кіно в театрі

Московський театр для дітей, під керівництвом Н. Сац, зробив поставу для дітей молодшого віку - „Муринятко й Малпа . Виставу зроблено в спосіб чередування пантоміми, танків, муль
типлікаційного кіно, циркових номерів на театральній сцені, та перенесення дії до залі з глядачем. На досвіді цієї вистави можна зробити низку спостережень корисних що до використовування кіно в театрі.
Ми знаємо кілька спроб иншого характеру - повертання кіно до театру, коли демонстрацію кіно-плівки припиняли й дода
вали сцени в виконанні тих самих акторів, так-би мовити „в натурі . Це своєрідне видовище може бути цікавим і сенсаційним атракціоном, але не може мати широкого розповсюдження хоча-б через те, що театральна вистава не в силі гони
тися за кіно що до його розповсюдження на той час, як це складає одне з кращих його досягнень. Такий виступ артистів для кіно може мати тільки місцеве значіння, прив’язуючи кінотеатральну виставу до одної, в кожному випадкові, сцени.
Инша річ, коли кіно в театрі має допоміжне значіння. Обмежена вузькими рямками й звязана законами реального часу й реального простору, в яких відбувається дія на сцені, теат
ральна вистава може дістати од кіно новий художній матеріял, та нові композиційні засоби. Кіно не тільки не звязує можливості театру, але навіть збагачує його засоби.
Найкраща здібність театру - оформлювати за своїми зразками, створювати синтез усіх мистецтв, і слушно він робить, коли включає в своє коло кіно й надалі користувати
меться з усіх нових мистецтв, що виникатимуть з дальшим розвитком науки й техніки. Спроби застосувати невеличкі кіно-фільми до те
атральної вистави ми вже бачили (у Москві, починаючи з постави „Місто в кільці за п’єсою Мініна, в театрі ревсатири). В практиці таких спроб завжди виникало пи
тання: у який спосіб можна краще переключити дію з сцени на екран, та навпаки. Механічне, невиправдане, раптове вставлення мовчаз
них образів на екрані, - дратувало й непокоїло глядача, розбиваючи ло
гіку форми мистецтва. Треба було якось виправдати таке впровадження так з формального, як і з логічного боку.
Спроба московського театру для дітей що до цього дала гарні наслідки.
Насамперед, за пьєсою, чи краще за театральним сценарієм Н.
Сац та С. Розанова, кіно з’явля
ється тоді, коли дію неможна показувати на тій самій сцені, коли
хід сюжету вимагає перенести дію до иншого образового середовища.
„Білі пани , вкравши малпу, тікають зі сцени, муринятко біжить за ними на допомогу своєму чотирохрукому другові, починається гонитва. До дії, що розгортається де далі з більшою швидкістю, втягнено казкову птицю, крокодила, річку, пальму, зруйнованого моста, врешті панцирників. Уся ця гонитва відбувається на екрані в мультиплікаційних малюнках. Логічно.
Другий засіб виправдання знайдено в споріднености образових засобів та в логічній послідовності переключання.
Вистава виходить з пантоміми, переходить на тіневі силуети живих акторів на фоні екрану, потім намальоване муринятко виходить на екран з тіневого силуету живого актора й веде дію далі вже на кіно-плівці, а живий актор непомітно зникає.
Велику ролю для органічної цілости вистави „Муринятко й малпа відограє музика. Завдяки безперервній і однотонній му
зиці, ритм дії в момент переключання зі сцени на екран та навпаки, не розпадається, залютовуючи окремі шматки.
Таке-ж значіння має й однородний характер живих та намальованих акторів.
Мультиплікаційну плівку для „Муринятка й малпи’ виконано колективом художників-мультиплікатистів, під керівництвом Н. П. Ходатаєва.
Окрім таких якостей її, як от чіткість та дотепність, треба зазначити також про деякі спостереження з цього спектаклю
Малюнки на екрані були виразніші за театральну сцену в передачі африканського краєвиду та звірят. Для дитячого театру, що сполучує роботу свою з загально-ос
вітніми завданнями школи, це має велике значення.
Поряд із цим малюнки динамічної кіно-плівки розвивають фантазію дітей, що запозичають із дитя
чого театру мотиви та взірці для своїх власних малюнків та творів.
Спробою московського театру для дітей практично накреслено
лише окрайчик можливостей, що виникають у випадкові пристосу
вання кіно до театру. Поки що з успіхом це зроблено лише на мальованій кіно-мультиплікації, особливо доречної саме в дитячому театрі.
Дорослі театри одстають од свого піонера. Проте з певністю мож
на сказати, що й вони скористають в дальшому кіно, набувши од нього ще багато невипробуваних засобів для своїх нових досягнень.
А мистецтво кіно матиме од цього тільки користь.
Хрис. Херсонський
Кадри з мультиплікаційного фільму худ. Ходатаєва
„Муринятко й малпа“