В ПРОЕКЦІЙНІЙ

БУДЦІ

Третій дзвінок. Чиясь невідома рука гасить світло. В переповненій великій залі тільки ледве-ледве мерехтять червоним світлом кілька гасових лямп біля вивісок „вихід на випадок пожежі“ та ще над піяніно здіймається притамоване світло електрики і довгими тінями пірнає в темряву. Та раптом в темряві спа
лахує яскравий промінь світла, і екран починає жити. Оркестра грає якусь сумну мелодію, або щось бра
вурне в залежності від сюжету картини. Вся увага присутніх зосереджується на екрані. Лише за глу
хою капітальною стіною, що відокремлює переглядальну залю, б’ється по свойому життя: це так звана „апаратна , звязана з залею лише через маленьке чотирьохкутнє „око , що через нього проходить промінь світла на екран.
В старі часи „апаратну“ звали будкою, рівняючи її до собачої, — та тепер площа будок поширена й механік може в них вільно працювати.
Рівномірно тріщить апарат, пропускаючи кадр за кадром; уважно слідкує механік за рухом плівки; зрідка підкручує, регулюючи, вугілля.
Світло з проекційного лихтаря, проходя
чи через конденсатор, що збирає його в один промінь, скеровуючи на рамку, де має бути картина, проходить через карти
ну, потрапляє в об’єктив, а потім уже в збільшеному розмірі — на екран.
Кадр, або окремий момент картини проекцією збільшується більш, як у 1500 разів.
По краях кадру йде перфорація, що допомагає рівномірно подавати фільм в ме
ханізмі апарату. Чим старіша картина, тим більше зношена в неї перфорація, а через те й картина частіше дереться і ще частіше виходить з рамки.
Механік тут менш за все винний, але публіка зважати на це не хоче. Почи
нається тупотіння ніг. Лунають вигуки „сапожник“, а в „апаратній уже тріщить дзвінок адміністратора, що передає настрій публіки. Механік поспішає, хвилюється, світло ріже очі. Плівка — на місці. Знов тріщить апарат, а механік, сидячи на „троні“
(високий стілець), знову пильно поглядає в „око“ і стежить за екраном.
„Кваліфікацію“ свою раніш механіки починали з молодих літ, — починали з того, що з початку за окропом бігали, потім
господиня кудись пошле, а часом просто доводилося заміняти хатню робітницю.
Лише через де-який час за послуги та
запобігливість переводили їх у будку. Не краще було тоді й механікам, що мали вже стаж. Сеанси починалися біля 2 годин дня,
а кінчалися в 1 год. ночи. Після сеансу проглядалися, звичайно, наступні програми картин, або доводилося йти за наказом гос
подаря влаштовувати електричну рекламу у вітринах салонів мод
ного вбрання, власниками яких були власники кіно.
Революція змела разом з господарями тяжкий ненормальний робочий день кіно- механіка, встановила сьомигодинний, до
рівнюючи роботу кіно-механіка, завдяки виділенню газів від ву
гілля та особливим специфічним умовам, до шкідливого виробництва.
Зростає інтерес до кіно серед робітників та селян. Кіно з’являється у всіх робітничих клу
бах. На селі — в сельбудах та пересувках.
Зростає попит на кіно-механіків. Не доводиться тепер тому, що починає вчитися, бігати за окропом та працювати для, звязку“ у хазяйки. Організовано тепер курси кіно-механіків, де крім навчання фаху, вчать ще й бути громадським робітником. Це дуже важлива справа для тих, що працюють на селі, бо в сельбудинках часто механік стає на чолі культурного будівництва, а „апаратна“ обертається на штаб, де вирішається багато питань.
В „апаратній“ переховуються музикальні інструменти тільки - що зорганізованої струнної оркестри. Тут-же міститься й радіо-приймач.
Вечорами, особливо довгими зимовими вечорами, в апаратній часто збираються селяни побалакати про господарство та політику, почитати газети, переглянути журнали. Доводиться тоді кіно-механіку давати відповіди на де-які питання, що цікавлять селян, або самому брати участь в обміркуванні якогось питання.
Так минають робочі дні, чи краще — вечори кіномеханіка. Треба ближче придивитись до його праці, треба зрозуміти, що кіно-механік, радянський кіно
механік є одним з культурних чинників на селі і тому не гукати на нього „сапожник“, а ще ближче притягати до культурної праці.
О. Борисов.
Нa нашому фото: вгорі — проекційна будка 1-го Держкіно в Киïві, посерейні — сільська кіно-уста
новка; внизу — проекційна будка 5-го Держкіно в
Киïві.