ляти прокат і на всі 100% воно зацікавлене в сильній експлоатації цих картин. При прокаті-ж кар
тина вже має двох господарів - власника картини кіно-організацію, і перепрокатчика «Совкіно». В данному разі найбільш зацікавлена в прокаті картин ра
дянська виробнича - кіно-організація, а «Сов-кіно», що одержуэ 25%, цілком не зацікавлене і особливо ще
тоді, коли воно має закордонні картини більш користні для експлоатації.
Остання причина неправильного провадження прокатної справи полягає в тому, що воно відпускає картини кіно-театрам не по твердих цінах, а но відсотковому відношенні до виручки і вся доля радян
ських фільмів, одночасно з цим і кіно-організацій, залежить уже од третьої не виробничої і не прокат
ної організації, а від кіно-театрів, од завідувателя цим кіно-театром, од того як він зумів господарювати, як він поставив своє діло. Таким чином доля радян
ських кіно-картин і кіно-організацій од кіно-виробничої організації переходить до прокатної установи «Совкіно» і відти вже в руки різних організацій та приватніх осіб.
Ці причини були зауважені BУФК5 ще до організації «Совкіно» і вони примусили ВУФК5 занять певну позіцію що-до прокату, купівлі та продажу картин. Було прийнято тверде визначення цін на прокат, і правильність постановки справи ухвалено по
становою Українського Уряду про монополію прокату виробництва та експлоатацію великих кіно-театрів.
Помилка РСФРР-ської організації Держкіно полягала ще в тому, що Держкіно робило великі хиби в складенні свого виробничого плану. При дужеправильній перевірці цей виробничий план через 2 місяці виявився нежиттєздатним, неправильним і не
можливим при виконанні. Крім того не було взято до уваги всі термінові зобов‘язення та заборгованість Держкіно, що за загальними цифрами були більші за річний прибуток «Держкіно», та коли ще не рахувати касового дефіциту, то таким чином «Держкіностало перед фактом відсутности будь-яких засобів та коштів у виробництві.
«Межрабпом-Русь» - в серпні 1925 р. мусило було демонструвати свої фільми за кордоном і завдяки продажу своїх фільмів, воно тимчасово вийшло зі скрутного фінансового стану. Але через 3 мі
сяці після згаданої операції виявилося, що «Межрабпом-Русь» не має потрібних коштів
щоб далі провадити виробництво і, як ми бачимо, вони одержали нового пайщика в особі Торговельно-Промислового банку, щоб відживити свою фінансову базу,
«Севзапкіно», йдучи шляхом Держкіно, свій великий виробни
чий план здійснило завдяки банковому кредитові, та завдяки тому, що мало 26 кіно театрів у Ленінграді, які дали можливість покрить збитки на виробництві.
Таке становище взяли до уваги наші керівничі органи й головним чином Центральний Комітет Пар
тії, які, зробивши відповідні висновки, висловилися за організацію акційного товариства, що об’єднало-б «Совкіно» та кіно-виробничі організації РСФРР.
Безумовно це об’єднання дасть великі наслідки не тільки в справі поширення виробництва, але і в га
лузі прокату радянських картин, бо вже Акц. Тов. буде зацікавлене в інтензивності їх експлоатації.
Вважаючи за цілком доведене життьовісгь кіноорганізацій, що стоять на правильному шляху що-до купівлі та продажу кіно-картин, виключаючи будь-які комбінації та зловживання - цілком безпідставні на
пади де-якої московської преси на ВУФКУ в тому, що ми ніби винуваті в руїні російських кіно-орга
нізацій, бо не купували у них картин для експлоа
тації та перепрокату на Україні, - ВУФКУ провадило свою кіно-виробничу політику дуже правильно.
Закиди на нас можна цілком спростувати тим, що коли ми не пропускали для перепрокату картини де-яких кіно-організацій і вони втратили на цьому 20%, ми в той же час втратили 80%. Це виникає через те, що не зважаючи на багато більше українське виробництво картин, наших картин було на ек
ранах РСФРР лише 5%, а на українських екранах картини РСФРР було 60%. Значить обвинувачувати когось у збитках може лише ВУФКУ, бо 20% чи 80% - тут наочна різниця. Крім цього, тоді як у РСФРР «Совкіно» має у своій фільмотеці 21% назв і 26% кількости копій радянських картин, В УФКУ
має 27% і 41% кількости радянських картин у своїй фільмотеці, а при теперішньому випуску своєї продукції цю кількість буде доведено до 50 %. Отже тут видко, що радянізація екранів багато сильніша на Україні, ніж у РСФРР.
Таким чином при правильному об єднанні прокату 3 виробництвом, при збереженні монополії прокату в РСФРР, при запровадженні твердих прокатних цін і передачі великої кількости кіно театрів Акційному
Товариству - буде цілком забезпечено по
ширення радянської кіно-промисловости РСФРР та радянізацію екранів.
