„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво“
ЛЕНІН
№ 7 (19)
Квітень, 1927 року
№ 7 (19)
Процес московських кіно-робітників, що притяг до себе увагу всієї радянської громадськости, що висвітлив жахливі й обурливі факти та матеріяли, які характеризують злочинну вакха
налію на кіно-виробництві, - повинен стати предметом особливої уваги для нас, робітників кінематографії. Побутові та матері
альні злочинства, що твердо вкоренилися в кіно-виробництві, повинні стати не тільки матеріалом для роботи нашого слідчого та судового апаратів але, - і в цьому головне значіння про
цесу, - він є пересторогою на майбутнє, стимулом для вишукання профілактичних засобів, щоб попередити такі злочинства в майбутньому.
В чому головний зміст процесу?
Обурлива безгосподарчість, що спричинилася до багатомільйонних збитків для державної кіно-скарбниці. Нахабний та безсоромний грабіж державної скарбниці, що йде по двох лініях, по двох стадіях виробництва. Попереду йде грабіж сце
нарний. Купується непотрібний мотлох, видаються необмежені безповоротні аванси, витрачаються десятки, а то й сотні тисяч карбованців на зовсім непотрібні речі. В першу чергу державні гроші по цій лінії широко роздаються своїм „знайомим людям”.
За сценарним грабіжом іде грабіж постановочний. Без плану, за надхненням адміністраторів або режисерів, знимаються цілі картини. Широкий розмах, зовсім неприпустимий, в обставинах нашої бідної скарбниці, - явище звичайне для кіно-постановок. Експедиції частенько лише для експедиції, подорожі для розваги, піяцтва, безпуцтва, як неминучі попутники цих кіно-експедицій.
Набірання своїх людей, - обов’язково „своїх”, які нічого спільного з кінематографією частенько не мають, що їх тягнуть по знайомству з Одеси, з Ленінграду, з Кавказу, з тих установ, де раніше працював керівник кіно-організації.
В наслідок - скажені витрати коштів, плівки, купівля сценаріїв, жахливі виробничі витрати. Проте ми маємо негодящі кар
тини, які не можуть іти до постановки через свою ідеологічну невитриманість або художню беззмістовність. А над всім цим
будинком грабіжу та рострати державних грошей панує ще в додаток насильство над жінкою, насильство над правом людини, звичаї турецького гарему.
Саме оточення в кіно, де нам доводиться будувати радянську пролетарську кінематографію в значній частині руками не своїх людей, людей, що принесли з собою до нашої роботи звичаї старого капіталістичного гнилого світу, звичаї старої вщент розкладеної літературної та мистецької богеми, - все оточення криє, звичайно, в собі глибокі коріння для цілком природнього
розкладу. Боротися з ними своїми власними силами в межах лише свойого виробництва, ховаючи, як досі робилося, роботу кіно від широкої громадськости, - майже неможливо. А боротьба необхідна. Необхідно врятувати рядянське кіно від дальшого можливого розкладу.
Маються три страховки, три засоби страхування кіно, щоб та хороба, яку в концентрованому вигляді викриває сучасний процес, далі не поширювалася.
1) Треба рішуче поставити кіно-промисловість, кіно виробництво під пильний догляд та контроль широкої радянської громадськости. Ми будуємо культуру на одній з склад
ніших, важливіших ділянок культурного фронту. Ми просто не маємо права переводити цю роботу за своєю особистою відповідальністю, за своїм риском, не спираючись на широку під
тримку та допомогу радянського суспільства. Всі процеси нашої роботи повинні провадитися за доглядом, контролем, за обов яз
ковою участю та допомогою партійних, професійних та взагалі радянських оргонізацій. Без цього, замикаючись у свойому власному колі, ми неминуче засуджені дійти до наслідків москов
ського процесу. Кіно - на вулицю, па ширику пролетарську вулицю! - це перша страховка кіно від гнилля та розкладу. Нам нічого чекати, доки громадськість добереться до нас. Ініціатива дійсно широкого втягнення мас до нашої роботи, притягнення їх до контролю над нами, повинна виходити від нас.
Друга страховка повинна полягати в тому, щоб посилити планове керовництво роботою наших підприємств взагалі та постановкою окремих картин зокрема. Без плану, без твердого кошторису для кожної окремої роботи - працювати неможливо. Відсутність плану призвела та призводить до безгосподарчости, до божевільних зайвих витрат. Правда, треба мати на увазі специфічність нашого виробництва. Правда, треба в де-якій мірі рахуватися з тим, що ми маємо тут справу з галуззю „вільної”
мистецької творчости, що де-які вилазки за межі плану повинні бути й будуть. Але-ж оці позапланові вилазки треба звести до мінімуму. Не можна ніяк виправдувати зайві витрати десятків тисяч метрів плівки, сотень тисяч карбованців тим, що режисер - „вільний” художник і що його в „творчих” фантазіях не можна обмежувати плівкою або грішми, так, як не можна пись
менника обмежувати кількістю паперу, що він витрачає на той чи инший літературний твір. Справа в тому, що письменник витрачає лише папір - річ не високої вартости, а папір цей його власний. Режисер витрачає коштовну плівку, виряджає зайві експедиції, зайві декорації, витрачає зайві сотні тисяч карбован
ців, що належать не йому, а нашій бідній державі. Тут треба покласти певний край оцій „вільній” художній творчости. Без сталого плану ми обов’язково дійдемо до тих „художеств”, що їх розглядає Московський Губернський Суд.
