ТВОРЕЦЬ У КІНО

Цього місяця українське мистецтво святкує один почесний і значний ювілей. Ювілей тридцятирічної невпинної роботи на полі української культури, українського мистецства, українського малярства. Немає, певне, такої галузі мистецтва українського, що для неї ім’я цього художника-робітника — ім’я проф. В. Г. Кричевського — було-б чуже та незнайоме. В історії української архітектури, графіки, станкового малярства, приклад
них мистецтв — іменем Кричевського позначено значні,
епохальні, нечувані досі досягнення.
Взагалі, як правило, універсалізм річ досить небез
печна. Під ним легко може заховатися легковажність, дилетантизм, поверховість.
Проте, такий виняток, як творчість Василя Кричевського — виняток, що й не часто трапляється й що блискуче стверджує правило.
Він доводить, що найрізно
манітніша творча робота буде роботою глибокою, органі
чною та оригінальною лише тоді, коли в основі її лежить майже енциклопедична куль
тура та знання, запліднені хистом, і то культура не замкнена в рямці якоїсь од
ної національности, чи якоїсь одної доби, а культура вселюдська.
В роботі В. Г. Кричевського саме й позначилося те, що він вільно орієнтується не лише в українській куль
турі, зокрема в джерелах ії — так званому народньому мистецтві, але й в куль
турі всього людства. Він — не модернізатор чи гальванізатор старих і відмерлих ми
стецьких форм. Він просто
знає їх і на цій основі творить нові й живі для сучасности форми.
Може саме тому Василеві Кричевському цілком чужий снобізм “високих митців“ що до прикладних мистецтв, як от ке
раміка, текстиль то-що, що він до мистецтва ставиться як не до якоїсь наджиттєвоi функції, а як до реальної потреби людства.
Те, що він у великій частині своєї творчості — архітект, визначає і його мистецький світогляд в инших галузях творчости. Коли-б не це, то хіба могли-б ми звязати ім’я Василя Кри
чевського з iсторiєю украïнського кино?
Кіно!? Митець у кіно? — На такі запитання тупоголовий мистецький сноб лише призирливо посміхнеться.
Адже в „театрі для дурнів“, як він зве кіно, високої творчої роботи й не може бути, й вона непотрібна там.
Невже, вельмишановний розумнику? Ви не хочете нас визнавати? Але ми й не потребуємо вашого визнання і вашої ро
боти—скажуть радянські кінематографісти.
Робота-ж таких творців, як В. Кричевський, шанована нами й потрібна нам робота.
Вона бо свідчить за те, що українське кіно остільки зросло, що притягає до себе увагу старих робітників української культури, які, не
зважаючи на свою тридцяти
річну роботу, все таки є для нас і молодими й сучасними.
Вона бо свідчить за те, що українське радянське кіно ввійшло, як невід’ємний чин
ник, до загального річища української радянської куль
тури. Вона свідчить за те, що інтереси кіно — суть інтере
сами всієї культури, що кіно є не пасербом її, а наймолодшим і чи не найулюбленішим сином.
Ось про що говорить робота Василя Кричевського в кіно. Не Василя Кричевського, як певного індивідуума, а як представника найкращих зі старішої генерації українських митців.
Що дав тепер В. Г. Кричевський, як творець, як інди
відуум, для молодої нашої кінематографії?
Принісши сюди свої знання, свій досвід і свій хист, він чи не перший вдарив по тій потворній марі „пейзанства“, що так міцно була засіла в нашому кіно.
Правда, один у полі воїн не зможе, часом, знищити всіх ворогів, і тому „пейзан“ ще має вхід до наших кіно-ательє, але машкару з нього вже зірвано, його викрито й спаплюжено.
Осиковий кілок у могилу шароваристих малоросіян, цих витворів безграмотного ханжонківсько-дранковського „кіно творця“ почав перший вганяти, безумовно, В. Кричевський. І то не бойо
вими гаслами чи фразами, а реальною роботою над реальним матеріялом.
Він почав учити абетці українознавства наших кінематографістів.
Шкіци одягів да „Тараса Трясила“. Тарас та козак голота.
Шкіци декорацій. „Тарас Шевченко“— хата батька Тараса. „Тарас Трясило — хата кошового.