УКРАЇНСЬКІ КЛАСИКИ НА ЕКРАНІ

Зважаючи на те, що редакція одержала кілька статей про українських класиків на екрані, — редакція вважає за потрібне розпочати дискусію з приводу цієї теми. Вміщаючи статті Заступника Наркомосвіти тов. А. Приходько, та т. Бажана,
редакція просить відгукнутися на них.
Кіно-фільм, як і літературний твір, є відзеркалений згусток життя. Успіх і ефективність кожного кіно-фільму в значній мірі залежить від сюжету фільму, від сюжетної композиції, від того, в якій мірі фабула захоплює глядача, тримає його інтерес і за
цікавленість в напрудженому безупинному чеканні. Цьому сприяє яркість та закінченість типів героїв, що взяті з су
спільного життя людей і художньо змальовані в орбіті тої або иншої літературної композиції.
Кожний кіно-фільм народжується з літературної своєї форми, з кіно-сценарія. Цей останній становить канву й динаміку зо
рових образів, форм, барв, ліній і т. ін. Режисер на основі кіно-сценарія своїм творчим надхненням, винаходами, ініціяти
вою, багацтвом художньої фантазії, оживлює мертву схему, обарвлює, оздоблює і перетворює її в своєрідний літературнозоровий твір, скомпонований в динаміці образів та фотографій нашого життя і побуту.
Сценарій і особливо, так званий, робочий сценарій, як художньо-літературний витвір, звичайно буває слабший за инші фор
ми літератури, бо він має призначення перейти і жити в иншій формації — в кіно-фільмі.
З цього погляду література і особливо художня набуває вельми серйозного значення для кіно. Твори видатних письмен
ників, класиків і сучасників, що змальовують широкий діяпазон життя в усій його многогранності й глибині: з боротьбою, зі страстями, з соціяльними та філософськими концепціями, для кіно-сценаріїв і кінофільмів становлять першорядний матеріял.
Европейська кінематографія вже давно зробила об’єктом своєї уваги і використовування твори геніїв художнього слова. Всі видатні твори світових письменників (Шекспір, Віктор Гюго, Гете і т. ін. і т. ін. ) вже демонструються на всіх екранах світу. Ïх пізнають мільйони широких мас, на них виховують вони своє світорозуміння та підносять свій культурний рівень свідомости.
Наша радянська кінематографія і зокрема українська надто мало використовує для екрану класиків і сучасників красного письменства. І це не добре, бо для популяризації того чи иншого класичного твору кіно-екран є найкраще знаряддя. Демонстрування на кіно-екрані літературного твору цінне і тим, що
екран є приступним для розуміння всім і навіть неписьменним. Для України, де йде творення й піднесення українського культурного процесу і переведення компартією політики україніза
ції, справа популяризації видатних українських письменників, що їх твори довгий час лежали в підпіллі національного імпе
раторського гніту, набирає бойового й актуального культурнополітичного значення... А тим часом зроблено в цьому напрямку ше досить мало. Власне, на Україні лише почали для кіно-фільмів брати сюжети з класичної й сучасної української літератури. До цього часу маємо кілька таких фільмів: „Борислав сміється“
за І, Франком, „Бурлачка“ за Нечуєм Левицьким, „Тарас Трясило“, „Сорочинський Ярмарок“ за М. Гоголем. Можна сказати, що українська література ще кіно-екрану не зазнала. І це наша прогалина, яку треба поповнити, виправити.
Для чужинця і сторонньої для української культури людини може часом скластись помилкове вражіння, що Україна взагалі має вельми обмежені літературні надбання, А в дійсності пока
зати культурному світу ми вже можемо і мусимо цілу плеяду славетних імен і їхніх творів.
І насамперед потрібно ознайомити наших робітників і селян з історичними культурними нагромадженнями української літератури.
Наша культура і література, маючи корні в далекому минулому історії, і в добу свого національного пригнічення замер
злим темпом, але розквітала під мурами царської культурної в’язниці.
Цілком зрозуміло, що вона заховала класові та національні ознаки боротьби за своє існування.
А нині в умовах радянської дійсносте література становить зброю ідеологічного і культурного виховання трудящих.
Від нашої класичної літератури, що є невичерпаною скарбницею художньої творчосте яскравих образів пережитої боротьби, ми повинні взяти для екрану все те, що сприятиме пізнанню класового побуту і змагань до визволення в минулому і великому сучасному. Скарби наші багаті й ще невичерпані. Кіноекран для пропаганди і пізнання художньої літератури ще невикористаний. І в цьому полягає одно із найважливіших завдань нашої кінематографії.
А. Приходько
Кадр з фільму „Василина “ (реж. Лопатинський).