„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво“
ЛЕНІН
1927 рік - рік десятий Великої Пролетарської Революції. Знаменна і славна річниця. Величнє й уро
чисте свято трудящих всього світу, особливо-ж трудящих Радянського Союзу, що власними руками поставили цей дороговказ історії, від якого людство відраховуватиме свою нову еру.
7 листопаду 1927 року трудящі Союзу зі всіх кінців світу, з копалень Англії, і з рудень Руру, з плантацій Китаю та Індії, з ферм Америки, з-під стріх обі
драних халуп Галичини, з угляних дірок Бориславу, звідти, де тільки б’ються мЩне серце пролетаря, або де напружується жи
лава рука батрака й селянина, одержать тисячі найщиріших і найпалкіших привітань, обЩянок підтримки та допомоги. В свою-ж чергу тру
дящі Союзу і ворогам своїм, і друзям своїм наочно покажуть, як може пролетарство де
сять років непохитно тримати свій прапор, будуючи, змЩнюючи,
покращуючи свою державу, першу в світі державу трудящих.
Ӏ от для гідного цієі річниці вшану
вання її, ще від тепер, від свята Дев’ятої
Річниці, Радянський Союз готується ста
ранно і дбайливо. На радянській кінемато
графії лежить обовязок відбити на плівці.
зафіксувати на роки й роки всі досягнення, що їх має Радянська Влада за десять років свого існування. Такий кінематографізований «баланс» з цікавістю й за
хопленням проглядатимуть не лише трудящі Союзу, але й закордонні робітники. Пригадайте-но, який поспіх мав у Німеччині фільм «Лице Червоної Росії»,
одинокі моменти з життя Радянської країни. Або „Шоста частина світу», «революційно-патетична сімфонія» Дзиґи Вертова. Це все кар
тини, що не зважаючи на шамотню по тем
них кутках різних «червонуватих кіноспеців», мали і матимуть поспіх. Годі пле
кати короткохвості, куці й мізерні думки, ніби нашій авдиторії потрібні лише бра
внінги та чорна машкара американського детективу. Велитенський патос будівни
цтва, зафіксований на холодній целулойдовій плівці, може захопити і захопить глядача. Підрахунки в нас не маленькі, маштаби в нас величезні, обрії у нас ще більші, і от обійняти ці обрії ува
жним оком кіно-апарату - завдання радянської кінематографії.
Кінематографія РСФРР уже намі
тила до знимання подібну картину. Україна також не
„Спартак“ - Диктатор Сулла (арт. Ляpoв)
ЛЕНІН
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
№ 11
Жовтень, 1926 року
№ 11
ПРО ЖОВТЕНЬ
1927 рік - рік десятий Великої Пролетарської Революції. Знаменна і славна річниця. Величнє й уро
чисте свято трудящих всього світу, особливо-ж трудящих Радянського Союзу, що власними руками поставили цей дороговказ історії, від якого людство відраховуватиме свою нову еру.
7 листопаду 1927 року трудящі Союзу зі всіх кінців світу, з копалень Англії, і з рудень Руру, з плантацій Китаю та Індії, з ферм Америки, з-під стріх обі
драних халуп Галичини, з угляних дірок Бориславу, звідти, де тільки б’ються мЩне серце пролетаря, або де напружується жи
лава рука батрака й селянина, одержать тисячі найщиріших і найпалкіших привітань, обЩянок підтримки та допомоги. В свою-ж чергу тру
дящі Союзу і ворогам своїм, і друзям своїм наочно покажуть, як може пролетарство де
сять років непохитно тримати свій прапор, будуючи, змЩнюючи,
покращуючи свою державу, першу в світі державу трудящих.
Ӏ от для гідного цієі річниці вшану
вання її, ще від тепер, від свята Дев’ятої
Річниці, Радянський Союз готується ста
ранно і дбайливо. На радянській кінемато
графії лежить обовязок відбити на плівці.
зафіксувати на роки й роки всі досягнення, що їх має Радянська Влада за десять років свого існування. Такий кінематографізований «баланс» з цікавістю й за
хопленням проглядатимуть не лише трудящі Союзу, але й закордонні робітники. Пригадайте-но, який поспіх мав у Німеччині фільм «Лице Червоної Росії»,
що не повно й не досконало, навіть, відбив по
одинокі моменти з життя Радянської країни. Або „Шоста частина світу», «революційно-патетична сімфонія» Дзиґи Вертова. Це все кар
тини, що не зважаючи на шамотню по тем
них кутках різних «червонуватих кіноспеців», мали і матимуть поспіх. Годі пле
кати короткохвості, куці й мізерні думки, ніби нашій авдиторії потрібні лише бра
внінги та чорна машкара американського детективу. Велитенський патос будівни
цтва, зафіксований на холодній целулойдовій плівці, може захопити і захопить глядача. Підрахунки в нас не маленькі, маштаби в нас величезні, обрії у нас ще більші, і от обійняти ці обрії ува
жним оком кіно-апарату - завдання радянської кінематографії.
Кінематографія РСФРР уже намі
тила до знимання подібну картину. Україна також не
„Спартак“ - Диктатор Сулла (арт. Ляpoв)