпильнішу увагу наради, то це були справи кінофікації села, постачання фільмів клубам, та знову-ж таки питання нашого виробництва, що до нього значно збільшилися й технічні й художні й ідеологічні вимоги.
Нарада не ухвалювала дзвінких декларацій та пишних постанов, що їм гріш ціна. Вона мусила вирішити й вирішила низку практичних завдань, що стоять на черзі денній робіт української кінематографії, робіт великих і відповідальних.
Кінофікація села - не відміняючи на всі кшталти ло
зунги «лицем до села» та «кіно - селу», нарада щільно підійшла до справ практичних: росподілу по округах тих апа
ратів, що їх вирішено цього року встаткувати. Цілком конкретно встановлено модуси, за
якими встатковуватимуться кіно-устави. Безумовно, торішні форми кінофікації, себ-то даремне встатко
ваний, теперь цілком неможливі, бо кінофікація сел набиває масового характеру і вона ляже важчезним тягарем на українську кінематографію, загальмувавши подальший поступ і розвиток.
Тому нарада вирішила кінофікацію надалі провадати шляхом самооплатности, проте, беручи на увагу, що села та округовий бюджет не може відразу сплатити вартість кіно-апаратів, вирішено дати широкий кредит (на три місяці) всім тим організаціям, що кінофікують села. Апарати продаватимуться, звичайно, по собівартости.
Але кінофікація сел не обмежується лише встаткуванням апаратів. Треба подбати й за порядок постачання селам фільмів і за самий фільм. Що до цього га
дають утворити авторитетну комісію, яка має переглянути всю фільмотеку ВУФКУ з погляду придатности картин для села.
Гадаємо, що це до певної міри наблизить нас до того, щоб правдиво забезпечити інтереси села.
Постачання клубам теж знайшло своє вирішення на нараді. Коли до цього часу на постачання клубам не звер
тали потрібної уваги, то теперь ухвалено, стягаючи з клубів мінімальну платню, ак
центувати цю справу. Платність-жс постачання дасть, по-перше, ВУФКУ змогу давати клубам кращі картини, а, по-друге, й клуби зможуть вимагати кращих фільмів.
Художня й виробнича політика стояла в центрі всіх обгово
рень і дебатів. Лише виробництво є базою дальшого розвитку, і тому всю виробничу політику скеровується до того, щоб створити дійсний україн
ський революційний фільм. Еко
номічна база ВУФКУ така міц
на, що дає змогу поширювати й зміцнювати своє виробництво. Торішній виробничий програм був дуже обмежений, тепер-же його значно поширено. Протя
гом оцього року буде видано 16 великих фільмів.
„Трипільська трагедія - Комсомолець Ратманський
кличе до бою
ЛЕНІН
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
№4
Лютий, 1926 рокуN° 4
Шляхами розвитку
Серед багатьох з’їздів, нарад, конференцій, що відбуваються теперь, в гарячий час напруженого соціялістичного будівництва, - пройшла майже непомітною третя Всеукраїнська нарада робітників української кінематографії. Проте, ця невеличка й скромна нарада має не аби-яке значіння в справі будування на
шої культури, яскраво відбивши ті зміни й ті зсуви, які переживає зараз українська кіно-промисловість. Це вже третя нарада, і от, коли перша лише помацки шукала шляхів, щоб від
будувати кіно-промисловість, коли друга підсумувала де-які (правда, тоді подекуди й досить значні) досягнення, то третя
нарада твердо й рішуче підтвердила, на підставі минулого досвіду, слушність всієї нашої політики в справі розвитку україн
ської кінематографії. У нас буває (на жаль) така звичка - не жаліти ані бундючних
фраз, ані гучних вигуків при кожному, бодай найменшому досягненні. На нараді кіно-робітників цього не було. Нелице
мірна взаємна критика, доскональне ділове обговорення - ось чим озброїлася нарада, не з міркувань «критикувати, аби крити
кувати» чи «де-ж і коли-ж критикувати, як не нараді», але для того, щоб правильно виявити справжнє становище і вірно встановити перспективи подальшого зростання.
Що притягнуло найпильнішу увагу наради, то це були справи кінофікації села, постачання фільмів клубам, та знову-ж таки питання нашого виробництва, що до нього значно збільшилися й технічні й художні й ідеологічні вимоги.
Нарада не ухвалювала дзвінких декларацій та пишних постанов, що їм гріш ціна. Вона мусила вирішити й вирішила низку практичних завдань, що стоять на черзі денній робіт української кінематографії, робіт великих і відповідальних.
Кінофікація села - не відміняючи на всі кшталти ло
зунги «лицем до села» та «кіно - селу», нарада щільно підійшла до справ практичних: росподілу по округах тих апа
ратів, що їх вирішено цього року встаткувати. Цілком конкретно встановлено модуси, за
якими встатковуватимуться кіно-устави. Безумовно, торішні форми кінофікації, себ-то даремне встатко
ваний, теперь цілком неможливі, бо кінофікація сел набиває масового характеру і вона ляже важчезним тягарем на українську кінематографію, загальмувавши подальший поступ і розвиток.
Тому нарада вирішила кінофікацію надалі провадати шляхом самооплатности, проте, беручи на увагу, що села та округовий бюджет не може відразу сплатити вартість кіно-апаратів, вирішено дати широкий кредит (на три місяці) всім тим організаціям, що кінофікують села. Апарати продаватимуться, звичайно, по собівартости.
Але кінофікація сел не обмежується лише встаткуванням апаратів. Треба подбати й за порядок постачання селам фільмів і за самий фільм. Що до цього га
дають утворити авторитетну комісію, яка має переглянути всю фільмотеку ВУФКУ з погляду придатности картин для села.
Гадаємо, що це до певної міри наблизить нас до того, щоб правдиво забезпечити інтереси села.
Постачання клубам теж знайшло своє вирішення на нараді. Коли до цього часу на постачання клубам не звер
тали потрібної уваги, то теперь ухвалено, стягаючи з клубів мінімальну платню, ак
центувати цю справу. Платність-жс постачання дасть, по-перше, ВУФКУ змогу давати клубам кращі картини, а, по-друге, й клуби зможуть вимагати кращих фільмів.
Художня й виробнича політика стояла в центрі всіх обгово
рень і дебатів. Лише виробництво є базою дальшого розвитку, і тому всю виробничу політику скеровується до того, щоб створити дійсний україн
ський революційний фільм. Еко
номічна база ВУФКУ така міц
на, що дає змогу поширювати й зміцнювати своє виробництво. Торішній виробничий програм був дуже обмежений, тепер-же його значно поширено. Протя
гом оцього року буде видано 16 великих фільмів.
„Трипільська трагедія - Комсомолець Ратманський
кличе до бою