„Кіно — це найважливіше для нас мистецтво
ЛЕНІН
До парт-кіно-наради довго готувалися, на неї чекали, опрацьовували питання і, треба сказати, готувалися не тільки ті, що працюють в кінематографії, але й вся радян
ська громадськість, партробітники, літературні й професійні організації. І це не дивно. Адже кіно вже тепер посіло ве
лике місце в загальній системі культурно-виховавчої роботи всього Союзу.
Окрім того, кіно в процесі свого зросту мало надзвичайно багато негативних ухилів, хиб; де-які з них були в самому кіно, инші лежали поза межами його.
Особливо гостро на партнараді стояло питання про так званий господарчий ухил кінематографістів. Цей ухил призвів кінематографію до того, що вона, не виконуючи своїх соціяльних завдань, ударилася в бік нагромадження коштів, майже цілком одірвавшись од громадськости.
Кінематографія намагалася ухилитися від керівництва партійних, культурно-професійних та громадських органі
зацій, заховавшися під крило ВРНГ або трестувавшися, щоб мати, таким чином, можливість, посилаючись на комерційне зростання, ставити й надалі такі картини, як «Рейс містера Ллойда», «Таміла» то що.
Партнарада у своїх постановах дала гостру відсіч цим тенденціям: жодних кіно-трестів, жодних переходів у відан
ня ВРНГ. Навпаки, було ухвалено організувати при ЦК ВКП комісію в справах кіно для керування кінематографією, особливо що до розгляду та затвердження тематичних планів кіно-виробничих організацій.
Нарада так формулювала генеральну лінію нашої кінематографії:
1) Художній фільм повинен стати за засіб комуністичної освіти й агітації. Він повинен бути зброєю партії в справі виховування та організації мас, згідно з основними пробле
мами й завданнями періоду будівництва соціялізму; щоб забезпечити силу впливу всякого художнього фільму на глядача, треба зробити його цікавим, близьким широкому робітничо-селянському глядачеві, щоб він відповідав інте
ресам широкої масової авдиторії (розуміється, без будь
якого пристосування до дрібно-буржуазних обивательських смаків).
2) Треба у більшій мірі використовувати кіно для поточної агітації (короткометражні агітаційні фільми, мультиплі
кації, то-що), а також широко розгорнути хронікальний фільм, даючи повніше й різнобарвніше освітлення подій політичного, господарчого й культурного життя СРСР та закордону.
3) В звязку зі збільшенням громадсько-політичної ролі кіно, треба шукати і вживати нових форм кіно-жанру (кінофейлєтон, «кіно-крокоділ», виробничо-сюжетний кіно-роман, то-що).
4) Треба особливо розвивати культурницькі та шкільнодитячі фільми.
5) Треба у більшій мірі обслуговувати кіно-інтереси різних національностей СРСР, ширше використовувати для кіно матеріяли із історії боротьби та соціяльного будівництва в національних республіках та краях.
6) Треба добитися рішучого перелому в справі виробу
картин, що змістом своїм відповідають інтересам села й завданням партійної політики на селі.
КАДРИ КІНО-РОБІТНИКІВ.
Парт-нарада вважає, що головними умовами для художньо та ідеологічно цінної продукції кіно є політичновитримане керівництво, пильна увага до кіно з боку радян
ської громадськости, кадри дійсно радянських сценаристів, режисерів, операторів, акторів.
Таких робітників у нас замало, якість їхня не висока, а тому парт-нарада ухвалила до кінця операційного року організувати центральний Інститут кінематографії, з відповідно поглибленим програмом, щоб готувати робітників усіх галузів кіно, а також переорганізувати місцеві кіно
технікуми, пристосувавши їх до умов та завдань кіно-виробництва.
Доки оці установи почнуть випускати робітників, поповнювати свої кадри мусять самі кіно-організації, що підби
рають потрібний кадр робітників, притягаючи на виробницво радянських літераторів, організовуючи сценарні майстерні на виробництві то-що.
