НАДМОГИЛЬНИК

Малюнки худ. Крюкова
Був день, жовтий і осінній, мов бриль потертий на голові поета. Ніщо не могло порушувати спокійної тиші парку, навіть чистильщик чобіт, асірієць...
Але до чорта асірійців з їх ваксою!
Справа досить серйозна, щоби вдаватися у лірику.
Ранком, проглядаючи газету, око моє зупинилося на заяві попа, що цурався релігії, тоді я запалив „Роскурочну , і в кишені руки сховавши, пішов до великого будинку на розі широкої вулиці, кинув бичка під ноги і...
... Редактор кидав мені слова, як той кондуктор...
Словом опинився у ФУ, - що в перекладі на людську мову значить Фото-управління. Де-які поети звуть це місце просто: - кухня. З яких причин - для мене глибока таємниця.
Нарешті, без зайвих балачок, - нехай про це розкажуть фейлетоністи, що їх фейлетони дуже скидаються на недожарену котлету Нархарчу, - отже я увійшов до кабінету редактора.
Я, не скидаючи кашкета:
- Ви? - плюхаюся у крісло.
- Я! - чоловік заклопотано пише у себе в блок-ноті, тоді уважно, ніби аналізуючи мій псіхичний стан, - дивиться мені в очі.
Я: - Купіть у мене фото-річ. Він: - Яку саме?
Знизую плечима: - „Іліяда Гомера. Підходить? Він: - Я: -
Власно ми говорили коротко. Редактор кидав мені слова, як той кондуктор, вимагаючи квитка.
Нарешті пише:-скласти угоду.
У другий кімнаті сідаю за стіла, тичу папірця секретареві:
- Складіть негайно, - кажу. У мене свої справи, більш варт за ваші сценарії: Чуєте?
Виходжу. Кидаю на порозі: - Через 15 хвилин зайду.
О, моє серце! Крім того, щоб полаятися з двірничихою за те, що вона рішуче не дає мені води умитися і кинула ще образу, обізвавши мене чорт зна чим, - крім цього, жадної у мене справи не було! Але-ж я мушу! Я мушу показати свою гідність!
Проблукавши по вулиці, - знову заходжу. Секретар:
- Зачекайте хвилину! - зник у кабінеті редактора. Чую з-за дверей:
- Та напишіть, ну його до чорта! Другий голос: - Але-ж...
- Та напишіть, ви-ж бачите? Ще покусає!
Я спокійно беру шклянку чаю, що стояв перед секретарем, жадібно п’ю. З ранку й ріски в роті!. З цього й почалося.
Секретар увійшов, глянув на мої губи, на яких ще лежав кусочок мого язика, тоді кинув:
- Нате, угода. Там і аванс, через тиждень лібрето занесіть. В цей час, з сусідньої кімнати висунулося лице, з ним друге, третє, цілий гурт людей оточив мене, мовчки заглядаючи мені в очі.
- Бачиш, морда? Вік будеш підлоги мити, - не заробиш таких червінців.
Курю. Тоді махаю „угодою перед собою: - Геть з моїх очей, шарманку вам у бік! І вже за дверима почув регіт і голос: - Я-ж казав. Він не того...
А вечором, тицнувши в лице двірничихи „авансом , - кинув:
- Бачиш, морда? Вік будеш підлоги мити, - не заробиш таких червінців. Новеньких!
Двірничиха, утерши носа:
- Я-ж нічого, Протасе Протасовичу! Води инколи...
Бач яка бестія! Тепер тільки довідалася, як зовуть мене й мого батька! Мужва невдячна.
На ніч гроші поклав під голову, запалив цигарку і посміхаючися до стелі, де сиділи стоноги, - задрімав. Другий день готував мені муку.
Проглянувши „угоду де стояв пакт, що: - різні вчинки обох сторін розглядатиме судова установа: - мені стало терпко у грудях.
І не вмиваючися, сів за складання лібрето.
„Іліяда дебела й незрозуміла, як перекупка над корзинкою груш. Усе там заплутане, і, напевно сам Гомер не написав-би сценарія за своїм твором.
Але моя інтуїція (я завжди милуюся з своєї інтуїції) - вивела мене на шлях.
На кінці „Іліяди стояв „зміст , який був розбитий на частини з назвою кождої.
За п’ять хвилин лібрето лежало на столі.
А вечором я вже п’яним підійшов до дверей двірничихи, постукав і обнявши її дебелий стан, - ніжно сказав:
- Галю! Ти будеш виконувати головну ролю з мого сценарія!..
Словом, була ніч метушлива й пахуча, як хусточка у панянки.
На другий день...
О, цей день! Він стремить у моїй голові терпко, як ніж у серці годованої свині.
На другий день лібрето поклав перед редактором.
Лице своє повернув до вікна, краєчком ока слідкую за лицем і губами редактора.
І... - краще, коли-б розірвалася бомба. Краще, коли-б я сидів на мішку з порохом, а довкола горіла солома, - ніж цей момент. Редактор, зареготавшіїся мені в лице:
- Нікуди не годиться. Пишіть ще.
Я, не промовивши ні слова,- вийшов на вулицю. Власне, що
я міг сказати?