„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво“
ЛЕНІН
ЗМІСТ: М. Буш - „Про нашу пресу . Альф - „Луна Жовтня , О. Шуб - „Підсумки й перспективи , Л. Скрипник - Режисер і сценарист , Віраж - „Коли кіно вільне , Спектатор - „Фокуси з передяганням , Кадри Заходу.
Художні роботи М. Івасюка, Ю. Кривдіна, С. Зальцера та Е. Мордміловича.
ВІД РЕДАКЦІЇ „КІНО“
В попередньому № 13 журналу „Кіно“ трапилася була прикра помилка. Там було зазначено, що № 13 журналу виходить за червень місяць, в тій час, як вийшов він за липень. Цим повідомляємо наших читачів, що №№ 13 та 14 „Кіно“ виходять,
через запізнення, за липень місяць. Протягом кількох місяців це запізнення буде ліквідовано.
Редакція.
Про українську кіно-пресу можна знову говорити лише в однині. Не багато проживши, лише двадцять девять тижнів, вмерла газета „Кіно-Тиждень . І українську кінематографію знову репрезентує одним-однісенький журнал „Кіно .
Як не крути, але смерть „Кіно-Тижня“ - не вельми радісний факт. Проте, не можна відразу лякатися й впадати в розпач. Кожен факт має якісь свої причини. „Кіно-Тиждень народився тої пори, коли українська кінематографія, набравши матеріаль
них засобів, ще не встигла згуртувати навколо себе широкі й міцні кадри людей - і українських кінематографістів, і україн
ських, так-би мовити, передкінематографістів, себ-то тих, що так чи инакше або звязані з кіно, або з кіно бажають звязатися. Не опершись на людей, на кадри робітників, на маси, не може
існувати й широка преса. Бо-ж преса така і призначена для широких мас, і широкими масами твориться. Щотижнева газе
та без кадрів співробітників і без кадру читачів існувати не може. І вона вмерла.
Але: „Кіно-Тиждень умер, хай живе „Кіно-Тиждень ! Ті причини, що спричинилися до смерти газети, обернуться (і обовязково обернуться, мусять обернутися!) в свою протилежність. Діялектика життя, мовляв, і на ці „дрібні факти накладає свою сувору руку. Справа розвою української кінематографії наштовхнулася на основну в даний момент перешкоду: відсутність людського матеріялу, відсутність широкої громад
ської підтримки, відсутність тих резервуарів, звідки українське кіно зможе черпати для себе сили і таланти, що без них - або животіння, або безславний кінець.
Вискочивши трохи наперед, українська кіно-газета наштовхнулася на цю перешкоду. І звернула собі голову. Це - неприємно, але не непоправно. В печальній смерті нашої газети
справа організації української кіно-громадськости знайшла собі ще одну, і не зайву підтримку. Стало ясно, що лише організована вже кіно-громадськість зможе нести на плечах своїх тя
гар широкої кіно-преси. Лише за умовою широкої громадської уваги та підтримки наша кіно-преса зможе бути популярною й авторитетною. Лише тоді вона буде - контролем нашої кінематографії і звітом, відчитом нашої кінематографії. Лише тоді вона буде організатором і агітатором-пропагандистом. І лише тоді вона, як невід’ємний чинник нашого кіно -жит
тя і певний фактор загальної української культури, змож е жити, щось значучи і щось роблючи.
„Кіно-Тиждень умер. Значить він не був такий міцний і такий потрібний, щоб жити. Але маючи в досвіді своєму цю
смерть, ми мусимо зробити єдиний висновок: обрахувавши момент і сили, коли прийде слушний час, знову відродити українську кіно-газету, та вже значно міцнішу й значно авторитетнішу за „Кіно-Тиждень , що, згадаємо тоді, загинув у часи ще не досить розвиненого й міцного українського кіно.
На журнал „Кіно , на цього єдиного репрезентатора перед суспільством українського кіно, тимчасово (хочемо вірити) переходять деякі функції вмерлої газети. Оскільки газета, навіть за свій, дуже не довгий час існування, змогла згуртувати біля себе хоч і незначний, проте тривкий кадр кіно-сель-робкорів, оскільки вона через кадр цей свій виявляла хоч трохи прагнен
ня й вимоги широкої трудящої суспільности, що їх вона до керідничих органів української кінематографії ставила, то остільки-ж не можна надалі ігнорувати це досягнення, . не давати змоги кадру цьому виявляти думки свої на сторінках преси. Закриття „Кіно-Тижня“ в жодному разі не мусить відбитися на
справі організації української кіно-громадськости, що в справі цій багато важить і кіно-преса.
Тому в журналі „Кіно віддається постійне місце для відділу „Екран трудящих , відділу, що оці самі вимоги широкого су
спільства через представників отого самого широкого робітничеселянського суспільства, хоч-би найнезначніші вимоги відбиватиме.
За завдання цього відділу буде не тільки не розгубити сформовані вже кадри кореспондентів, але збільшити їх, гуртуючи і спеціяльних кіно корів і притягаючи до спорадичної роботи в кіно-журналі кореспондентів загальної преси.
Так само журнал „Кіно утворює на сторінках своїх відділ дрібної хроніки радянської кінематографії, що містилася досі в газеті.
Отже смерть „Кіно-Тижня не вносить дезорганізації в справу кіно-громадськости. Доки що всі кадри українських кінематографістів, од кваліфікованого спеціяліста до рядового кіноглядача, мусять об’єднатися біля журналу „Кіно . А надалі:
Кіно-Тиждень вмер, хай живе „Кіно Тиждень !
