на селі. Треба, щоб у цій справі нам у достатній мірі допомогали суспільні організації, що їх треба організувати навколо кіно.
Другим після виробництва буде стояти в нас питання про постачання, прокат, про театральну політику, повязані з поширенням кіно-театральної клубної й селянської сітки. У цій частині ми також залежимо од питання про звязок зі суспільством як споживачем нашої продукції, як з одвідувачами наших театрів. Тут теж треба раз на завжди покінчити з політи
кою свавілля й накидуванням масовому глядачеві, не запитавши ного, тієї духовної їжи, якою ми годуємо його. Питання про розгортання сітки, про політику цін і ціла низка инших питань повинні бути погоджені ВУФКУ в тому або иншому вигляді з суспільними організаціями. В майбутньому році треба скласти прокатні плани таким чином, щоб ми припинили годувати, як ми це досі робили, нашого робітничо-селянського глядача на 90% закордонною несінітницею. Треба намагатися перевести на радянські картини не тільки робітничі клуби й селянську сітку, а також театри. Угода, яку останнім часом ВУФКУ встигло скласти з иншими радянськими кіно-організаціями дасть нам змогу забезпечити перевагу радянських картин на нашому екрані.
Ми мусимо поставити перед собою завдання де-якої реорганізації нашої театральної політики. Наши театри є основна ма
теріальна база, яка разом з прокатом дає нам потрібні кошти для розвитку нашого виробництва. Театри, які передбачають перспективи зниження цін, повинні давати ВУФКУ значний при
буток для розвитку нашого виробництва. Досі театри не дають прибутку. Великі витрати на утримання театрів з’їдають прибуток. Реклама з’їдає 10% валових зборів; штат - 24%, комунальні послуги занадто дорогі. Треба домагатися раціоналізу
вати театральне діло, знизити витрати на утримання театрів.
Треба покласти кінець дефіцитносте театрів. Надалі треба як найенергійніше провадити лінію на одержавлення театрів, на вилучення їх з оренди. Треба покласти кінець „намісничеським” тенденціям окремих виконкомів одбирати театри у ВУФКУ й віддавати їх на инші потреби. Треба, навпаки, ставити питання, щоб поширити сітку й будувати нові театри особливо в ро
бітничих районах. Ми зараз будуємо кіно-фабрику в Київі й через те не можемо дати коштів для театрального будівництва. Треба домагатися, щоб місцеві виконкоми допомогли кредитами для дальшого поширення кіно-театральної сітки.
Треба раз на завжди налагодити взаємовідносини між ВУФКУ та робітничими клубами на основі нового генерального погод
ження. Треба остаточно зруйнувати стіну обопільного недовір’я й підозрілосте, що ще й досі існує у взаємовідносинах між ВУФКУ та робітничими організаціями. Треба допомогти радам робітників кіно на місцях подолати зайве вимагання з боку ро
бітничих клубів, а також допомогти зробити клуби не кіно-театрами, що конкурують з нашими комерційними підприємствами, а клубами, які на основі дешевих цін обслуговують культурні потреби масового робітничого глядача.
Питання про кінофікацію села є одне з найсерйозніших великих питань. Ми маємо зараз на Україні 700 селянських кіно
установок. До 10-ти річчя Жовтневої революції ми доведемо кількість селянських кіно-установок до 1000. Питання про дальшу кіно
фікацію села залежить од поширення нашого заводу, який виробляє нашу кіно-апаратуру, а також од потреби мати на селі електростанції, або навіть од питання про загальну електріфікацію села.
Питання про кінофікацію школи вперше треба поставити на розвязання. Діти шкільного віку, одвідуючи кіно, одвідуючи- загальні кіно-театри, становляться розпутними, одержують ненор
мальне, перейнакшене виховання. Треба кіно наблизити до дітей і організувати його в школі й тим покласти кінець надзвичайно шкідливому для дітей відвідуванню кіно. У звязку з цим стає питання про виробництво дитячих фільмів яких ми досі не виробляли. Треба почати налагоджувати це виробництво разом
з виробництвом наукових та навчальних фільмів, яких досі не тільки ВУФКУ, але й инші кіно-організації Союзу із-за короткозорих комерційних міркувань майже зовсім не виробляли. Наукові навчальні дитячі фільми мають великі перспективи.
