„Кiно — це найважливіше для нас мистецтво“
ЛЕНІН
З-й рік виданняСічень, 1928 року№ І (37)
Всесоюзна кіно-нарада, що відбулася в грудні, не зважаючи на рішучий протест з боку української та білору
ської делегації, ухвалила в справі одного з кардинальних питань радянської кінематографії постанову, яка, в разі, коли вона буде затверджена, обіцяє дуже серйозні усклад
нення для радянського кіно. Це постанова про утворення при ВРНГ єдиного провідного центру, що об єднуватиме радянську кінематографію.
Ця постанова складається з двох частин, що з них одна шкідливіша од другої. Перша — це вилучення кіно з відання органів народньої освіти й передача його до ВРНГ, а друга — це об’єднання в єдиному провідному центрі всіх національних кіно-організацій, а звідсіль, не зважаючи на хороші слова та побажання, —затирання національного обличчя кіно в кожній окремій радянській республіці.
Які наслідки може мати передача кіно у відання ВРНГ? До яких наслідків може призвести вилучення кіно з відання органів народньої освіти?
Щоб визначити можливі наслідки, треба спершу розвязати питання, чи є кінематографія виключно господарча організація, виключно індустрія, виключно галузь промисловости така, як шкіряна, текстильна й т. ин. промисло
вість, чи кіно, радянське кіно, повинно перш за все бути знаряддям у руках партії і радянської держави для піднесення культурного рівня мас, могутньою підоймою ідеологічного впливу на широкі маси радянської країни?
Те, що кіно за належної уваги до нього та за належної моральної, і не стільки моральної, скільки матеріяльної підтримки з боку держави та радянської громадськости, може стати могутньою галуззю індустрії й згодом, розгорнувши широко свою мережу по всій країні, може оберну
тись на джерело прибутків для держави, може з часом дійти такого стану, коли, за виразом тов. Сталіна на XV З’їзді партії, можна буде перекачувати державні прибутки
з горільчаноі монополії на кіно, - все це не викликає сумнівів. Бурхливий зріст американської кінематографії та теперішній стан її блискуче доводять цю можливість.
Але чи можна, зважаючи на цю можливість, на цю перспективу, зробити з кіно джерело прибутків вже тепер, чи можна, виходячи виключно з цієї передумови, визначати ті завдання, що стоять перед радянською кінематографією в теперішню епоху? Чи можна тепер, коли значно підси
лено увагу партії та всієї радянської громадськости до справ кіно, коли XV з їзд Комуністичної партії вперше серйозно зняв питання культурного будівництва країни, — чи можна тепер підходити до визначення завдань, які стоять перед кінематографією виключно з погляду прибуткоессти кіно та його матеріяльних можливостей, чи, перш за все й головно, завдання кіно повинні визначатись залежно від ідеологічної ваги та впливу його?
Основне завдання, що стоїть тепер перед нами в галузі кіно, — це завдання перетворити кіно на чинника культурної
революції, зробити його, як одного з найбільш масових засобів впливу на маси, могутнім знаряддям ідеологічного
виховування мас. Зріст радянської промисловости, зріст кіно-мережи, збільшений інтерес широких мас до справ кіно, який де-далі все зростає, —все це само собою згодом, а може й найближчими роками визначить господарче, про
мислове значення кінематографії і дійсно перетворить її на джерело великих прибутків для радянської держави.
Але тут треба зробити застереження що до реалізації цієї перспективи, бо треба раніш зробити капітальний вклад
в кінематографію великих коштів, для того, щоб потім мати право вимагати від кіно повернення цих коштів з значними прибутками.
До цієї теми ми повернемось ще другого разу, а поки що для нас важно довести те, що за теперішнього періоду не матеріяльне, не господарче, не промислове й не прибут
кове значення кіно, а його культурне, ідеологічне та ху
дожнє значення стоїть у нас на першому плані, й ця, а не перша обставина, повинна визначати собою ті завдання, що стоять перед нами тепер в галузі кіно.
