Думки вголос

I.
Це було в 19-му, коли за нужею ліз тиф, теплушка плекала хвороби, бактерії та мікроби. Мій сусіда, рудо
вусий фельшер і коновал, довго вовтузився на полиці і нарешті, як урвався йому терпець, витягнув з кишені теплих штанів саморобного ковальського виробу ножа.
- «Ось, - промовив він, підносячи ніж до світла. Всі операції ним проробляю .
Плюнув на лезо, протер по штанях і підніс мені до очей.
- «Ось - повторив він похмуро. - Знайдіть хочби одну мікробу», - і з виглядом переможця подивився на сусідів.
Боюся, чи не проєктую тепер мій фельшер який небудь (може навіть науковий) кіно-фільм. В усякому разі відношення до кіно-драматургії часто має такий самий характер, як медична філософія Гіпократа залізничної теплушки. Скажу більше - така філософія життьова і життям виправдана. Вона має свої права на існування.
Кіно, як професійна галузь, ще надто молода, і тому нема у нас кадру своїх фахів
ців. Ӏ на підставі того, що «не святі горшки ліплять», до
художніх рад кіно-підприюмств як риба в перет, йде коновал від кінематургії. Низька якість їхньої продукції відчувається надзвичайно гостро. Їхня пра
ця, це в найкращому випадку лише лібрето, розраховане на надлюдську працю режисера.
Відсутність найелементарнішої техніки, відсутність почуття необхідности такої специфіч
ної, такої особливо потрібної для екранового твору розроб
ки, яку вважали за питому тільки для режисера - найслабшемісце цього вельми при
ємного захоплення кінотворчістю.
Характерним в цьому відношенні є той факт, що «кваліфіковану» роботу по кіно ведуть у нас пись
менники, літератори-белетристи.
Драматурги театру майже не дебютують в кіно. Тут відчувається те,
що белетристи не ув’язують своєї праці для екрану з особливою, своєрідною для кіно, технікою і тому легше підходять до нього, ніж драматурги, бо для драматургів по суті фаху більш ясною є різниця й особливість межи їхньою технікою і технікою кінотвору. Письменникові треба знати слово; драматургові - слово (мову) плюс сцену (сценічний комплекс, себ-то актора, декоратора і т. и.); сценаристові - слово (напис), сцену і щось нове, що загалом звуть «екран». Це приму
шує драматурга з великою обережністю ставитися до своїх виступів на терені кіно. Це спричиняються до переходу сценарної зони до сфери впливу літератури.
Треба підкреслити, що широко і на досить високий щабель поставлене у нас науково-дослідче роз
роблення питань літератури і театру зовсім не доткнулося сценарія, яко самостійної галузі мистецтва. Сценарій чекаю на свого теоретика і дослідника. В цьому виявляються почасти і наша відсталість від сві
тової кінематографії. За кордоном, де кінематографія професійно відокремилася, сценаристи також зробилися фахів
цями, не літераторами, не драматургами, а саме сценаристами. Вони опанували винайдені засоби, таємниці зоро
вого оповідання, композицію монтажу, ритмічну гру. Тут витворилися навіть окремі школи (напрямки), сценаристів, про які ми не маємо жад
ного уявлення, бо для нас всі твори до екрану сірі і однокольорові, як коти вночі.
Через технічну короткозорість на нашого режисера накидаються і розробка прий
нятого лібрето в сценарій (иноді з допомогою «підруч
ного сценариста») і саме його переведення. Характерно в цьому відношенню те, що на
ші молоді режисери часто самі виступають в ролі сценарис

тів, а Перестіяні вирі

шив навіть ставити екранний роман «Три життя» без сценарія, роблячи це так-би мо
вити a livre ouvert і проводячи роман одразу по режисерськії.
Навіть у тому разі, коли сценарії цілком придатні, вони зде
«Вибух». - Городовик «на варті