Особливо гостро стоїть питання що до талановитого режисерського молодняка. Кадр таких робітників збільшу
ється надзвичайно поволі. Тому треба виховувати молодняк через асистентуру при режисерах, притягаючи до цієї праці з шерегів радянської суспільности найкультурніших, що мають художні здібності, осіб.
СУСПІЛЬНІСТЬ І ПРЕСА.
Як Всеукраїнська, так і Всесоюзна парт-нарада у своїх постановах зазначила, що кінематографія може розвиватися і відогравати свою ролю, як фактор виховування широких мас, лише за повного звязку в своїй праці з суспільністю та за її допомогою.
Одним з головних центрів купчення суспільности біля кіно, одним з найголовніших борців за ідеологічно-витриманий і художньо цінний фільм — повинна зробитися преса.
Масові організації ТДРК, різні художньо-літературні об’єднання, професійні організації, виробничі наради по
винні, разом з пресою, через художні ради фабрик, через попереднє обговорення тематичних і виробничих планів, через попереднє обговорення сценаріїв перед постановкою через широку та всебічну критику готової продукції, — взяти найактівнішу участь у роботі радянської кінематографії.
ПОШИРЕННЯ МЕРЕЖИ КІНО-ТЕАТРІВ.
Мережа кіно-театрів по всьому Союзі занадто мала. Поширення-ж мережи театрів конче потрібне для збільшення культурно-освітнього обслуговування мас, та й для збіль
шення матеріяльних ресурсів кіно. Держава дати потрібні кошти на будування кіно-театрів зі свого бюджету не може.
Ці кошти треба відшукати самій кінематографії, окрім того й самі місця мусять виявити ініціятиву, щоб одшукати кошти на будівництво театрів і влаштовування кіно-установок.
І от з метою збільшення коштів кіно, ухвалено всі прибутки від кіно обернути на розвиток кіно-справи.
Парт-нарада детально зупинилася й на справах кінофікації села, проробивши це питання і давши директиви кіноорганізаціям скласти п’ятилітній план кінофікації
Наше кіно має вже генеральну лінію свого розвитку. Цiєю лiнiєю воно йтиме.
П. Нечес.
ЛЕНІН
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФIÏ 3-й рікТравень, 1928 року
N° 5 (41)
ДО ПІДСУМКІВ ПАРТ-НАРАДИ
До парт-кіно-наради довго готувалися, на неї чекали, опрацьовували питання і, треба сказати, готувалися не тільки ті, що працюють в кінематографії, але й вся радян
ська громадськість, партробітники, літературні й професійні організації. І це не дивно. Адже кіно вже тепер посіло ве
лике місце в загальній системі культурно-виховавчої роботи всього Союзу.
Окрім того, кіно в процесі свого зросту мало надзвичайно багато негативних ухилів, хиб; де-які з них були в самому кіно, инші лежали поза межами його.
Особливо гостро на партнараді стояло питання про так званий господарчий ухил кінематографістів. Цей ухил призвів кінематографію до того, що вона, не виконуючи своїх соціяльних завдань, ударилася в бік нагромадження коштів, майже цілком одірвавшись од громадськости.
Кінематографія намагалася ухилитися від керівництва партійних, культурно-професійних та громадських органі
зацій, заховавшися під крило ВРНГ або трестувавшися, щоб мати, таким чином, можливість, посилаючись на комерційне зростання, ставити й надалі такі картини, як «Рейс містера Ллойда», «Таміла» то що.
Партнарада у своїх постановах дала гостру відсіч цим тенденціям: жодних кіно-трестів, жодних переходів у відан
ня ВРНГ. Навпаки, було ухвалено організувати при ЦК ВКП комісію в справах кіно для керування кінематографією, особливо що до розгляду та затвердження тематичних планів кіно-виробничих організацій.
Нарада так формулювала генеральну лінію нашої кінематографії:
1) Художній фільм повинен стати за засіб комуністичної освіти й агітації. Він повинен бути зброєю партії в справі виховування та організації мас, згідно з основними пробле
мами й завданнями періоду будівництва соціялізму; щоб забезпечити силу впливу всякого художнього фільму на глядача, треба зробити його цікавим, близьким широкому робітничо-селянському глядачеві, щоб він відповідав інте
ресам широкої масової авдиторії (розуміється, без будь
якого пристосування до дрібно-буржуазних обивательських смаків).