Третю страховку ми повинні мати, так збудувавши наш апарат, щоб він за своєю внутрішньою конструкцією забезпечував для нас можливість взаємної перевірки окремих ланок нашого апарату, що безумовно допомагало-б уникати хиб в роботі, Хоч фабрика і ближче стоїть до виробництва, не можна все-ж ціл
ковиту відповідальність за господарювання та ідеологію картин покласти на неї.
Крім цього всього треба поставити питання про людей, що працюють в кіно. Легкість зиску викохує в людині легкій під
хід до грошової справи, до ділової роботи. Людина, що дуже легко наживає гроші, не може як слід господарювати. Стара, в значній мірі, розкладена кіно-богема не зможе поставити ні господарства, ні ідеології для пролетарського радянського ви
робництва. Свіжий потік нових сил врятує кінематографію. Нові люди, спираючись на все, що є чесного в старій кінематографії, поставлять на належну височінь радянську кінематографію.
Суд, звичайно, має засудити кіно-злочинців, як засудила їх наша громадська думка. Але-ж для боротьби з соціяльним ли
хом, для боротьби з побутовими та матеріяльними злочинствами, що мають коріння в самому характері виробництва, потрібен не лише слідчий та судовий апарат, який зі всією суворістю революційних законів має покарати злочинців та марнотратців дер
жавної скарбниці; тут треба з метою профілактики мобілізувати всю радянську громадську думку, щоб уникнути таких явищ в майбутньому.
„Із всіх мистецтв найважливіше - це кіно”, сказав Ілліч.
Ми повинні будувати оце найважливіше з мистецтв, будувати нове, якого ще світ не бачив, пролетарське кіно, - таке, що на екрані повинно показати всю переможність пролетарської революції та виховувати нову людину, яка збудує та буде жити в новому соціялістичному суспільстві. За допомогою широких
робітничо-селянських мас ми розпеченим залізом випечемо з нашого кіно всі елементи старого розкладу та гнилля, збудуємо нове кіно, наше кіно, як один із найважливіших культурних засобів, щоб будувати соціалізм в нашій країні. О. Шуб
ЛЕНІН
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
№ 7 (19)
Квітень, 1927 року
№ 7 (19)
ЗА ЛІКУВАННЯ, ЗА ОЗДОРОВЛЯННЯ КІНО
Процес московських кіно-робітників, що притяг до себе увагу всієї радянської громадськости, що висвітлив жахливі й обурливі факти та матеріяли, які характеризують злочинну вакха
налію на кіно-виробництві, - повинен стати предметом особливої уваги для нас, робітників кінематографії. Побутові та матері
альні злочинства, що твердо вкоренилися в кіно-виробництві, повинні стати не тільки матеріалом для роботи нашого слідчого та судового апаратів але, - і в цьому головне значіння про
цесу, - він є пересторогою на майбутнє, стимулом для вишукання профілактичних засобів, щоб попередити такі злочинства в майбутньому.
В чому головний зміст процесу?
Обурлива безгосподарчість, що спричинилася до багатомільйонних збитків для державної кіно-скарбниці. Нахабний та безсоромний грабіж державної скарбниці, що йде по двох лініях, по двох стадіях виробництва. Попереду йде грабіж сце
нарний. Купується непотрібний мотлох, видаються необмежені безповоротні аванси, витрачаються десятки, а то й сотні тисяч карбованців на зовсім непотрібні речі. В першу чергу державні гроші по цій лінії широко роздаються своїм „знайомим людям”.
За сценарним грабіжом іде грабіж постановочний. Без плану, за надхненням адміністраторів або режисерів, знимаються цілі картини. Широкий розмах, зовсім неприпустимий, в обставинах нашої бідної скарбниці, - явище звичайне для кіно-постановок. Експедиції частенько лише для експедиції, подорожі для розваги, піяцтва, безпуцтва, як неминучі попутники цих кіно-експедицій.
Набірання своїх людей, - обов’язково „своїх”, які нічого спільного з кінематографією частенько не мають, що їх тягнуть по знайомству з Одеси, з Ленінграду, з Кавказу, з тих установ, де раніше працював керівник кіно-організації.
В наслідок - скажені витрати коштів, плівки, купівля сценаріїв, жахливі виробничі витрати. Проте ми маємо негодящі кар
тини, які не можуть іти до постановки через свою ідеологічну невитриманість або художню беззмістовність. А над всім цим
будинком грабіжу та рострати державних грошей панує ще в додаток насильство над жінкою, насильство над правом людини, звичаї турецького гарему.
