- Все може бути! - злякано думав він.
А на ранок з’являвся містичний напис крейдою: - „Знак Зеро“.
Селяни деморалізовані такою таємничістю виїзджали у другі села, де-хто продавав усе своє майно і зникав хто зна куди.
Життя було неможливе під загрозою невідомої істоти. Піп цілком і рішуче відмовився служити молебні і одного разу зовсім виїхав до міста.
Міліція і пожежна команда не приходили. Виконком працював паралізовано й не регулярно.
Лише один „Комнезам почував себе спокійно й твердо.
На зборах своїх незаможники постановили: - „щоб-то не було, - зловити мару і передати до міліції, як контрреволюціонера . Але й це не помогло.
Одної ночи, голова комнезаму, повертаючися з гулянки до дому, - на вулиці помітив чоловіка, який намагався злізти на вербу.
„Комнезам підбіг до нього, схопив за шию і тут же упав на землю. Над ним зареготалося глухо й погрожуюче.
На щоці відважного „комнезама була маленька ранка, а на дверях виконкому той же незрозумілий напис.
Нарешті, з музикою приїхала пожежна команда й кінна міліція.
Селяни радісно кричали „ура й співали Інтернаціонала.
Було святошно, як на Великдень. На майдані, перед селянами, начміліції кричав: - Ми побідили на фронті, але в глухих се
лах ще й досі панує гидра капіталу. Те, що у вас тут панує, - буде знищено водну ніч. Сю ніч кінець брехням і релігійним дурманам.
А ранком знову на дверях виконкому той самий лиховістний напис: - „Знак Зеро .
Потому з’явилося щось зовсім несподіване.
Ночами за селом розпачливо кричав якийсь чоловік і, коли вартові міліціонери шукали його по кущах, - з дзвіниця дзвонило дрібно, на сполох.
На хресті церкви з’являлася тінь, робила рухи руками і швидко, по стіні сповзала на землю.
- Далі таки неможливо! - рішив начміліції, і підсилив нічну варту.
Пожежна команда набрала повні бочки води, чекаючи слушного менту, щоб накачувати її у помпу. Коні завжди були запряжені і старанно жували овес.
Час, нарешті, наспів.
Було за північ. Вартовий біля церкви помітив якусь тінь, що уперто намагалася вилізти у вікно дзвіниці.
Вартовий підбіг до невідомого, вистріливши. Тінь ускочила у вікно.
Селом пролунали постріли вартових.
Пожежна команда з запаленими смолоскипами підбігла до церкви, накачуючи воду.
У церкви було таємниче тихо й темно.
Раптом на хресті з’явилася тінь, махнула руками і швидко сповзла униз.
Це було так несподівано й жахливо, що кінна міліція чим дужче поспішала тікати, а пожежники попадали на землю.
А невідома тінь спокійно стояла на землі. Потому трапилося непередбачене.
Міліція, повернувшися знову до церкви, - вистрілила. Тінь перескочила тин, вискочила за село.
Пожежна команда поспішила за ним.
А в степу хтось кричав різко й жахливо.
Начміліції, з револьвером у руці гнався за тінню, пожежня випередила його, смолоскипами освітивши якогось мужчину у машкарі.
Чоловік біг прудко, перестрибував рівчаки, нарешті спіткнувшися, - упав у канаву.
Міліція оточила його, пожежня запрацювала помпою, канава сповнилася водою і з неї, мов хом’як, виплив чоловік, у плавбі зірвавши з себе машкару.
Начміліції обурено плюнув. Міліціонери зареготалися. Пожежники старанно виливали воду з бочок.
- Смілянський? - скрикнув начміліції і взяв полоненого за коміра.
З дзвінниці падав дрібний дзвін на сполох. Ранком на дверях виконкому висіла об’ява:
„Село Криве звільняється з військового стану .
Потому був допит. Голова виконкому печально глядів на Смілянського, сумно хитаючи головою. Лікарь уважно щупав йому пульса.
- В чім справа, яка ваша мета, - паралізувати населення?- запитав агент каррозшуку.
- Я мистець! - гордовито кинув Смілянський.
Кіно-король, да! Знак Зеро - хочете? Голова виконкому сумно шепотів:
- А секретар був хороший, жаль!
Через два дні, збори комнезаму одноголосно ухвалила: - „просити округу клопотатися перед владою щоб вона заборонила кіно-королів, бо вони одбирають од нас гарних робітників, як от Смілянський, що на днях оскаженів ...
А через де який час, з міста повернувся піп і знову забили у дзвони щасливо й свобідно.
Про кіно-короля Смілянського забули зовсім, як забувається поганий, після похмілля - сон.
Сергій Жигалко
- Я більше не секретар! Можете звільнити...