Хто-ж в такому разі повинен керувати кінематографією: чи ті органи радянської держави й пролетарської диктатури, що їх спеціяльно призначено для керування культурними процесами в країні, для керування справою підне
сення культурного рівня та ідеологічного виховання мас, або инша організація, яка, правда, провадить не менш важливу роботу в країні - будує соціялізм в галузі господар
ства, але компетенції якої визначаються виключно господарчими справами по-за всяким дочиненням до справ куль
тури. Залежно від того, хто керуватиме кінематографією— ВРНГ чи Наркомосвіти, без сумніву, повинна визначитись основна установка кінематографії. Залежно від цієї постанови, буде визначено перспективу нашого кіно, а перспек
тива ця лежить в такій площі: або занедбання культурного
значення кіно й висунення на перший план господарчих справ, або висунення на перший план справ культурного порядку, культурного й ідеологічного значення кіно, ціл
ком зрозуміло з одночасним вмілим господарюванням в галузі кінематографії.
Ми гадаємо, що увагу партії зосереджено тепер на кіно виключно з погляду потреби підвищити куль
турний рівень країни, виключно з погляду висунених XV з’їздом партії питань культурної революції. Звідси
цілком зрозуміло, хто повинен керувати кінематографією, що є одною з основних підойм культурного та ідеологічного виховання мас.
Ми цим не хочем сказати, що Наркомосвіти там, де вони керували кінематографією, добре господарювали в цій галузі. Ми добре розуміємо бажання господарни
ків виправити не досить вміле господарювання Наркомосвіт шляхом передачі справи керування кінематографією до ВРНГ. Але така постанова, що відповідає інтересам кращого господарювання, мала-б в перспективі знищення кіно в його основному культурно-ідеологічному значенні. Треба примусити Наркомосвіти більш вміло господарювати, треба примусити Наркомосвіти посувати кінемато
графію вперед на шляху до перетворення її в одну з галузів індустрії, в джерело великих прибутків для країни, - це справа зовсім иншого порядку, —але тільки в такому напрямку можна розвязати це питання.
Партія ніяк не може стати на цей шлях затирання національного обличчя культурного будівництва в кожній окремій радянській республіці, й Всесоюзна партійна кінонарада, що має незабаром відбутися при ЦК ВКП, по-за всяким сумнівом, відкине цю подвійну шкідливу постанову кіно-наради при ЦК Робмис, і що-до передачі кіно у відання ВРНГ, і що-до утворення непотрібного єдиного провідного центру радянської кінематографії.
О. Шуб
ЛЕНІН
К I НО
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
З-й рік виданняСічень, 1928 року№ І (37)
ШКІДЛИВА ПОСТАНОВА
Всесоюзна кіно-нарада, що відбулася в грудні, не зважаючи на рішучий протест з боку української та білору
ської делегації, ухвалила в справі одного з кардинальних питань радянської кінематографії постанову, яка, в разі, коли вона буде затверджена, обіцяє дуже серйозні усклад
нення для радянського кіно. Це постанова про утворення при ВРНГ єдиного провідного центру, що об єднуватиме радянську кінематографію.
Ця постанова складається з двох частин, що з них одна шкідливіша од другої. Перша — це вилучення кіно з відання органів народньої освіти й передача його до ВРНГ, а друга — це об’єднання в єдиному провідному центрі всіх національних кіно-організацій, а звідсіль, не зважаючи на хороші слова та побажання, —затирання національного обличчя кіно в кожній окремій радянській республіці.
Які наслідки може мати передача кіно у відання ВРНГ? До яких наслідків може призвести вилучення кіно з відання органів народньої освіти?
Щоб визначити можливі наслідки, треба спершу розвязати питання, чи є кінематографія виключно господарча організація, виключно індустрія, виключно галузь промисловости така, як шкіряна, текстильна й т. ин. промисло
вість, чи кіно, радянське кіно, повинно перш за все бути знаряддям у руках партії і радянської держави для піднесення культурного рівня мас, могутньою підоймою ідеологічного впливу на широкі маси радянської країни?
Те, що кіно за належної уваги до нього та за належної моральної, і не стільки моральної, скільки матеріяльної підтримки з боку держави та радянської громадськости, може стати могутньою галуззю індустрії й згодом, розгорнувши широко свою мережу по всій країні, може оберну
тись на джерело прибутків для держави, може з часом дійти такого стану, коли, за виразом тов. Сталіна на XV З’їзді партії, можна буде перекачувати державні прибутки
з горільчаноі монополії на кіно, - все це не викликає сумнівів. Бурхливий зріст американської кінематографії та теперішній стан її блискуче доводять цю можливість.
