„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво“
ЛЕНІН

ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ № 12Грудень, 1926 року

№ 12

ПАМ ЯТІ ТОВ. БЛАКИТНОГО

Звисає неба олив’яний дах. Над Київом сніжинки падають понурі. В моє вікно

крилом ударив птах,

втікач од вітру, склякоти і бурі.
Куди втіка?
Його притулок де?
Мені і вам не відати ніколи!... І так життя проходить день-у-день слідами сніжними над містом
і над полем.
Пішов і ти у непроглядну ніч, - зникає в тьмі
чоло твоє похиле. Життя і смерть - така звичайна річ, та тільки журно: ще одна могила.
У неспокійний, вечіровий час,
коли на дворі - буря і тривога, - сталевий зір очей твоїх погас і дзвін грудей

замовк десь за порогом.

Учора так,

незмінно і тепер Зустрінемо і ми
законну
неминучість
І тільки біль,
що праці раб помер,
а дні такі сіренькі, як онучі..
Відомо всім, - за роком пройде рік, минуть віки

у синю даль

юрбою.
І буде сонце ласкою горіть
спокійно так над смертною рікою. Григорій Косяченко
ВАСИЛЬ БЛАКИТНИЙ
одна з найбільших українських поетів Революції, відданий борець за перемогу пролетаріяту, один з перших організаторів жовтневої української літератури, журналіст і публіцист, това
риш і проводир
помер 4 грудня 1925 року.