А на ранок з’являвся містичний напис крейдою: - „Знак Зеро“.
Селяни деморалізовані такою таємничістю виїзджали у другі села, де-хто продавав усе своє майно і зникав хто зна куди.
Життя було неможливе під загрозою невідомої істоти. Піп цілком і рішуче відмовився служити молебні і одного разу зовсім виїхав до міста.
Міліція і пожежна команда не приходили. Виконком працював паралізовано й не регулярно.
Лише один „Комнезам почував себе спокійно й твердо.
На зборах своїх незаможники постановили: - „щоб-то не було, - зловити мару і передати до міліції, як контрреволюціонера . Але й це не помогло.
Одної ночи, голова комнезаму, повертаючися з гулянки до дому, - на вулиці помітив чоловіка, який намагався злізти на вербу.
„Комнезам підбіг до нього, схопив за шию і тут же упав на землю. Над ним зареготалося глухо й погрожуюче.
На щоці відважного „комнезама була маленька ранка, а на дверях виконкому той же незрозумілий напис.
Нарешті, з музикою приїхала пожежна команда й кінна міліція.
Селяни радісно кричали „ура й співали Інтернаціонала.
Було святошно, як на Великдень. На майдані, перед селянами, начміліції кричав: - Ми побідили на фронті, але в глухих се
лах ще й досі панує гидра капіталу. Те, що у вас тут панує, - буде знищено водну ніч. Сю ніч кінець брехням і релігійним дурманам.
А ранком знову на дверях виконкому той самий лиховістний напис: - „Знак Зеро .
Потому з’явилося щось зовсім несподіване.
Ночами за селом розпачливо кричав якийсь чоловік і, коли вартові міліціонери шукали його по кущах, - з дзвіниця дзвонило дрібно, на сполох.
На хресті церкви з’являлася тінь, робила рухи руками і швидко, по стіні сповзала на землю.
- Далі таки неможливо! - рішив начміліції, і підсилив нічну варту.
Пожежна команда набрала повні бочки води, чекаючи слушного менту, щоб накачувати її у помпу. Коні завжди були запряжені і старанно жували овес.
Час, нарешті, наспів.
Було за північ. Вартовий біля церкви помітив якусь тінь, що уперто намагалася вилізти у вікно дзвіниці.
Вартовий підбіг до невідомого, вистріливши. Тінь ускочила у вікно.
Селом пролунали постріли вартових.
Пожежна команда з запаленими смолоскипами підбігла до церкви, накачуючи воду.
У церкви було таємниче тихо й темно.
Раптом на хресті з’явилася тінь, махнула руками і швидко сповзла униз.
Це було так несподівано й жахливо, що кінна міліція чим дужче поспішала тікати, а пожежники попадали на землю.
А невідома тінь спокійно стояла на землі. Потому трапилося непередбачене.
Міліція, повернувшися знову до церкви, - вистрілила. Тінь перескочила тин, вискочила за село.
Пожежна команда поспішила за ним.
А в степу хтось кричав різко й жахливо.
Начміліції, з револьвером у руці гнався за тінню, пожежня випередила його, смолоскипами освітивши якогось мужчину у машкарі.
Чоловік біг прудко, перестрибував рівчаки, нарешті спіткнувшися, - упав у канаву.
Міліція оточила його, пожежня запрацювала помпою, канава сповнилася водою і з неї, мов хом’як, виплив чоловік, у плавбі зірвавши з себе машкару.
Начміліції обурено плюнув. Міліціонери зареготалися. Пожежники старанно виливали воду з бочок.
- Смілянський? - скрикнув начміліції і взяв полоненого за коміра.
З дзвінниці падав дрібний дзвін на сполох. Ранком на дверях виконкому висіла об’ява:
„Село Криве звільняється з військового стану .
Потому був допит. Голова виконкому печально глядів на Смілянського, сумно хитаючи головою. Лікарь уважно щупав йому пульса.
- В чім справа, яка ваша мета, - паралізувати населення?- запитав агент каррозшуку.
- Я мистець! - гордовито кинув Смілянський.
Кіно-король, да! Знак Зеро - хочете? Голова виконкому сумно шепотів:
- А секретар був хороший, жаль!
Через два дні, збори комнезаму одноголосно ухвалила: - „просити округу клопотатися перед владою щоб вона заборонила кіно-королів, бо вони одбирають од нас гарних робітників, як от Смілянський, що на днях оскаженів ...
А через де який час, з міста повернувся піп і знову забили у дзвони щасливо й свобідно.
Про кіно-короля Смілянського забули зовсім, як забувається поганий, після похмілля - сон.
Сергій Жигалко
- Я більше не секретар! Можете звільнити...