сльози

Її прив язано до білого крісла. Голосом рівним і суворим, серйозно й не без наказу, людина в халаті поволі промовила:
- Заплющіть очі... Рахуйте про себе... Спіть...
Небезпечний, отруйний розіллявся в повітрі хлор. І операцію почали.
*
Мимохіть згадуєш операцію, коли дивишся на те, що відбувається.
Вона сидить у кріслі і покірно чекає. Людина в халаті питає: - Готово?
- Так.
- Гліцерин? - Є.
- Світ? - Так.
- Закрийте очі... Дайте гліцерин... Приготувались? Світ!
Людина в халаті з пінцетом у руках підходить до неї. Вона закриває очі. Раз, два. Й одна за другою побігли до очей їдкі краплини гліцерину.
Вона мало Не скрикнула.
* *
Може знімання й дійсно скидалося на операцію, яка цієї хвилини „напливом пройшла перед моїми, стуленими від світу прожекторів, очима.
В кіно-павільйоні духота. Прожектори змагаються з розпаленим над дахом сонцем.
Втомлена героїня мусить зараз, на зйомці, почати плакати. Сльози. Кінематографічні сльози.
Ви переконані, що кіно - цілковита брехня фальшованих трюків, шо в павільйонах весело, що робота актора кіно легка. Ви гадаєте, що знаєте.
Сльози на екрані?... Так, їх робить гліцерин... Гліцерин вприскують в очі. Нескладна операція. Може й не складна, о всезнавці, але операція.
Сльози на екрані не творить гліцерин.
Сльози на екрані створюють сльози в ательє.
Сльози на екрані створює той біль, що роз ятрював разом з прожекторами очі акторки.
Я думав про це, дивлячися, як на зніманні режисер Охлопков, - людина в ха
латі - наче безжалісний хирург, вприскував краплину за краплиною гліцерин в очі білявої героїні, що знімається зараз у фільмові „Спроданий апетит .
їдку краплину за їдкою краплиною - в запалені очі акторки. Нечутно, наче з далеку, бренять слова режисера акторці:
- Плач!.. Горе... Плач!... Плач!...
І наче загіпнотизована байдужно
безжалісним повторенням цих чужих слів та від болю, акторка повторювала рухи, що їх вимагав режисер.
їі обличчя скривилося від страждання. Із роз’ятрених гліцерином очей побігли справжні, ке гліцеринові сльози. Сльози жінки. Людина в халаті б’є в долоні:
- Світ!
Знімання вдалося.
* , *
Нещодавно в Паризькій газеті довелося читати про те, що якийсь англійський вчений зробив винахід. Сльози, - винайшов вчений, - мають властивість ліків. Начеб-то з сліз людини можна робити особливі ліки (Serum), що ними лікуватимуть різні хвороби.
Для цих нових ліків потрібні тільки сльози. Як найбільше сліз. Хвилинний біль одного позбавить страждання десятків.
І я подумав, що, коли-б здійснився винахід англійця, й зявилася-б вимога масового виробництва сліз? Тоді напевне, щоб скористатися з досвіду кінематографістів, фабрики сліз влаштовуватимуть на кіно-фабриках.
Бо-ж це „брехливе мистецтво вимагає щирих страждань не менше, а більше навіть за инші мисгецтва. Хіба що хірургія ще більш безжалісна за кіно.
Віраж
Як плачуть наші акторки. 1) арт. Богданова в „Цементі ,
2) арт. Цятко в картині „ Позбавлені дня“
3) арт. Додонова в фільмі „ В павутинні ,
4) арт. Варецька в „Ордері на арешт , 5) арт. Отава в „За
стіною“.