нами кріпака, зрозумів, що його здібність до малювання можна використати, і віддав його вчитись малюванню, хоч наука переважно і полягала в розмальовуванні парканів та стін і стель. Однак - доля подбала тут за парубійка-кріпака: змальовуючи собі Сатурна в Літ
ньому саді, він знайомиться з українським художникоммаляром Сошенком, через нього з Брюловим, Жуков
ським, Гребінкою... І на 24-му році життя Тараса викупили друзі з неволі.
Далі Академія Мистецтв, літературні вечірки у Жуковського, вихід у світ першого Кобзаря... Тарас жадібно п’є; всі здобутки культури, що він їх міг знайти в дійсно найвищому тоді культурному оточенні.
Тільки-но скінчив Тарас Академію, навіть ще до закінчення, він уже вертає на Україну, куди його непереможно, аж до останніх днів життя, тягне - «до своїх убогих», до селянства, що борсалося в злиднях.
Тут родяться його могутні поеми протесту супроти царату, панства, проти самого бога, такі глибокі своєю революційністю, що ще й досі хвилюють й запалюють. Хіба-ж коли можна слухати байдуже «Кавказ», «Посланіє», «Сон»?
Його популярність росте. Про нього чули й знають усі протестанти проти страшного тодішнього ладу - од «забулдижної» піяцької кумпанії «мочеморд», що у вині топили внутрішній конфлікт, і до справжніх революційних гуртків.
Не дивно, що коли жандарі «накривають» ідеалістичне, але все-ж на той час революційне Кирило- Методієвське братство, Тарас теж є там. Та з рівним
правом і рацією його могли-б заарештувати за кожне революційне товариство того часу, за кожне селян
ське повстання, бо він був вірним ідеологом кожного революційного руху. Жандарі це чудесно розуміють і тому накладають на нього кару зовсім не за співучасть у Кирило - Методієвському братстві, а саме за
оті-о поеми, що кличною бойовою сурмою сурмили кожному бунтареві-революціонеру.
Усім відомо, що в засланню Тарасові було заборонено саме писати й малювати. Усім відомо теж, що цієї заборони аж ніяк не змогли слуги царату здійснити.
Відомо, що після десяти років неволі, друзі Тарасові усе-ж добилися йому амністії.
Цікаво відзначити, що неволя не зламала революційних переконань Тараса, а ще більше їх загар
тувала і викристалізувала. Його останні поетичні твори - взірці революційної чистоти. Його «Щоден
ник», що Тарас писав його після визволення, дає право вважати Шевченка не тільки суворо витриманим, послідовним революціонером того часу, а й провісником сучасних комуністичних ідей. Можна згадати його відоме пророкування про ролю машини в розвою суспільства.
Останні дні свого життя, останні сили свого зруйнованого здоровля Тарас із запалом присвячує практичній праці, що її так хотілося-б назвати су
часним виразом - праці в справі «лікнепу». Він видає дешеву - за 3 копійки - абетку для селян. Він працює над утворенням, організацією й поширенням дешевих гравюр-малюнків для селян. Він помирає складаючи елементарну, знов дешеву, аритметику для селян...
Перед смертію він мріє оселитися поблизу селян у хатині на березі Дніпра, на тому місці, де його поховано. Він навіть їде туди, вже планує будівлю хатини та на лихо своє не втримується, щоб не сказати десь про божу матір надто натуралістично
(Покритка, вона, мовляв, та й годи Яка там «свята божа матір»), та й заборонили йому навіть приїздити
на Україну. Ӏ довелось йому померти «на смітничку Миколи», як він називав Петербург бюрократичний та локайський. Померти, впавши серед своєї абетки, недокінченої аритметики та гравюр, - усе для «своїх убогих», до віку йому дійсно своїх рідних...
Все це цікаво та картинно зафіксовано на фільмі, що його випускає ВУФКУ.
Краєвиди околиць села Кирилівки, де народився Тарас Шевченко, тогочасний Петербург, Кавказ, місця заслання - все це зафіксовано на плівці оком кінематографічного апарату.
Між иншим треба зазначити, що фільм цей має й не аби-яку наукову цінність. В ньому зафіксовані історичні факти Шевченкової доби, побут, та навіть речі, що оточували його у повсякденному житті.
Всеукраїнська Академія Наук санкціонувала та у великій мірі допомагала зробити цей фільм правильно науковим, і цим дати новий культурний внесок до загальної скарбниці нашої культури.
Професорові В. Г. Кричевському належить почесне місце, як одному з творців цього фільму: він науково-художньо оформив його.
Ставили цей фільм найкращі робітники української кінематографії Чардинін та Завелєв.
Новий пам’ятник великому поету Т. Г. Шевченку - поставлено.
