СУДДЯ З БІЧЕС-ХЕДУ




Оповідання Ф. Доунлея, переклад В. Сніжина


Ця чудернацька людина вже три місяці, як з явилася у іЧісті і саме тому, що вона була особою цілком непомітною, - привабила увагу судді Гробера.
Суддя Гробер був поважною людиною: він мав затишний біленький котедж, чудові черевики зі скрипом та цілком оригінальні ідеї про обов’язки міського судді.
... Юнак розчинив чемодан, витяг з нього чорну скриню.
Бути міським суддею Бічес-Хеда, на перший погляд, не велика мудрість: 502 душі людности містечка не надавали багато клопоту юстиції, і по горожанському відділу у судді Гробера було 16 шлюбів на рік, а по карному: чотири крадіжки не більше, як складаного ножика, штук 12 волоцюг та десятка три курей, розчавлених випадковими автомобілістами.
Фактично в руках судді Гробера зосереджувалась уся адміністративна влада, бо шериф - великий лісопромисловець, весе
лий парубок, передав усю повноту влади судді і лише разів два на рік наїзджав у місто побенкетувати.
Обов’язки юстиції та поліції суддя Гроббер виконував за допомогою двох міських полісменів.
Сміт був, без сумніву, великим бандитом: яка-ж людина з чистим сумлінням поїде з Нью-Йорку в Бічес-Хед? Потім: два рази на тиждень він їздив на станцію і розмовляв щось по телефону з Нью Йорком, одержував три газети з усіма додатками.
І по-третє: над його будиночком недавно повисла дивовижна гойдалка з тонкого дроту, яка так здивувала полісмена, що він майже цілий день дивився на неї, забувши змінити свою постать. І до того, справді: навіщо чесній людині дротяна гойдалка на даху?
Такі були проникливі висновки судді Гробера.
Сміт з своєю гойдалкою отруїв радощі судді. Суддя Гробер почував, що його обов’язок вивести Сміта на чисту воду.


І тому, коли в його чекальні з’явився юнак з вогняним галстухом і таким блискучим діямантом на каблучці, що він


в жоднім разі не міг бути справжнім, суддя Гробер зрадів йому, як усякій новій в місті людині, що порушувала з місця закостенілу в своїй упертості цифру „502“.
Юнак розчинив чемодана, витяг з нього чорну скриню з якимись дивовижними кнопками, похвально постукав по його полірованій поверхні і підморгнув судді: - Ось це так штука.
- Себ-то? - не зрозумів суддя.
- Здобуток науки та прогресу техніки... Дешевше пареної ріпи... 38 доларів лише для вас. На-виплат 41 - 50 на сім місяців: 10 разом і по 4 - 50 що-місяца. Але за те...
Він заплющив очі:
... за те він наближає вас до культурних центрів. Просторінь не існує. Париж, Лондон, Франціско і Нью-Йорк. Ейфелева башта. Полдьго. 120 концертів на день. І він довго ще вигукував.


- Не розумію.. - сказав суддя.




- Але-ж ви знаєте, що це таке за річ? - Визнаю, що не цілком...


- Радіо?! - У судді Гробера захопило дух. Так ось він той чудодійний апарат, що про нього в кожній газеті (суддя їх иноді переглядав) були розписані просто чудеса.
А юнак з надзвичайно блискучим діямантом, не вгаваючи, щебетав.
- Стоп! - сказав суддя Гробер. А чи зможу я почути, що розмовляють за пів-мілі відсіля?
- Так, як що розмовляють по радіо. Це дуже просто: в старих системах треба було ставити над домом дротяну антену..
- Що-о?
- - Антену... Дроти перехвачували хвилю... - Так ще... Стоп. Ходім-но!
Суддя скинув капці, вліз в парадні черевики і потягнув агента за собою. Він здалеку показав йому будиночок Сміта. - Це і є антенна?
- Авже-ж. Але в наших апаратах...
- І я зможу чути те-ж, що чує людина, яка сидить під цією гойдалкою?
- Навіть краще... Наші трьохлямпові апарати мають ту особливість, що єдиним легеньким поворотом діску ви... - Ходім...


І суддя потягнув агента назад. В свойому кабінеті він посадив його, і витягши з шухляди столу пачку грошей, відрахував 38 доларів.


- Ось... - агент дістав з чемодану рямку з натягнутим дротом. Ось наша антенна... наші апарати... - Ладно. Я хочу слухати... - Зараз в Парижі..
гм... - агент порився у книжечці, - так зараз у
Парижі вечір і передають казки дітям на ніч... хвиля 1820... зараз...
- К чорту Париж та казки... хочу Нью-Йорк і ті станції, якими балакають приватні особи...
- Гм... я вам залишу книжку-довідник. Бачите, в Нью-Йорку до 600 приватних відправних стан
цій... Зараз я вас навчу ловити потрібну хвилю...
Як що суддя Гробер дійсно не натер мозолів на вухах, то виключно дякуючи добротности шкіряного покрову.
Справи захолонули. Двоє волоцюг блажен
ствували на державному утриманні, мирно догнивали п’ятеро курей, і дві молодих пари ніяк не могли побратися.


Суддя слухав. Все: концерти, моди, пьєси, розмови. Все. Ӏ на восьмий день почув те, що йому було потрібно.


- Баямм... вууу... Бічес-Хед... вууу... Бічес-Хед..; вууу - унз...


Спершу суддя сидів, мов кам’яний




Будда...