ГОДИНА НА ФАБРИЦІ

Малюнки худ. Орлова
Ялтинська набережна, - людей не багато, бо сонце ше не гріє: з моря вітер, а з гір суне хмара - не купальний настрій
- Де кіно - фабрика?
- А он там... біля Еміра Бухарського...
Пішов. Улиця трохи вгору.
Праворуч довгий деревляний паркан.
На паркані літери „Кіно - фабрика ВУФКУ“ і робітник з смолоскипом на шматку кіно - плівки.
В паркані великі довгі шпарини, до шпарин поприліпали маленькі і немаленькі хлоп’ята.
Очі в шпарині, в двір, - а решта на вулиці.
За парканом - сила цікавого. Далі, в кінці паркана ворота з гратами.
Тут крім ялтинських „квітів
майбутнього , і поважні громадяни, проходячи повз ворота,
витягуючи свої шиї, заглядати увважають за свій обов’язок у двір.
А там -
по-перше: „без перепустки входити заборонено , а поруч тумба, на ній „Ревность Арцьібашева , „гастролі Дурова , тверді знаки, які вже щось незвичайне.
Ще далі якісь рибальські хатки, що половина з них блищить фанерою, картоном, ганчірками: це „другий бік медалі .
Якась східня велика брама, де тільки частина „как на самом деле , а решта знову дошки, папір, фанера.
Колони, лихтарі, колеса, труби, двері, безліч вікон, альтанка, ганок - все це вкупі перемішано, переплутано так, що довго дивишся, доки розбереш цю мішанину.
За всім цим скляний дах, що по-під ним хутко бігають робітники, замиготить промінь прожектора й иноді чутно рупор. Швидче в двір!
В двір теж не просто: Стрілка „в контору .
Над дахом „ВУФКУ .
Над „ВУФКУ червоний прапор. А по-під усім цим „контора . Другий поверх.
В дворі гарні стежки, деревця, на стежках купками актори, веселі розмови.
Далі „ательє . В середині - в перший момент орієнтуватися важко. - Чого стали? Ідіть хутчій.
- Та не балакайте... Нумо!.. - Ну-же..ї
Спинився, ступив назад. - Спочатку... Ще раз... Жвавіше! Ах, та це-ж не до мене!
Це до дам з великими вирізами суконь, пір ям на голові. Це до студентів в старих формах, до ліврейних лакеїв, грубих та худих панів у фраках, манішках.
Це бал. Балом керує невеликий чоловічок у туфлях; та з рупором.
Біля нього людина з апаратом - дбайливо крутить.
Від проміння прожектора очі болять, музика грає, крики в рупор, метушня робітників, аж голова не знає куди повертатись все нове, все цікаве.
На дворі, на майдані будують декорації, ставлять, прибивають, художник показує, як „робити мармур, і фарба вкриває голі дошки лаштувань.
Кипить - все одразу. Ось і знову знімання:
- Хутчій сідайте, а то сонце зникне.
А сонце, безкоштовне світло, наче спинилося вгорі над фабрикою.
На березі маяк - теж фанерний, тут-же моряки й рибалки розвішують сушити свою білизну. Знимають „на натурі .
Навкруги - коло зацікавленої публіки, але її ближче до місця знимання не підпускає вже не паркан, а цілий шерег робі іників - вартових.
Час на фабриці, на з’йомках проходить непомітно. Сонце зсувається з зеніту. Гуде пароплав. З кожним днем, з кож
ним пароплавом прибувають в Ялту юрби людей - біля парканів ВУФКУ зростатимуть і
збільшуватимуться натовпи цікавих.
Г. Орлов
Без публіки ніколи не обійдеться.
Навіть у три - чотирі годині ранку, коли знимали на молу пароплав, коли актори засинали від утоми, на березі були ці каві спостерегачі в досить порядній кількості
Біля прожектора
Освітлювачі
Освітлювач біля „Юпітера“
Знимання в ателье