2) Треба у більшій мірі використовувати кіно для поточної агітації (короткометражні агітаційні фільми, мультиплі
кації, то-що), а також широко розгорнути хронікальний фільм, даючи повніше й різнобарвніше освітлення подій політичного, господарчого й культурного життя СРСР та закордону.
3) В звязку зі збільшенням громадсько-політичної ролі кіно, треба шукати і вживати нових форм кіно-жанру (кінофейлєтон, «кіно-крокоділ», виробничо-сюжетний кіно-роман, то-що).
4) Треба особливо розвивати культурницькі та шкільнодитячі фільми.
5) Треба у більшій мірі обслуговувати кіно-інтереси різних національностей СРСР, ширше використовувати для кіно матеріяли із історії боротьби та соціяльного будівництва в національних республіках та краях.
6) Треба добитися рішучого перелому в справі виробу
картин, що змістом своїм відповідають інтересам села й завданням партійної політики на селі.
КАДРИ КІНО-РОБІТНИКІВ.
Парт-нарада вважає, що головними умовами для художньо та ідеологічно цінної продукції кіно є політичновитримане керівництво, пильна увага до кіно з боку радян
ської громадськости, кадри дійсно радянських сценаристів, режисерів, операторів, акторів.
Таких робітників у нас замало, якість їхня не висока, а тому парт-нарада ухвалила до кінця операційного року організувати центральний Інститут кінематографії, з відповідно поглибленим програмом, щоб готувати робітників усіх галузів кіно, а також переорганізувати місцеві кіно
технікуми, пристосувавши їх до умов та завдань кіно-виробництва.
Доки оці установи почнуть випускати робітників, поповнювати свої кадри мусять самі кіно-організації, що підби
рають потрібний кадр робітників, притягаючи на виробницво радянських літераторів, організовуючи сценарні майстерні на виробництві то-що.
Особливо гостро стоїть питання що до талановитого режисерського молодняка. Кадр таких робітників збільшу
ється надзвичайно поволі. Тому треба виховувати молодняк через асистентуру при режисерах, притягаючи до цієї праці з шерегів радянської суспільности найкультурніших, що мають художні здібності, осіб.
СУСПІЛЬНІСТЬ І ПРЕСА.
Як Всеукраїнська, так і Всесоюзна парт-нарада у своїх постановах зазначила, що кінематографія може розвиватися і відогравати свою ролю, як фактор виховування широких мас, лише за повного звязку в своїй праці з суспільністю та за її допомогою.
Одним з головних центрів купчення суспільности біля кіно, одним з найголовніших борців за ідеологічно-витриманий і художньо цінний фільм — повинна зробитися преса.
Масові організації ТДРК, різні художньо-літературні об’єднання, професійні організації, виробничі наради по
винні, разом з пресою, через художні ради фабрик, через попереднє обговорення тематичних і виробничих планів, через попереднє обговорення сценаріїв перед постановкою через широку та всебічну критику готової продукції, — взяти найактівнішу участь у роботі радянської кінематографії.
ПОШИРЕННЯ МЕРЕЖИ КІНО-ТЕАТРІВ.
Мережа кіно-театрів по всьому Союзі занадто мала. Поширення-ж мережи театрів конче потрібне для збільшення культурно-освітнього обслуговування мас, та й для збіль
шення матеріяльних ресурсів кіно. Держава дати потрібні кошти на будування кіно-театрів зі свого бюджету не може.
Ці кошти треба відшукати самій кінематографії, окрім того й самі місця мусять виявити ініціятиву, щоб одшукати кошти на будівництво театрів і влаштовування кіно-установок.
І от з метою збільшення коштів кіно, ухвалено всі прибутки від кіно обернути на розвиток кіно-справи.
Парт-нарада детально зупинилася й на справах кінофікації села, проробивши це питання і давши директиви кіноорганізаціям скласти п’ятилітній план кінофікації
Наше кіно має вже генеральну лінію свого розвитку. Цiєю лiнiєю воно йтиме.
П. Нечес.