Але чи можна, зважаючи на цю можливість, на цю перспективу, зробити з кіно джерело прибутків вже тепер, чи можна, виходячи виключно з цієї передумови, визначати ті завдання, що стоять перед радянською кінематографією в теперішню епоху? Чи можна тепер, коли значно підси
лено увагу партії та всієї радянської громадськости до справ кіно, коли XV з їзд Комуністичної партії вперше серйозно зняв питання культурного будівництва країни, — чи можна тепер підходити до визначення завдань, які стоять перед кінематографією виключно з погляду прибуткоессти кіно та його матеріяльних можливостей, чи, перш за все й головно, завдання кіно повинні визначатись залежно від ідеологічної ваги та впливу його?
Основне завдання, що стоїть тепер перед нами в галузі кіно, — це завдання перетворити кіно на чинника культурної
революції, зробити його, як одного з найбільш масових засобів впливу на маси, могутнім знаряддям ідеологічного
виховування мас. Зріст радянської промисловости, зріст кіно-мережи, збільшений інтерес широких мас до справ кіно, який де-далі все зростає, —все це само собою згодом, а може й найближчими роками визначить господарче, про
мислове значення кінематографії і дійсно перетворить її на джерело великих прибутків для радянської держави.
Але тут треба зробити застереження що до реалізації цієї перспективи, бо треба раніш зробити капітальний вклад
в кінематографію великих коштів, для того, щоб потім мати право вимагати від кіно повернення цих коштів з значними прибутками.
До цієї теми ми повернемось ще другого разу, а поки що для нас важно довести те, що за теперішнього періоду не матеріяльне, не господарче, не промислове й не прибут
кове значення кіно, а його культурне, ідеологічне та ху
дожнє значення стоїть у нас на першому плані, й ця, а не перша обставина, повинна визначати собою ті завдання, що стоять перед нами тепер в галузі кіно.
Хто-ж в такому разі повинен керувати кінематографією: чи ті органи радянської держави й пролетарської диктатури, що їх спеціяльно призначено для керування культурними процесами в країні, для керування справою підне
сення культурного рівня та ідеологічного виховання мас, або инша організація, яка, правда, провадить не менш важливу роботу в країні - будує соціялізм в галузі господар
ства, але компетенції якої визначаються виключно господарчими справами по-за всяким дочиненням до справ куль
тури. Залежно від того, хто керуватиме кінематографією— ВРНГ чи Наркомосвіти, без сумніву, повинна визначитись основна установка кінематографії. Залежно від цієї постанови, буде визначено перспективу нашого кіно, а перспек
тива ця лежить в такій площі: або занедбання культурного
значення кіно й висунення на перший план господарчих справ, або висунення на перший план справ культурного порядку, культурного й ідеологічного значення кіно, ціл
ком зрозуміло з одночасним вмілим господарюванням в галузі кінематографії.
Ми гадаємо, що увагу партії зосереджено тепер на кіно виключно з погляду потреби підвищити куль
турний рівень країни, виключно з погляду висунених XV з’їздом партії питань культурної революції. Звідси
цілком зрозуміло, хто повинен керувати кінематографією, що є одною з основних підойм культурного та ідеологічного виховання мас.
Ми цим не хочем сказати, що Наркомосвіти там, де вони керували кінематографією, добре господарювали в цій галузі. Ми добре розуміємо бажання господарни
ків виправити не досить вміле господарювання Наркомосвіт шляхом передачі справи керування кінематографією до ВРНГ. Але така постанова, що відповідає інтересам кращого господарювання, мала-б в перспективі знищення кіно в його основному культурно-ідеологічному значенні. Треба примусити Наркомосвіти більш вміло господарювати, треба примусити Наркомосвіти посувати кінемато
графію вперед на шляху до перетворення її в одну з галузів індустрії, в джерело великих прибутків для країни, - це справа зовсім иншого порядку, —але тільки в такому напрямку можна розвязати це питання.
Партія ніяк не може стати на цей шлях затирання національного обличчя культурного будівництва в кожній окремій радянській республіці, й Всесоюзна партійна кінонарада, що має незабаром відбутися при ЦК ВКП, по-за всяким сумнівом, відкине цю подвійну шкідливу постанову кіно-наради при ЦК Робмис, і що-до передачі кіно у відання ВРНГ, і що-до утворення непотрібного єдиного провідного центру радянської кінематографії.
О. Шуб