„Кіно - це найважливіше для насмистецтво“
ЛЕНІН
Артистка. Варецька в головній ролі з фільму „Ордер на арешт
Існує формула: „не помиляється лише той, хто нічого не робить . З такої формули не робіть висновки: „помилка-це теж робота . Але коли в роботі трапляются помилки, які не гальмують ос
таточно, не підрубують у коріні самої роботи, які трапляються саме тому, що кипить, розгортається і поширюється інтенсивна та енергійна робота - то це знак того, що робити доводиться на незо
раному, неосяжному полі-цілині. Це знак того, що робота не легка, і підходити до неї з лозунгом „рубай з плеча - аніяк не можна. Треба зафіксувати те, що є, і вміти побачити те, -що буде.
З сьогоднішнього досвіду можна зробити висновки про завтрашнє.
Висновки? Вони сами пруть і з холодних фактів, не підігрітих у своїй кухоньці, безсторонніх фактів. Українська кінематографія - найміцніша кінема
тографія Союзу. Навряд чи хто заперечуватиме цьому. З цілої низки причин, про які тут немає місця писати, виріс такий величезний та показний
факт, проти яко
го годі фразою й
порожнім словом боротися. Ук
раїнска кінематографія - найміцніша кінематографія Союзу.
Це не хвальба кулика, що звик власне болото вище небес превозносити. Це лише констату
вання факту. Проти факту рожном не попреш.
Можливо, факт такий не всім до вподоби? Та що поробиш?
Отже ще раз висновок: зумівши поставити роботу свою на міцні економічні й організаційні підвалини, українське кіно зросло настільки, що може й має право ступити на широкі світові шляхи.
„Повернутися лицем до Европи ? Ні! Стояти завжди лицем до трудящих, трудящих Союзу на
самперед, але намагатися через шалені тенета буржуазної цензури, через скажений тиск і боррню західньої конкуренції пронести на Захід свою продукцію. Це потрібно і для трудящих Заходу, і для нас. Продаж першої партії українських фільмів до Німеччини та Австрії доводить, що й кулаки міцних американських дядюшок, і „дружні
обійми (мертва хватка навіть, часом) бульдогів німецької кіно-цензури - не така-то вже страшна річ для радянської кіно-продукції.
Величезний поспіх наших картин примусив дядюшок з Америки заховати свої кулаки гли
боко в кишеню, а бульдогів сумовито заплющити свої Пащі.
Тепер про Союз. Мріяти про Европу й забув іти про Петінку чи Січневку (робітничі райони Харкова та Київа), або про закинуту серед степів якусь Вербівку - по меншій мірі річ, що їй немає вибачення. Художня радянська картина - сьогодні чи взавтра вона мусить таки бути! Це вже не „глас вопіющего в пустині , а реальна вимога країни. Невже береги радянського кіно ще довго
один-єдиний „панцерник охоронятиме? Чи не чає уже збільшувати флотилію? З заток України мусить виплисти (ко
ли-ж нарешті?)
гідний першого
„панцерника його товариш по лаві!
На це вже дано третій дзвінок.
Мусить закипіти жвава і впевнена робота.
ЛЕНІН
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
№ 1 (ІЗ)
Січень, 1927 року№ 1 (13)
ФАКТИ і ВИСНОВКИ
Артистка. Варецька в головній ролі з фільму „Ордер на арешт
Існує формула: „не помиляється лише той, хто нічого не робить . З такої формули не робіть висновки: „помилка-це теж робота . Але коли в роботі трапляются помилки, які не гальмують ос
таточно, не підрубують у коріні самої роботи, які трапляються саме тому, що кипить, розгортається і поширюється інтенсивна та енергійна робота - то це знак того, що робити доводиться на незо
раному, неосяжному полі-цілині. Це знак того, що робота не легка, і підходити до неї з лозунгом „рубай з плеча - аніяк не можна. Треба зафіксувати те, що є, і вміти побачити те, -що буде.
З сьогоднішнього досвіду можна зробити висновки про завтрашнє.
Висновки? Вони сами пруть і з холодних фактів, не підігрітих у своїй кухоньці, безсторонніх фактів. Українська кінематографія - найміцніша кінема
тографія Союзу. Навряд чи хто заперечуватиме цьому. З цілої низки причин, про які тут немає місця писати, виріс такий величезний та показний
факт, проти яко
го годі фразою й
порожнім словом боротися. Ук
раїнска кінематографія - найміцніша кінематографія Союзу.
Це не хвальба кулика, що звик власне болото вище небес превозносити. Це лише констату
вання факту. Проти факту рожном не попреш.
Можливо, факт такий не всім до вподоби? Та що поробиш?
Отже ще раз висновок: зумівши поставити роботу свою на міцні економічні й організаційні підвалини, українське кіно зросло настільки, що може й має право ступити на широкі світові шляхи.
„Повернутися лицем до Европи ? Ні! Стояти завжди лицем до трудящих, трудящих Союзу на
самперед, але намагатися через шалені тенета буржуазної цензури, через скажений тиск і боррню західньої конкуренції пронести на Захід свою продукцію. Це потрібно і для трудящих Заходу, і для нас. Продаж першої партії українських фільмів до Німеччини та Австрії доводить, що й кулаки міцних американських дядюшок, і „дружні
обійми (мертва хватка навіть, часом) бульдогів німецької кіно-цензури - не така-то вже страшна річ для радянської кіно-продукції.
Величезний поспіх наших картин примусив дядюшок з Америки заховати свої кулаки гли
боко в кишеню, а бульдогів сумовито заплющити свої Пащі.
Тепер про Союз. Мріяти про Европу й забув іти про Петінку чи Січневку (робітничі райони Харкова та Київа), або про закинуту серед степів якусь Вербівку - по меншій мірі річ, що їй немає вибачення. Художня радянська картина - сьогодні чи взавтра вона мусить таки бути! Це вже не „глас вопіющего в пустині , а реальна вимога країни. Невже береги радянського кіно ще довго
один-єдиний „панцерник охоронятиме? Чи не чає уже збільшувати флотилію? З заток України мусить виплисти (ко
ли-ж нарешті?)
гідний першого
„панцерника його товариш по лаві!
На це вже дано третій дзвінок.
Мусить закипіти жвава і впевнена робота.