Кертес
«Гамбург». - Оборона робітників од війська райхсверу
тина вже має двох господарів - власника картини кіно-організацію, і перепрокатчика «Совкіно». В данному разі найбільш зацікавлена в прокаті картин ра
дянська виробнича - кіно-організація, а «Сов-кіно», що одержуэ 25%, цілком не зацікавлене і особливо ще
тоді, коли воно має закордонні картини більш користні для експлоатації.
Остання причина неправильного провадження прокатної справи полягає в тому, що воно відпускає картини кіно-театрам не по твердих цінах, а но відсотковому відношенні до виручки і вся доля радян
ських фільмів, одночасно з цим і кіно-організацій, залежить уже од третьої не виробничої і не прокат
ної організації, а від кіно-театрів, од завідувателя цим кіно-театром, од того як він зумів господарювати, як він поставив своє діло. Таким чином доля радян
ських кіно-картин і кіно-організацій од кіно-виробничої організації переходить до прокатної установи «Совкіно» і відти вже в руки різних організацій та приватніх осіб.
Ці причини були зауважені BУФК5 ще до організації «Совкіно» і вони примусили ВУФК5 занять певну позіцію що-до прокату, купівлі та продажу картин. Було прийнято тверде визначення цін на прокат, і правильність постановки справи ухвалено по
становою Українського Уряду про монополію прокату виробництва та експлоатацію великих кіно-театрів.
Помилка РСФРР-ської організації Держкіно полягала ще в тому, що Держкіно робило великі хиби в складенні свого виробничого плану. При дужеправильній перевірці цей виробничий план через 2 місяці виявився нежиттєздатним, неправильним і не
можливим при виконанні. Крім того не було взято до уваги всі термінові зобов‘язення та заборгованість Держкіно, що за загальними цифрами були більші за річний прибуток «Держкіно», та коли ще не рахувати касового дефіциту, то таким чином «Держкіностало перед фактом відсутности будь-яких засобів та коштів у виробництві.
«Межрабпом-Русь» - в серпні 1925 р. мусило було демонструвати свої фільми за кордоном і завдяки продажу своїх фільмів, воно тимчасово вийшло зі скрутного фінансового стану. Але через 3 мі
сяці після згаданої операції виявилося, що «Межрабпом-Русь» не має потрібних коштів
щоб далі провадити виробництво і, як ми бачимо, вони одержали нового пайщика в особі Торговельно-Промислового банку, щоб відживити свою фінансову базу,
«Севзапкіно», йдучи шляхом Держкіно, свій великий виробни
чий план здійснило завдяки банковому кредитові, та завдяки тому, що мало 26 кіно театрів у Ленінграді, які дали можливість покрить збитки на виробництві.
Таке становище взяли до уваги наші керівничі органи й головним чином Центральний Комітет Пар
тії, які, зробивши відповідні висновки, висловилися за організацію акційного товариства, що об’єднало-б «Совкіно» та кіно-виробничі організації РСФРР.
Безумовно це об’єднання дасть великі наслідки не тільки в справі поширення виробництва, але і в га
лузі прокату радянських картин, бо вже Акц. Тов. буде зацікавлене в інтензивності їх експлоатації.
Вважаючи за цілком доведене життьовісгь кіноорганізацій, що стоять на правильному шляху що-до купівлі та продажу кіно-картин, виключаючи будь-які комбінації та зловживання - цілком безпідставні на
пади де-якої московської преси на ВУФКУ в тому, що ми ніби винуваті в руїні російських кіно-орга
нізацій, бо не купували у них картин для експлоа
тації та перепрокату на Україні, - ВУФКУ провадило свою кіно-виробничу політику дуже правильно.
Закиди на нас можна цілком спростувати тим, що коли ми не пропускали для перепрокату картини де-яких кіно-організацій і вони втратили на цьому 20%, ми в той же час втратили 80%. Це виникає через те, що не зважаючи на багато більше українське виробництво картин, наших картин було на ек
ранах РСФРР лише 5%, а на українських екранах картини РСФРР було 60%. Значить обвинувачувати когось у збитках може лише ВУФКУ, бо 20% чи 80% - тут наочна різниця. Крім цього, тоді як у РСФРР «Совкіно» має у своій фільмотеці 21% назв і 26% кількости копій радянських картин, В УФКУ
має 27% і 41% кількости радянських картин у своїй фільмотеці, а при теперішньому випуску своєї продукції цю кількість буде доведено до 50 %. Отже тут видко, що радянізація екранів багато сильніша на Україні, ніж у РСФРР.
Таким чином при правильному об єднанні прокату 3 виробництвом, при збереженні монополії прокату в РСФРР, при запровадженні твердих прокатних цін і передачі великої кількости кіно театрів Акційному
Товариству - буде цілком забезпечено по
ширення радянської кіно-промисловости РСФРР та радянізацію екранів.
Кертес
«Гамбург». - Оборона робітників од війська райхсверу