відзначається тим, що вона є загальноприступна. Отже я не допомагаю глядачеві вказовою пучкою, вірніше - не перешкоджаю йому.
Повернуся до самого Охлопкова.
Те, що в манірах Охлопкова де-хто з сучасників пізнає себе, в цім я сумніву не маю. Бажаю тільки одного, щоб у тих, хто пізнає себе в цих манірах, щоб у тихмужносги стало на потрібну, потрібнішу нам тепер іронію.
У чому-ж кінематографічна здійсненість Охлопкова в „Миті й Охлопкова взагалі?
У своєріднім аристократизмі рухів. Я кажу - своєріднім, щоб дати вислову „аристократизм нове місце, що належить йому за правом. У культурі тіла, що вміє стояти на розграні величнього і смішного, як Дон-Кіхот у щасливих ілюстраціях Доре. Оці-о два бігуни виміряють діяпазон артистичних можливостів, й актор, що володіє лише одною (Моїссі), чи другою (Чаплін,
Кітон), здійснений тільки наполовину. Ось чому я й кажу, що Охлопков є здійснений цілковито. Вислов „аристократизм особливо буде зрозумілий, коли глядач увагу зверне на те, якою природністю безпосередньою - справді величньою - диха
ють рухи Миті за найважчих становиськ: оплювання й осміювання юрби - „Іди!...“ каже до нього „хазяїн , і Митя, роблячи дурнуваті й нерішучі, на перший погляд, (та за ко
мічним задумом) рухи, властиво рухається цілковито рішуче й вільно, й тільки тому щасливо проходить крізь юрбу. Одинби невдалий рух: юрба-б розчавила, розтоптала Дон-Кіхота - Митю.
Тут цікаво звернути увагу й на те, що в той час, як Фербенкс, щоб дати уявлення відваги, сміливости, мужности і рішучости, - робить акробатичні стрибки зі скелі на скелю, з коня у вікно, фехтує, носить панцир і цілий асортимент важкої бутафорії, по-серйозному реставруючи мужність мину
лих епох, - Охлопков досягає сучасного уявлення про щиру мужність такими простими засобами, як от вирішивши йти в одній штанині зі своєю дамою містом, чи з’явившися з чужою дитиною поміж озвірілої скрійної юрби на бенкеті.
Можна-б було находити й указувати безкінечні приклади, вірніше-ж - перевертіти весь фільм й тикати пальцем: ось! Але я обмежуся тим, що сказав. Сподіваюся, що цього досить, щоб глядач сам побачив, про яку здійсненість та аристократизм рухів актора я кажу.
ВУФКУ можна привітати з вірним оком та гарним смаком. Те, що часто-густо водиться по задвірках, тут дихає на повні груди, не запаморочене кіно-фіглярством та слово-жонглерством.
Чудово змонтировано чудовисько юрби (комбінованим кадром): голови в чобіттях, що повільно плазують, маючи неймо
вірне бажання бігти, здогнати за всяку ціну Митю-небіжчика, що втік.

Чудово задуманий незнаний приятель, що вчить Митю смаку до життя, що його добре заграв Минін. Усього не згадати.

Дмитро Петровський
Невідомий“ з фільму „Митя“. Грає
його арт. Минін.