Еволюція американського кіно

На світі так уже все ведеться, що немає нічого вічного, і от в минуле уходять американські кінокартини з їхніми героїнями, з вимальованими сердечком устами, з піднесеним до горн поглядом бла
китних очей, та герої з виголеним лицем, з твердим
біцепсом, - найвищим аргументом в усіх складних випадках, що з ним незмінно знайомиться «злочинецьз чорними вусиками.
На наших очах вони уходять в далеке минуле, як уходить і уся патріархальна, примітивна Америка.
Уже немає «Америки для американців», сучасні енергійні янки переробили це гасло на нове: «Европа для американців».
Що -ж до кіно, то це одна з підпор американської індустрії, і в справі колонізації Европи Америкою воно посідав не другорядне місце.

Коли німці роблять фільм, як от «Нібелунги», то вони пишуть про пропагандування німецького

духу, «німецького генія у всьому світі». Американці-ж практичніші й наївніші, - вони ладні дати Европі фільм на її смак, вони ладні в Голівуді зробити новий Париж, Лондон або Берлін.
Американський кіно-примітив уже набрид Европі. Европі потрібні тепер психологічні драми, трагедія родини, особисті трагедії, їй більше не потрібні американські фільми з одвічною «моралью».
«Чим-би мале не тішилось, аби не плакало», - потираючи руки, гадає янки, й виписує Любича, Дюпона, Янінгса та багато инших, завданням яких є в Аме
риці робити справжні європейські фільми з психологією.
Правду кажучи не одній лише Европі набридли примітивні американські картини, вони набридли й самим господарям.
Американська молодь за часи війни перебувала в Европі, «окультурилася». Та й в самій Америці вже не все так просто, уже з’явилися де-які проблеми, рокові питання й трагедії.
В американців виявилися нерви, вони сприймають не лише бокс та біржу, але й страхітття, містика й душевні переживання їх лоскочуть.
В театрі ставлять «Гамлета», в кіно трапилася нечувана річ: Дюпон ставить «Ромео й Джульєту», і наприкінці фільма молоді не цілуються над колис
кою їхнього немовлятка, а, як їм за п’єсою доводиться, - вмирають. Америка утворила навіть власних харак
терних акторів. Дипломата грає вже не старий дядько .3 Кентукки, а непроникливий Менжу - європеєць з вишуканими манерами, з складним чуттям.
Чаплін ставить фільмові побутові драми, напр., «Парижанку». Але цього мало. Коли європейське, то хай уже це буде перший сорт, так вимагає янки, і от з’являється американський Янінгс - Чаней.
Лон Чаней у нас ще не відомий, проте в Америці він зажив уже собі слави. Лон Чаней виріс поміж глухо німих, і тому виразність його жесту бездоганна. Картини, що в них він бере участь, гостро різняться від трафаретних тем американських фільмів. Тут замісць
біцепса виступає «душа». Чаней характеризує нову стадію розвитку американського фільма, в якій з примітивної, лише зовнішньої форми, кіно-інтрига переходить у внутрішню форму душевної трагедії, в наростання внутрішнього конфлікта та його розвязання.
За Европою в Америці розвивається буржуазна психологічна драма.
Слава Чанея починається з містично - авантурницького фільма «Привид у Паризькій опері», пере
робленого з дешевого, напівбульварного роману. В цій картині Чаней грає ролю не то привида, не то боже
вільного, що завдяки могутній силі волі та через складні технічні засоби може виступати проти громади, боротися з нею.
Лише гра Чанея підносить цю картину над бульварщиною. Змальований ним жахливий образ примушує глядача здригатися, хоч цей образ і хибує на типову для американців рису - відсутність почуття міри.
Остання картина Чанея - переробка драми Леоніда Андреєва «Той, кого б ють». В цій картині Іаней разом з відомим режисером Ерихом Сьорстремом досяг високої майстерности.
Треба сказати, що американці, не зважаючи на свою нову любов до Европи, трохи «поголили» сюжет драми Андреєва, і діло не обходиться без того, щоби двоє закоханих не з’єдналися в кінці картини.
Американське кіно починає втрачати свій «демократичний
характер, і в своій продукції починає рівнятися на буржуаз
но-міщанські шари. На ті шари, що для них актуальні проблеми психологізму, що поволі, за Ев
ропою починає цікавитися культом особи та індивідуалізмом, а це є наслідком розпаду та розкладу отаких шарів.
Американське кіно, хоч його коровники й не мають на думці, показуючи сучасне життя, поглибити його та освітити, не може не відгукнутися на це переродження.
Американський біцепс в кіно поволі сходить ЗІ сцени.
Альф
Кіра Кіраліна - Кіра (арт. Валерська)