„Кіно — це найважливіше для нас мистецтво“
ЛЕНІН
ЗМІСТ: З. Сїдерський —„Про кіно й молодь , Всеукраїнська партійна кіно-нарада, С. — „За фото-кіно-аматорство“, Л. Могилевський — „Рух, що починає розвиватися“, М. Бажан — „Творець у кіно“, І. Сіп — „Документ доби , С. Скляренко „Напливи“, (оповідання), Д. Кларк — „Н’ю-Йорк, Україна, Звенигора“, Б. Загорський — „За здорову критику“, М. Дубовик — „Бойовики“ (вірш), І. Полонський — „Розложисті клюкви , Хроніка, Весела сторінка, Листування редакції. Художні роботи: Г. Пустовойта, К. Болотова,
Ю. Кривдіна та В. Девятіна.
В жодній галузі нашої культурної праці не стоїть так гостро питання про молодь, як в галузі кіно.
Кіно-екран, що перепускає крізь себе мільйони, зустрічає серед цих мільйонів, в їх переважній частині — лави молоди, й
тому коли йде мова про притягнення мас, про критику, про виявлення громадської думки, про створення кіно-громадськости, —тоді перш за все треба зважити на молодь.
Молодь — найголовніший споживач кіно, і це треба взяти на увагу.
Кіно, виконуючи завдання класового вихователя мас, мусить пам’ятати, що методи виховання молоди відрізняються від загальних наших методів роботи серед мас.
От чому питання про юнацький фільм, про його форму, зміст і, нарешті, про його творців, треба визнати за дуже актуальне.
Є думка про те, ніби розмови про юнацький фільм непотрібні і що молодь треба обслуговувати фільмами в загальному маштабі. Це цілком помилковий погляд. Адже-ж не випадково де
які картини (здебільшого американські детективи) притягують тільки молодняцьку авдиторію.
Глядача, а зокрема — молодняцького, не вивчається, а без цього надзвичайно важко з’ясувати, як треба творити радянський
молодняцький фільм. Зробити-ж це треба, і непотрібний, а иноді й шкідливий, з боку виховання нашої молоди, американський детектив треба замінити нашим радянським фільмом. А це цілком реальна річ, коли до цієї справи притягти саму-ж молодь.
Питання про притягнення молоди до кіно-виробництва треба розвязати не лише для того, щоб утворити молодняцький фільм, але й з далеко ширшою метою.
Зріст виробничої ваги української кінематографії настирливо висуває перед нас надзвичайно важливе питання про нові сили, що ними треба поповнити кадри художнього персоналу кіноиідприємств.
До цього часу кіно-виробництво брало нові сили з театральних майстерень, що суть на Україні („Березіль“, театр Франка
то що). З цих майстерень ми маємо багато кіно-робітників. Значно менше дають кіно-школи, зокрема Одеський кіно-технікум. Та це не дивно, бо це ще зовсім молодий науковий заклад і має зовсім малий досвід що до підготовки фахівців.
Безперечно й далі українська кінематографія буде черпати сили з цих самих джерел. Та проте, на сьогоднішній день це ще не розвязує питання про підготовку робітників.
Треба шукати для цього нові шляхи, нові форми...
Ці шляхи ведуть до мас робітничої молоди, де можна відшукати велику кількість товаришів з тим чи иншим рівнем хисту, до творчої праці, товаришів, що надзвичайно цікавляться питанням мистецтва.
Культвідділи наших профспілок, організації комсомолу зуміли за останні роки виявити, по змозі, ці потенціяльні сили робітничої молоди в галузі різних ділянок мистецтва, та абсолютно нічого ще не зроблено в ділянці кіно.
Адже-ж зацікавленість кіно, що ним захоплюється молодь, є досить велика, і зовсім зрозуміло, що часто-густо в нашій культ-праці з цього користуються випадкові, чужі пролетаріятові елементи і стають організаторами кіно-молоди (можна навести конкретні приклади).
