ШЛЯХИ Й РОЗДОРІЖЖЯ

Кіно-виробництво на Україні велетенськими кроками йде вперед і темпом свого розвитку починає перемагати инші галузи мистецтва. Тепер кіно інду
стріалізоване цілковито. Чим швидкіший темп його розвитку, тим більш воно удосконалюються з худож
нього боку. В звязку з цим воно стаю перед потре
бою змінювати форми й методи своєї роботи. Єдиний ворог розвитку кіно - це старі традиції, які рішуче треба відкинути, як непотрібний мотлох. Що кіно удосконалюються що-до організованости й худож
ности продукції, доводить нам такий факт: 23 року фільм «Поміщик» розцінювався як боєвик, а вже 26 року «Укразію» оцінюють, як картину пересічної вартости. Що-ж до терміну постановки, то треба зазначити, що на постановку «Укразії» 24-го року затрачено 10 місяців, а тепер «Укразію» можна поставити за 4 місяці. Якщо 24 року ВУФКУ випус
кало 4 - 6 фільмів на рік, то зараз випуск становить 30 фільмів, а на майбутню ВУФКУ розплановую свою роботу так, щоб щотижнево випускати новий фільм.
Складні організаційні, грошові та технічні питання українського кіно-виробництва на сьогодні розвязано. Намічено вірного напряму що-до національ
них завдань кіно й художнього оформлення фільму. І от ніби все гаразд. А разом з тим, коли глибоко
проаналізувати процес виробництва, то сьогодні кіноіндустрія України стоїть перед трьома нерозвязаними питаннями: це сценарій, режисер, актор.
Ці питання остільки важливі, що вони загрожують серйозно загальмувати темп розвитку кіно.
Безумовно відразу розвязати ці питання неможливо, бо вони дуже складні, але все-ж треба не га
ючи часу відшукати практичні методи що до їхнього розвязання.

Так от за порядком:

Перше - це сценарії, що на сьогодні не задовольняють ні з боку кількости, ні з боку якости. На мою думку, всі теоретичні суперечки з приводу шляхів сценарія, до цього часу не дали практичного наслід
ку, бо нема жодного фільму, якого було-б поставлено цілком за сценаріюм автора. Всі вони далекі від сценарія. Кожен сценарій в процесі виробництва тер
пить зміни що до композиції й трактування. А тому треба залишити теоретичні суперечки і взятися до практичного вирішення про форми сценарія, про те, де його виготовують, яким шляхом, і про те, коли він, нарешті, матиме залізний вигляд, бо повз жод

ного фільму не можна пройти, не помітивши значних хиб сценарної творчости.

Друге - режисура. 1923 року режисерів на Україні було 2 - Чардинін та Гардин. Зараз їх 14, але з цих 14 можна покластися лише на 4 - 5 режисерів, а решта ще себе не виявила. Збільшення режисерів за останні 2 роки свідчить про поширення роботи, що в свою чергу знову вимагатиме збільшення кіль
кости режисерів на наступний рік. Та де їх взяти? Як виховувати режисера? За період з 1923 року че
рез ВУФКУ пройшло 40 режисерів, а лишилося з них лише 4 - 5. Цей факт ставить нас перед небез
пекою й надалі лишитися без потрібної кількости режисерів, що безумовно гальмуватиме кіно виробництво. А тому треба намітити правильні заходи що
до виховання нашої режисури. Кіно-технікум дасть нам різних фахівців, але не режисерів. А тому треба вишукати другий шлях, який лежав-би через саме
виробництво.Кадр з картини «Микола Джеря