Третя группа серйозних питань, що їх наша кіно-нарада повинна розвязати, звязана з питанням про вихід наших картин за межі українського ринку. Ми вже поклали кінець самоізоляції української кінематографії, а також кіно-блокади навколо Ук
раїни. Угода, що ми її остаточно склали з усіма кіно-організа
ціями радянських республик, у тому числі й з Совкіно, широко відкривають перед нашими картинами весь терен Радянського Союзу. Виходячи тепер на широкий радянський ринок, ми не можемо своєю продукцією пасти задніх. Треба вжити заходів, щоб поліпшити якість нашої продукції, яка ні в якому разі не повинна бути нижче продукції инших кіно-організацій, а навіть має матеріяльні можливості й підстави стати вище них. У звяз
ку з виходом на союзний радянський ринок перед нами встає питання про масове виготовлення копій картин, а це природньо порушує питання про наші лабораторії. Ми повинні бу
ти пристосовані виробляти не менш як 70 копій для кожної картини. Така велика кількість копій, якої ВУФКУ досі не виробляло, вимагає значно більшої кількосте плівки, а ніж ми досі довозили на Україну. Широке українське суспільство повинно допомогти нам в цій справі, маючи на увазі велике політичне господарче значіння встановлення нормальних взаємовідносин з спільчанськими кіно-організаціями, а також допомогти нам добитися від відповідних Держустанов розвязання пи
тання про додаткову кількість плівки, що нам так потрібна для виходу на союзний радянський ринок.
Питання про вихід на закордонний ринок також стоїть перед нами, Після „Броненосця Потьомкина* і „Матери“ инші союзні кіно-організації не тільки вийшли, але навіть завоювали собі досить значне місце на Европейському ринку. Завдяки своєї самоізоляції ВУФКУ досі не має ніяких зовнішніх зносин. Наша продукція пересічно ке гірша продукції инших радянських кіноорганізацій. Нам треба вперто домагатися вийти на зовнішній
закордонний ринок. Перші кроки в цьому напрямку ВУФКУ вже зробило.
Ось ті великі життьові питання, що стоять перед ВУФКУ й Всеукраїнською Нарадою. Не вважаючи на де-які хиби та перебої, які виникли в наслідок зміни Правління та зміни курсу ро
боти, ми гадаємо товариським зусиллям всіх наших робітників зверху аж до самого низу, єдиною волею до переведення нової лінії в роботі, яку повинна виробити й скувати Всеукраїнська кіно-нарада, а також спираючись на широку підтримку українського суспільства, ми подалаємо всі труднощі й виведемо українську кінематографію на широкий шлях зростання й розвитку.
О. Шуб
Кадр з нового фільму
ВУФКУ „Темрява“
Другим після виробництва буде стояти в нас питання про постачання, прокат, про театральну політику, повязані з поширенням кіно-театральної клубної й селянської сітки. У цій частині ми також залежимо од питання про звязок зі суспільством як споживачем нашої продукції, як з одвідувачами наших театрів. Тут теж треба раз на завжди покінчити з політи
кою свавілля й накидуванням масовому глядачеві, не запитавши ного, тієї духовної їжи, якою ми годуємо його. Питання про розгортання сітки, про політику цін і ціла низка инших питань повинні бути погоджені ВУФКУ в тому або иншому вигляді з суспільними організаціями. В майбутньому році треба скласти прокатні плани таким чином, щоб ми припинили годувати, як ми це досі робили, нашого робітничо-селянського глядача на 90% закордонною несінітницею. Треба намагатися перевести на радянські картини не тільки робітничі клуби й селянську сітку, а також театри. Угода, яку останнім часом ВУФКУ встигло скласти з иншими радянськими кіно-організаціями дасть нам змогу забезпечити перевагу радянських картин на нашому екрані.
Ми мусимо поставити перед собою завдання де-якої реорганізації нашої театральної політики. Наши театри є основна ма
теріальна база, яка разом з прокатом дає нам потрібні кошти для розвитку нашого виробництва. Театри, які передбачають перспективи зниження цін, повинні давати ВУФКУ значний при
буток для розвитку нашого виробництва. Досі театри не дають прибутку. Великі витрати на утримання театрів з’їдають прибуток. Реклама з’їдає 10% валових зборів; штат - 24%, комунальні послуги занадто дорогі. Треба домагатися раціоналізу
вати театральне діло, знизити витрати на утримання театрів.
Треба покласти кінець дефіцитносте театрів. Надалі треба як найенергійніше провадити лінію на одержавлення театрів, на вилучення їх з оренди. Треба покласти кінець „намісничеським” тенденціям окремих виконкомів одбирати театри у ВУФКУ й віддавати їх на инші потреби. Треба, навпаки, ставити питання, щоб поширити сітку й будувати нові театри особливо в ро
бітничих районах. Ми зараз будуємо кіно-фабрику в Київі й через те не можемо дати коштів для театрального будівництва. Треба домагатися, щоб місцеві виконкоми допомогли кредитами для дальшого поширення кіно-театральної сітки.