Треба за всяку ціну досягти того, щоб кіно ввійшло органічною часткою до культ-праці профспілок, підприємств і комсомолу в найширшому розумінні слова.
Мета цієї ділянки культроботи ясна: через поступове підвищення рівня „письменности“ в питаннях кіно-мистецтва до утворення кадрів кіно-робітників для кіно-виробництва.
Можна заперечити, що, мовляв, підготувати кіно-робітників можна лище на кіно-фабриці, та це помилкова думка.
Одна-єдина кіно-фабрика, що існує зараз на Україні, навіть поруч з велетенським зростом нашого виробництва ніколи не упорається з таким великим завданням. Вона ледве-ледве розміщує в себе стажорів, що закінчують кіно-технікум. Вона пра
цює в певних фінансових рямках і задовольнити всіх, хто хоче вчитись на кіно-виробництві, вона не в силі. Це навіть не можна здійснити й тоді, коли на Україні буде дві фабрики. Але з цього зовсім не можна робити висновків, шо по-за фабриками неможливо підготувати кіно-робітників.
Добре впоряджений кіно-аматорський гурток з членів ТДРК (на підприємстві чи то в робітничому клубі), що ним керують гарні організатори (не хворі на кіноманію і на писання, замість праці, декларацій), — це й є потрібна форма підготовки кіно
кадрів з робітничої молоди. Ця форма може дати не менше, а иноді більше, ніж практиканство на кіно-фабриці.
Кіно-аматорський гурток молоди, почавши з теоретичного ознайомлення з різними процесами кіно-виробництва, вивчаючи зйомочну й иншу апаратуру, може за де-який час узятися до виконання невеличких замовлень кіно-організацій в галузі кінохроніки.
Нарешті, добре розвинений аматорський гурток, або й кілька гуртків можуть вирости в добре впоряджений кіно-виробничий колектив.
Це найкращий фабзавуч для кіно-мистецтва.
Це перші потрібні кроки в бік розвязання проблеми про притягнення молоди до кіно-мистецтва.
з. Сідерський
ЛЕНІН
KIНО
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
3-й рік
Лютий, 1928 року
№ 2 (38)
ЗМІСТ: З. Сїдерський —„Про кіно й молодь , Всеукраїнська партійна кіно-нарада, С. — „За фото-кіно-аматорство“, Л. Могилевський — „Рух, що починає розвиватися“, М. Бажан — „Творець у кіно“, І. Сіп — „Документ доби , С. Скляренко „Напливи“, (оповідання), Д. Кларк — „Н’ю-Йорк, Україна, Звенигора“, Б. Загорський — „За здорову критику“, М. Дубовик — „Бойовики“ (вірш), І. Полонський — „Розложисті клюкви , Хроніка, Весела сторінка, Листування редакції. Художні роботи: Г. Пустовойта, К. Болотова,
Ю. Кривдіна та В. Девятіна.
ПРО КІНО І МОЛОДЬ
В жодній галузі нашої культурної праці не стоїть так гостро питання про молодь, як в галузі кіно.
Кіно-екран, що перепускає крізь себе мільйони, зустрічає серед цих мільйонів, в їх переважній частині — лави молоди, й
тому коли йде мова про притягнення мас, про критику, про виявлення громадської думки, про створення кіно-громадськости, —тоді перш за все треба зважити на молодь.
Молодь — найголовніший споживач кіно, і це треба взяти на увагу.
Кіно, виконуючи завдання класового вихователя мас, мусить пам’ятати, що методи виховання молоди відрізняються від загальних наших методів роботи серед мас.
От чому питання про юнацький фільм, про його форму, зміст і, нарешті, про його творців, треба визнати за дуже актуальне.
Є думка про те, ніби розмови про юнацький фільм непотрібні і що молодь треба обслуговувати фільмами в загальному маштабі. Це цілком помилковий погляд. Адже-ж не випадково де
які картини (здебільшого американські детективи) притягують тільки молодняцьку авдиторію.
