Тут іде мова, не тільки про терміни. Суть полягає в тому, що й самі фільми формально не дають змоги зарахувати їх до літературних або драматургічних категорій. Але вони також іще не остільки стало оформлені і ще не дають розвинутися своїй особливій термінології.
Не даремно-ж ринок (термінологія-ж не тільки формальне питання: її шукає й комерція, щоб озна
чити асортимент) узявся означати характер фільму прикметниками: «авантурний фільм», «салонний», ковбойський і т. и. Ця спроба кінець-кінцем дійшла до порожнього й знову-ж загального «художній фільм(мабуть, одрізняти від наукового та хронік).
Єдина термінологія, що прищепилася в широких колах і має хоч трохи змісту, має національний ха
рактер розподілу «американський», «італійський», «німецький» і т. и. фільм.
Ці терміни мали рацію, бо характер національних виробництв, що накреслили перші напрямки кінематографії, справді кінематографічно різнився. Та те
пер, коли американська, наприклад, кіно-промисловість міняє сюжетний курс і звертається від вільної авантури ковбоя до «порядної» людини, від конфликта дії до психологічної колізії, - термін «американський фільм» стає вихолощеним, порожнім, нерухомим, він не дає змоги передати хід розвитку й ухили кінематографії. Саме в цьому розвиткові звязок територіаль
них напрямків з особливими способами будування фільма зник, і терміни, що означали цей звязок, спорожніли. їхній зміст пішов у історію.
Над цією недоречністю, над термінологічною плутаниною й безпорадністю годиться поміркувати, бо за нею ховається ще й несамостійність в підході до кіно, а воно вже безперечно самовизначилося в сфері
мистецтва. Конче треба дослідити більш-менш сталі екранні форми і визначити, чи самостійні вони (тоді в чому полягає їхня специфічність?), чи запозичені (тоді звідки?), чи змішані (тоді в якій пропорції?).
Це завдання не тільки утворить нові терміни - не в їх-же тільки справа - воно ще й вияснить, оскільки відокремилося й діференцирувалося від инших галузів кіно-мистецтво. Ця робота встановить межі, що дадуть нам змогу сказати: ось тут кіно, а далі вже по
чинається література. Словом, це будуть октябрини кінематографії.
Крім того ця робота означить побіжно й те, оскільки й звідки запозичає кіно свої способи і як воно перекладає їх на свою екранну мову. З цього погляду дуже цікава була-б робота над екранізуван
ням літературних творів і навпаки, над літературним переробленням сценаріїв (скажемо - «Серця Трьох
Лондона). Крім того внесення ясности в цю ділянку додасть охоти сценаристам і режисерам для творчости кіно-форм.
«Тіні Бельведера» - Фільм про шляхетську Польщу. Ставить його на Ялтинській фабриці режисер Анощенко за сценарієм Золіна. На малюнкові - біля Варшав
ської синагоги.
Серед наболілих питань, що хвилюють кожного сценариста, режисера, монтажера, найгострішим є проблема монтажа.
Монтаж тісно звязаний з проблемою сюжета. Коли сценарист дає епізоди й моменти в певній сюжетній послідовності, він таким чином наперед означає майбутній монтаж фільму, знятого за його сце
нарієм. Ритм будови сюжету, загальний характер композиціонної структури, той чи инший сюжетний ефект визначають для його можливу форму звязків, можливі комбінації змін.
більшого лише фіксують утворені положення, але не прийоми; винахід нових кіно-засобів лягає цілком на режисерів, і для них сценарій, навіть найкраший, є лише трамплін для перескоків власної фантазії.
Питання якости сценарія - питання болюче. Без фахового кадру сценаристів (не зайшлих гостролерів, не кіно-партизан), ми не маємо перспективи просунути наперед нашу кіно-продукцію в якісному відношенню. Використання кіно-коновалів загрожує за
вести до глухого кута нехтування так технічних, як і творчих особливостів сценарної роботи. На вироб
ництво загрозливо насувається аргумент дилетантів і ремісників:
- Сценарій бездоганний. Знайдіть хоч-би одну мікробу.
II.
Перш за все відбивається нерозробленість сценарної техніки на формах екранних творів. Кіно роз
мовляє французько-нижнегородською мовою. Наша плутана термінологія (найбільш вживані: «кіно-роман» - запозичено в літератури; «кіно-комедія - в дра
матургії театра, «загальний фільм», - такий самий широкий і непевний, як п’єса - тільки відбиває дійсний стан річей. Позичання чужих і вживання нав
мання сліпо, до речі й не до речі їхніх термінів само собою нічого не може означити.