ВИЛАЗКА ДО НОВОГО ВИМІРУ
Австрійською теоретика кіно Бела Баллаша, що його статті та книга дуже відомі в СРСР, запросило американське товариство „Фоксфільм“ для кінодраматургічної роботи в його європейськім виробництві. Бела Баллаш у цій статті, написаній спеціально для журналу „Кіно“ , висловлює свої погляди на кіно-драматургію.
У мистецтві звичайно буває так: переживають так звану подію, а потім шукають для неї способу, щоб висловити її. У фільмі навпаки: засобів для вислов
лення є, багато й до того цілком закінчених. Але ще
й досі ми не маємо сюжета, що-б потрібував їх усіх і зумів-би, як-то треба, їх вичерпати. Навіть після найкращих фільмів ми відчуваймо рештки якогось невдоволення:-«Адже можна-б було до цього фільму вкласти значно більше». Фільм подібний до вели
кого органу з багатьма клавіатурами, педалями та регістрами, до органу, що приневолений виконувати
вбогу одно- чи двохголосу мелодію. Високо розвинен чудова мова чекає, що-би нею заговорили.
Усе це саме від того, що на початку була техніка. І коли згодом зрозуміли, що існує прекрасна техніка оптично-епічного виображення, тоді нашвид
ку десь поруч позичили тему й сюжет Шукали історії й брали її, де тільки віднайти було можна,
себ-то в літературі. Але традиція літературної епіки - це змальовувати життя в на
прямкові життьового бігу, цеб-то в продовжнім перерізі- - Це характерний вимір літе
ратурної епіки, в якої фільм поки-що тільки гостює.
І, звісно, це тільки упереджена думка, що такий стан природній, чи навіть потрібний. Бо кожне ми
стецтво має свій власний вимір. На об’єктив знимального апарату треба було-б одягти щось подібне до наочників, щоб він став змальовувати вузькі шляхи поодинокої людської долі в убогих історіях. Великий орган примусили грати одноголосу мелодію.
Ось чому я й спробував у мойому новому фільмі «Пригоди десятимаркового білета» зробити вилазку до нового виміру й показати життя в його поперечнім перерізі.
Як це не динно, ця найвідповідніша до вимог
фільму ідея нова тільки-но для нього. У літературі
„Тарас Трясило“-Бенкет у гетьмана. Магнат (арт. Ляров), його дочка (арт. Барська) і гетьман (арт. Кучинський)