Глядача, а зокрема — молодняцького, не вивчається, а без цього надзвичайно важко з’ясувати, як треба творити радянський
молодняцький фільм. Зробити-ж це треба, і непотрібний, а иноді й шкідливий, з боку виховання нашої молоди, американський детектив треба замінити нашим радянським фільмом. А це цілком реальна річ, коли до цієї справи притягти саму-ж молодь.
Питання про притягнення молоди до кіно-виробництва треба розвязати не лише для того, щоб утворити молодняцький фільм, але й з далеко ширшою метою.
Зріст виробничої ваги української кінематографії настирливо висуває перед нас надзвичайно важливе питання про нові сили, що ними треба поповнити кадри художнього персоналу кіноиідприємств.
До цього часу кіно-виробництво брало нові сили з театральних майстерень, що суть на Україні („Березіль“, театр Франка
то що). З цих майстерень ми маємо багато кіно-робітників. Значно менше дають кіно-школи, зокрема Одеський кіно-технікум. Та це не дивно, бо це ще зовсім молодий науковий заклад і має зовсім малий досвід що до підготовки фахівців.
Безперечно й далі українська кінематографія буде черпати сили з цих самих джерел. Та проте, на сьогоднішній день це ще не розвязує питання про підготовку робітників.
Треба шукати для цього нові шляхи, нові форми...
Ці шляхи ведуть до мас робітничої молоди, де можна відшукати велику кількість товаришів з тим чи иншим рівнем хисту, до творчої праці, товаришів, що надзвичайно цікавляться питанням мистецтва.
Культвідділи наших профспілок, організації комсомолу зуміли за останні роки виявити, по змозі, ці потенціяльні сили робітничої молоди в галузі різних ділянок мистецтва, та абсолютно нічого ще не зроблено в ділянці кіно.
Адже-ж зацікавленість кіно, що ним захоплюється молодь, є досить велика, і зовсім зрозуміло, що часто-густо в нашій культ-праці з цього користуються випадкові, чужі пролетаріятові елементи і стають організаторами кіно-молоди (можна навести конкретні приклади).
Треба за всяку ціну досягти того, щоб кіно ввійшло органічною часткою до культ-праці профспілок, підприємств і комсомолу в найширшому розумінні слова.
Мета цієї ділянки культроботи ясна: через поступове підвищення рівня „письменности“ в питаннях кіно-мистецтва до утворення кадрів кіно-робітників для кіно-виробництва.
Можна заперечити, що, мовляв, підготувати кіно-робітників можна лище на кіно-фабриці, та це помилкова думка.
Одна-єдина кіно-фабрика, що існує зараз на Україні, навіть поруч з велетенським зростом нашого виробництва ніколи не упорається з таким великим завданням. Вона ледве-ледве розміщує в себе стажорів, що закінчують кіно-технікум. Вона пра
цює в певних фінансових рямках і задовольнити всіх, хто хоче вчитись на кіно-виробництві, вона не в силі. Це навіть не можна здійснити й тоді, коли на Україні буде дві фабрики. Але з цього зовсім не можна робити висновків, шо по-за фабриками неможливо підготувати кіно-робітників.
Добре впоряджений кіно-аматорський гурток з членів ТДРК (на підприємстві чи то в робітничому клубі), що ним керують гарні організатори (не хворі на кіноманію і на писання, замість праці, декларацій), — це й є потрібна форма підготовки кіно
кадрів з робітничої молоди. Ця форма може дати не менше, а иноді більше, ніж практиканство на кіно-фабриці.
Кіно-аматорський гурток молоди, почавши з теоретичного ознайомлення з різними процесами кіно-виробництва, вивчаючи зйомочну й иншу апаратуру, може за де-який час узятися до виконання невеличких замовлень кіно-організацій в галузі кінохроніки.
Нарешті, добре розвинений аматорський гурток, або й кілька гуртків можуть вирости в добре впоряджений кіно-виробничий колектив.
Це найкращий фабзавуч для кіно-мистецтва.
Це перші потрібні кроки в бік розвязання проблеми про притягнення молоди до кіно-мистецтва.
з. Сідерський