М. Буш
ЛЕНІН
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
№ 14 (26)
Липень, 1927 року№ 14 (26)
ЗМІСТ: М. Буш - „Про нашу пресу . Альф - „Луна Жовтня , О. Шуб - „Підсумки й перспективи , Л. Скрипник - Режисер і сценарист , Віраж - „Коли кіно вільне , Спектатор - „Фокуси з передяганням , Кадри Заходу.
Художні роботи М. Івасюка, Ю. Кривдіна, С. Зальцера та Е. Мордміловича.
ВІД РЕДАКЦІЇ „КІНО“
В попередньому № 13 журналу „Кіно“ трапилася була прикра помилка. Там було зазначено, що № 13 журналу виходить за червень місяць, в тій час, як вийшов він за липень. Цим повідомляємо наших читачів, що №№ 13 та 14 „Кіно“ виходять,
через запізнення, за липень місяць. Протягом кількох місяців це запізнення буде ліквідовано.
Редакція.
ПРО НАШУ ПРЕСУ
Про українську кіно-пресу можна знову говорити лише в однині. Не багато проживши, лише двадцять девять тижнів, вмерла газета „Кіно-Тиждень . І українську кінематографію знову репрезентує одним-однісенький журнал „Кіно .
Як не крути, але смерть „Кіно-Тижня“ - не вельми радісний факт. Проте, не можна відразу лякатися й впадати в розпач. Кожен факт має якісь свої причини. „Кіно-Тиждень народився тої пори, коли українська кінематографія, набравши матеріаль
них засобів, ще не встигла згуртувати навколо себе широкі й міцні кадри людей - і українських кінематографістів, і україн
ських, так-би мовити, передкінематографістів, себ-то тих, що так чи инакше або звязані з кіно, або з кіно бажають звязатися. Не опершись на людей, на кадри робітників, на маси, не може
існувати й широка преса. Бо-ж преса така і призначена для широких мас, і широкими масами твориться. Щотижнева газе
та без кадрів співробітників і без кадру читачів існувати не може. І вона вмерла.
Але: „Кіно-Тиждень умер, хай живе „Кіно-Тиждень ! Ті причини, що спричинилися до смерти газети, обернуться (і обовязково обернуться, мусять обернутися!) в свою протилежність. Діялектика життя, мовляв, і на ці „дрібні факти накладає свою сувору руку. Справа розвою української кінематографії наштовхнулася на основну в даний момент перешкоду: відсутність людського матеріялу, відсутність широкої громад
ської підтримки, відсутність тих резервуарів, звідки українське кіно зможе черпати для себе сили і таланти, що без них - або животіння, або безславний кінець.
Вискочивши трохи наперед, українська кіно-газета наштовхнулася на цю перешкоду. І звернула собі голову. Це - неприємно, але не непоправно. В печальній смерті нашої газети
справа організації української кіно-громадськости знайшла собі ще одну, і не зайву підтримку. Стало ясно, що лише організована вже кіно-громадськість зможе нести на плечах своїх тя
гар широкої кіно-преси. Лише за умовою широкої громадської уваги та підтримки наша кіно-преса зможе бути популярною й авторитетною. Лише тоді вона буде - контролем нашої кінематографії і звітом, відчитом нашої кінематографії. Лише тоді вона буде організатором і агітатором-пропагандистом. І лише тоді вона, як невід’ємний чинник нашого кіно -жит
тя і певний фактор загальної української культури, змож е жити, щось значучи і щось роблючи.
„Кіно-Тиждень умер. Значить він не був такий міцний і такий потрібний, щоб жити. Але маючи в досвіді своєму цю
смерть, ми мусимо зробити єдиний висновок: обрахувавши момент і сили, коли прийде слушний час, знову відродити українську кіно-газету, та вже значно міцнішу й значно авторитетнішу за „Кіно-Тиждень , що, згадаємо тоді, загинув у часи ще не досить розвиненого й міцного українського кіно.
На журнал „Кіно , на цього єдиного репрезентатора перед суспільством українського кіно, тимчасово (хочемо вірити) переходять деякі функції вмерлої газети. Оскільки газета, навіть за свій, дуже не довгий час існування, змогла згуртувати біля себе хоч і незначний, проте тривкий кадр кіно-сель-робкорів, оскільки вона через кадр цей свій виявляла хоч трохи прагнен
ня й вимоги широкої трудящої суспільности, що їх вона до керідничих органів української кінематографії ставила, то остільки-ж не можна надалі ігнорувати це досягнення, . не давати змоги кадру цьому виявляти думки свої на сторінках преси. Закриття „Кіно-Тижня“ в жодному разі не мусить відбитися на
справі організації української кіно-громадськости, що в справі цій багато важить і кіно-преса.
Тому в журналі „Кіно віддається постійне місце для відділу „Екран трудящих , відділу, що оці самі вимоги широкого су
спільства через представників отого самого широкого робітничеселянського суспільства, хоч-би найнезначніші вимоги відбиватиме.
За завдання цього відділу буде не тільки не розгубити сформовані вже кадри кореспондентів, але збільшити їх, гуртуючи і спеціяльних кіно корів і притягаючи до спорадичної роботи в кіно-журналі кореспондентів загальної преси.
Так само журнал „Кіно утворює на сторінках своїх відділ дрібної хроніки радянської кінематографії, що містилася досі в газеті.
Отже смерть „Кіно-Тижня не вносить дезорганізації в справу кіно-громадськости. Доки що всі кадри українських кінематографістів, од кваліфікованого спеціяліста до рядового кіноглядача, мусять об’єднатися біля журналу „Кіно . А надалі:
Кіно-Тиждень вмер, хай живе „Кіно Тиждень !
М. Буш