Українська революційна кінематографія створила оцей памятник, що буде гідний поета. В яскравих образах на екрані трудящі України побачуть, в яких умовах зростав цей величезний бунтівничий хист, що
Є одним з найбільших поетів Революції.
Тарас Шевченко
ньому саді, він знайомиться з українським художникоммаляром Сошенком, через нього з Брюловим, Жуков
ським, Гребінкою... І на 24-му році життя Тараса викупили друзі з неволі.
Далі Академія Мистецтв, літературні вечірки у Жуковського, вихід у світ першого Кобзаря... Тарас жадібно п’є; всі здобутки культури, що він їх міг знайти в дійсно найвищому тоді культурному оточенні.
Тільки-но скінчив Тарас Академію, навіть ще до закінчення, він уже вертає на Україну, куди його непереможно, аж до останніх днів життя, тягне - «до своїх убогих», до селянства, що борсалося в злиднях.
Тут родяться його могутні поеми протесту супроти царату, панства, проти самого бога, такі глибокі своєю революційністю, що ще й досі хвилюють й запалюють. Хіба-ж коли можна слухати байдуже «Кавказ», «Посланіє», «Сон»?
Його популярність росте. Про нього чули й знають усі протестанти проти страшного тодішнього ладу - од «забулдижної» піяцької кумпанії «мочеморд», що у вині топили внутрішній конфлікт, і до справжніх революційних гуртків.
Не дивно, що коли жандарі «накривають» ідеалістичне, але все-ж на той час революційне Кирило- Методієвське братство, Тарас теж є там. Та з рівним
правом і рацією його могли-б заарештувати за кожне революційне товариство того часу, за кожне селян
ське повстання, бо він був вірним ідеологом кожного революційного руху. Жандарі це чудесно розуміють і тому накладають на нього кару зовсім не за співучасть у Кирило - Методієвському братстві, а саме за
оті-о поеми, що кличною бойовою сурмою сурмили кожному бунтареві-революціонеру.
Усім відомо, що в засланню Тарасові було заборонено саме писати й малювати. Усім відомо теж, що цієї заборони аж ніяк не змогли слуги царату здійснити.
Відомо, що після десяти років неволі, друзі Тарасові усе-ж добилися йому амністії.
Цікаво відзначити, що неволя не зламала революційних переконань Тараса, а ще більше їх загар
тувала і викристалізувала. Його останні поетичні твори - взірці революційної чистоти. Його «Щоден
ник», що Тарас писав його після визволення, дає право вважати Шевченка не тільки суворо витриманим, послідовним революціонером того часу, а й провісником сучасних комуністичних ідей. Можна згадати його відоме пророкування про ролю машини в розвою суспільства.
Останні дні свого життя, останні сили свого зруйнованого здоровля Тарас із запалом присвячує практичній праці, що її так хотілося-б назвати су
часним виразом - праці в справі «лікнепу». Він видає дешеву - за 3 копійки - абетку для селян. Він працює над утворенням, організацією й поширенням дешевих гравюр-малюнків для селян. Він помирає складаючи елементарну, знов дешеву, аритметику для селян...
Перед смертію він мріє оселитися поблизу селян у хатині на березі Дніпра, на тому місці, де його поховано. Він навіть їде туди, вже планує будівлю хатини та на лихо своє не втримується, щоб не сказати десь про божу матір надто натуралістично
(Покритка, вона, мовляв, та й годи Яка там «свята божа матір»), та й заборонили йому навіть приїздити
на Україну. Ӏ довелось йому померти «на смітничку Миколи», як він називав Петербург бюрократичний та локайський. Померти, впавши серед своєї абетки, недокінченої аритметики та гравюр, - усе для «своїх убогих», до віку йому дійсно своїх рідних...
Все це цікаво та картинно зафіксовано на фільмі, що його випускає ВУФКУ.
Краєвиди околиць села Кирилівки, де народився Тарас Шевченко, тогочасний Петербург, Кавказ, місця заслання - все це зафіксовано на плівці оком кінематографічного апарату.
Між иншим треба зазначити, що фільм цей має й не аби-яку наукову цінність. В ньому зафіксовані історичні факти Шевченкової доби, побут, та навіть речі, що оточували його у повсякденному житті.
Всеукраїнська Академія Наук санкціонувала та у великій мірі допомагала зробити цей фільм правильно науковим, і цим дати новий культурний внесок до загальної скарбниці нашої культури.
Професорові В. Г. Кричевському належить почесне місце, як одному з творців цього фільму: він науково-художньо оформив його.
Ставили цей фільм найкращі робітники української кінематографії Чардинін та Завелєв.
Новий пам’ятник великому поету Т. Г. Шевченку - поставлено.
Українська революційна кінематографія створила оцей памятник, що буде гідний поета. В яскравих образах на екрані трудящі України побачуть, в яких умовах зростав цей величезний бунтівничий хист, що
Є одним з найбільших поетів Революції.
Тарас Шевченко