Саме оточення в кіно, де нам доводиться будувати радянську пролетарську кінематографію в значній частині руками не своїх людей, людей, що принесли з собою до нашої роботи звичаї старого капіталістичного гнилого світу, звичаї старої вщент розкладеної літературної та мистецької богеми, - все оточення криє, звичайно, в собі глибокі коріння для цілком природнього
розкладу. Боротися з ними своїми власними силами в межах лише свойого виробництва, ховаючи, як досі робилося, роботу кіно від широкої громадськости, - майже неможливо. А боротьба необхідна. Необхідно врятувати рядянське кіно від дальшого можливого розкладу.
Маються три страховки, три засоби страхування кіно, щоб та хороба, яку в концентрованому вигляді викриває сучасний процес, далі не поширювалася.
1) Треба рішуче поставити кіно-промисловість, кіно виробництво під пильний догляд та контроль широкої радянської громадськости. Ми будуємо культуру на одній з склад
ніших, важливіших ділянок культурного фронту. Ми просто не маємо права переводити цю роботу за своєю особистою відповідальністю, за своїм риском, не спираючись на широку під
тримку та допомогу радянського суспільства. Всі процеси нашої роботи повинні провадитися за доглядом, контролем, за обов яз
ковою участю та допомогою партійних, професійних та взагалі радянських оргонізацій. Без цього, замикаючись у свойому власному колі, ми неминуче засуджені дійти до наслідків москов
ського процесу. Кіно - на вулицю, па ширику пролетарську вулицю! - це перша страховка кіно від гнилля та розкладу. Нам нічого чекати, доки громадськість добереться до нас. Ініціатива дійсно широкого втягнення мас до нашої роботи, притягнення їх до контролю над нами, повинна виходити від нас.
Друга страховка повинна полягати в тому, щоб посилити планове керовництво роботою наших підприємств взагалі та постановкою окремих картин зокрема. Без плану, без твердого кошторису для кожної окремої роботи - працювати неможливо. Відсутність плану призвела та призводить до безгосподарчости, до божевільних зайвих витрат. Правда, треба мати на увазі специфічність нашого виробництва. Правда, треба в де-якій мірі рахуватися з тим, що ми маємо тут справу з галуззю „вільної”
мистецької творчости, що де-які вилазки за межі плану повинні бути й будуть. Але-ж оці позапланові вилазки треба звести до мінімуму. Не можна ніяк виправдувати зайві витрати десятків тисяч метрів плівки, сотень тисяч карбованців тим, що режисер - „вільний” художник і що його в „творчих” фантазіях не можна обмежувати плівкою або грішми, так, як не можна пись
менника обмежувати кількістю паперу, що він витрачає на той чи инший літературний твір. Справа в тому, що письменник витрачає лише папір - річ не високої вартости, а папір цей його власний. Режисер витрачає коштовну плівку, виряджає зайві експедиції, зайві декорації, витрачає зайві сотні тисяч карбован
ців, що належать не йому, а нашій бідній державі. Тут треба покласти певний край оцій „вільній” художній творчости. Без сталого плану ми обов’язково дійдемо до тих „художеств”, що їх розглядає Московський Губернський Суд.
Третю страховку ми повинні мати, так збудувавши наш апарат, щоб він за своєю внутрішньою конструкцією забезпечував для нас можливість взаємної перевірки окремих ланок нашого апарату, що безумовно допомагало-б уникати хиб в роботі, Хоч фабрика і ближче стоїть до виробництва, не можна все-ж ціл
ковиту відповідальність за господарювання та ідеологію картин покласти на неї.
Крім цього всього треба поставити питання про людей, що працюють в кіно. Легкість зиску викохує в людині легкій під
хід до грошової справи, до ділової роботи. Людина, що дуже легко наживає гроші, не може як слід господарювати. Стара, в значній мірі, розкладена кіно-богема не зможе поставити ні господарства, ні ідеології для пролетарського радянського ви
робництва. Свіжий потік нових сил врятує кінематографію. Нові люди, спираючись на все, що є чесного в старій кінематографії, поставлять на належну височінь радянську кінематографію.
Суд, звичайно, має засудити кіно-злочинців, як засудила їх наша громадська думка. Але-ж для боротьби з соціяльним ли
хом, для боротьби з побутовими та матеріяльними злочинствами, що мають коріння в самому характері виробництва, потрібен не лише слідчий та судовий апарат, який зі всією суворістю революційних законів має покарати злочинців та марнотратців дер
жавної скарбниці; тут треба з метою профілактики мобілізувати всю радянську громадську думку, щоб уникнути таких явищ в майбутньому.
„Із всіх мистецтв найважливіше - це кіно”, сказав Ілліч.
Ми повинні будувати оце найважливіше з мистецтв, будувати нове, якого ще світ не бачив, пролетарське кіно, - таке, що на екрані повинно показати всю переможність пролетарської революції та виховувати нову людину, яка збудує та буде жити в новому соціялістичному суспільстві. За допомогою широких
робітничо-селянських мас ми розпеченим залізом випечемо з нашого кіно всі елементи старого розкладу та гнилля, збудуємо нове кіно, наше кіно, як один із найважливіших культурних засобів, щоб будувати соціалізм в нашій країні. О. Шуб