Треба раз на завжди налагодити взаємовідносини між ВУФКУ та робітничими клубами на основі нового генерального погод
ження. Треба остаточно зруйнувати стіну обопільного недовір’я й підозрілосте, що ще й досі існує у взаємовідносинах між ВУФКУ та робітничими організаціями. Треба допомогти радам робітників кіно на місцях подолати зайве вимагання з боку ро
бітничих клубів, а також допомогти зробити клуби не кіно-театрами, що конкурують з нашими комерційними підприємствами, а клубами, які на основі дешевих цін обслуговують культурні потреби масового робітничого глядача.
Питання про кінофікацію села є одне з найсерйозніших великих питань. Ми маємо зараз на Україні 700 селянських кіно
установок. До 10-ти річчя Жовтневої революції ми доведемо кількість селянських кіно-установок до 1000. Питання про дальшу кіно
фікацію села залежить од поширення нашого заводу, який виробляє нашу кіно-апаратуру, а також од потреби мати на селі електростанції, або навіть од питання про загальну електріфікацію села.
Питання про кінофікацію школи вперше треба поставити на розвязання. Діти шкільного віку, одвідуючи кіно, одвідуючи- загальні кіно-театри, становляться розпутними, одержують ненор
мальне, перейнакшене виховання. Треба кіно наблизити до дітей і організувати його в школі й тим покласти кінець надзвичайно шкідливому для дітей відвідуванню кіно. У звязку з цим стає питання про виробництво дитячих фільмів яких ми досі не виробляли. Треба почати налагоджувати це виробництво разом
з виробництвом наукових та навчальних фільмів, яких досі не тільки ВУФКУ, але й инші кіно-організації Союзу із-за короткозорих комерційних міркувань майже зовсім не виробляли. Наукові навчальні дитячі фільми мають великі перспективи.
Третя группа серйозних питань, що їх наша кіно-нарада повинна розвязати, звязана з питанням про вихід наших картин за межі українського ринку. Ми вже поклали кінець самоізоляції української кінематографії, а також кіно-блокади навколо Ук
раїни. Угода, що ми її остаточно склали з усіма кіно-організа
ціями радянських республик, у тому числі й з Совкіно, широко відкривають перед нашими картинами весь терен Радянського Союзу. Виходячи тепер на широкий радянський ринок, ми не можемо своєю продукцією пасти задніх. Треба вжити заходів, щоб поліпшити якість нашої продукції, яка ні в якому разі не повинна бути нижче продукції инших кіно-організацій, а навіть має матеріяльні можливості й підстави стати вище них. У звяз
ку з виходом на союзний радянський ринок перед нами встає питання про масове виготовлення копій картин, а це природньо порушує питання про наші лабораторії. Ми повинні бу
ти пристосовані виробляти не менш як 70 копій для кожної картини. Така велика кількість копій, якої ВУФКУ досі не виробляло, вимагає значно більшої кількосте плівки, а ніж ми досі довозили на Україну. Широке українське суспільство повинно допомогти нам в цій справі, маючи на увазі велике політичне господарче значіння встановлення нормальних взаємовідносин з спільчанськими кіно-організаціями, а також допомогти нам добитися від відповідних Держустанов розвязання пи
тання про додаткову кількість плівки, що нам так потрібна для виходу на союзний радянський ринок.
Питання про вихід на закордонний ринок також стоїть перед нами, Після „Броненосця Потьомкина* і „Матери“ инші союзні кіно-організації не тільки вийшли, але навіть завоювали собі досить значне місце на Европейському ринку. Завдяки своєї самоізоляції ВУФКУ досі не має ніяких зовнішніх зносин. Наша продукція пересічно ке гірша продукції инших радянських кіноорганізацій. Нам треба вперто домагатися вийти на зовнішній
закордонний ринок. Перші кроки в цьому напрямку ВУФКУ вже зробило.
Ось ті великі життьові питання, що стоять перед ВУФКУ й Всеукраїнською Нарадою. Не вважаючи на де-які хиби та перебої, які виникли в наслідок зміни Правління та зміни курсу ро
боти, ми гадаємо товариським зусиллям всіх наших робітників зверху аж до самого низу, єдиною волею до переведення нової лінії в роботі, яку повинна виробити й скувати Всеукраїнська кіно-нарада, а також спираючись на широку підтримку українського суспільства, ми подалаємо всі труднощі й виведемо українську кінематографію на широкий шлях зростання й розвитку.
О. Шуб
Кадр з нового фільму
ВУФКУ „Темрява“