В звязку з цим українська кінематографія мусить піднести питання про підготовку кваліфікованих художніх сил і про як
найбільше притягнення та використовування сил, що вже є в нас.
Друга важлива перешкода, шо може загальмувати нам дальший зріст, - це брак сировини: плівки й апаратури. Те й друге доводиться отримувати з-закордону, і по імпортному контин
генту одержується в недостатній кількості. Останнього року ВУФКУ одержало з союзного імпортного контингенту 20%, в той час, як Совкіно, шо виробництво його не далеко ширше, отримало понад 65%. В наступному році наше виробництво випередить виробництво Совкіно, й тому цілком природня ви
мога ВУФКУ одержати більшу проти Совкіно долю союзного імпортного контингенту.
Третій мінус, шо впливає негативно на наше виробництво, це внутрішня незвязаність організаційних справ на самих фабриках.
Треба сказати, що в загальній вартості картин заробітня платня художнього, технічного й господарчого певсоналу дохо
дить до 50%. Ясно, що треба як найпродуктивніше витрачати робочий час та раціоналізувати працю на фабриках.
Нарешті четвертим моментом, що до певної міри гальмує наш дальший зріст, є те, про що вже згадувалось вище, а саме: нетривка організація й якість лабораторної праці.
IV.
Зріст виробництва кінематографії залежить насамперед еід обсягу і зросту внутрішнього ринку кожної країни.
На Україні тепер на 30 мільйонів населення приходиться 1.600 кіно-установок, що складає біля 20.000 чоловіка на кожну установку (в Америці одна установка на 6,5 тисяч мешканців, в Німеччині - на 17.000 чол., в Англії на 13 тисяч, у Франції на 16 тисяч).
Але, коли взяти на увагу, що пересічно американські кінотеатри вміщують 2.000 чол., а в нас 200 чол., то й виходить,
що в нас одне кіно доводиться на незрівняно більшу кількість тисяч чоловіка. Відвідування-ж у нас складає 27 мільйонів лю
дей на рік, тоб-то менш одного відвідування за рік на людину, проти 25 відвідувань, що доводиться на одну особу в Америці.
Зважаючи на те, що села наші кінофіковано ще дуже слабо, ми можемо запевняти, що попереду маємо величезні перспективи для розвитку нашого внутрішнього ринку. Проте слід за
значити, що наявність кіно-театрів, які ми маємо зараз, все таки доводить надзвичайно швидкий зріст кіно-сітки за останні 4 роки: в 24-му році всього на Україні було 312 установок, а нині - 1.678.
Усіма комерційними театрами відає ВУФКУ і, в більшій частині, експлоатує їх безпосередньо. Перед ВУФКУ тепер пов
стає питання, що його піднесла ціла низка місцевих виконкомів, про збудування нових театрів
Попереду також перспектива зросту робітничої клубної сітки, а ще ближче перспектива в сфері кінофікації села. Справа
дальшої кінофікації України зіткнеться з виробництвом проекційної апаратури. Досі маємо в Одесі невелику механічну май
стерню, яка випускає шо-року до 400 апаратів типу „Пате . Апарати наші коштують в 21/2 рази менше, ніж значно гірші апарати, які виготовляються на ленінградському державному заводі. Тепер передбачається Одеську механічну майстерню роз
горнути у великий завод, з продукцією до 1 1/2 тисячі апаратів на рік, а надалі до 2000. Таким чином ми зможемо не тільки задовольнити потреби України в проекційній апаратурі, але й вийти за її межі.
V.
Кінематографія з характеру свойого обов’язково вимагає виходу на зовнішній ринок. Великою хибою ВУФКУ була досі його замкненість, відсутність звязку з иншими радянськими організаціями. Український кінематографічний ринок являє со
бою лише 20% союзного кіно-ринку. 80% союзної території було досі для української кінематографії закрито. Тепер ВУФКУ продало радянським кіно-організаціям картин на суму біля 700 тисяч карбованців і має ще для продажу різних картин свого виробництва на 1.200 тисяч крб. Слід пам’ятати також, щодо 1-го листопаду поточного року ВУФКУ закінчує 25 нових картин.
Українська кінематографія повинна серйозно поставити перед себе питання про вихід на зовнішні закордонні ринки та їх завоювання. Експорт картин є для держави найвигіднішим родом експорту, що не вимагає вивозу з країни жодних матеріяльних цінностей, а країна одержує валюту лише за ліценз на право постановки нашої картини.
VI.
Потрібно наприкінці спинитися на збудуванні Київської кіно-фабрики.
її буде збудовано за зразком значної європейської фабрики. Для неї виділено площу в 40 десятин. На фабриці працюва
тимуть до 25 режисерських груп. Вона випускатиме що-річно понад 60 картин.
Як-що визначити пересічну вартість кіно-фільму в 40.000 крб., то нова фабрика випускатиме продукцію в сумі 2 1/а мільйонів крб. на рік. Розміром своїм Київська фабрика - найбільша в Союзі й одна з значних у європейському маштабі.
Роботи по будуванню фабрики зараз ідуть повним ходом, і капочатку 28-го року вона почне працювати.
Разом з продукцією Київської кіно-фабрики, українська кіно-промисловість, починаючи з наступного року, буде випу
скати до 100 картин на рік, обслуговуючи половину власної потреби картинами власного виробництва. При відповідній си
стемі роботи, ВУФКУ набуде величезний внутрішній і зовнішній ринок. З наступного-ж року наша кінематографія вироблятиме половину всіх картин союзної продукції.
Усі факти говорять про те, шо Україна, через свої природні, технічні й матеріяльні можливості, протягом найближчих років стане центром радянської кінематографії. О. Шуб
Сцена з фільму Одеської кіно-фабрики „Крізь сльози . Ставить фільм режисер Гричер, оператор Фаркаш. В основу сценарія, що його написав Гричер та Сквирський, лягли оповідання славетного єврейського письменника Шолом-Алейхема.
найбільше притягнення та використовування сил, що вже є в нас.
Друга важлива перешкода, шо може загальмувати нам дальший зріст, - це брак сировини: плівки й апаратури. Те й друге доводиться отримувати з-закордону, і по імпортному контин
генту одержується в недостатній кількості. Останнього року ВУФКУ одержало з союзного імпортного контингенту 20%, в той час, як Совкіно, шо виробництво його не далеко ширше, отримало понад 65%. В наступному році наше виробництво випередить виробництво Совкіно, й тому цілком природня ви
мога ВУФКУ одержати більшу проти Совкіно долю союзного імпортного контингенту.
Третій мінус, шо впливає негативно на наше виробництво, це внутрішня незвязаність організаційних справ на самих фабриках.
Треба сказати, що в загальній вартості картин заробітня платня художнього, технічного й господарчого певсоналу дохо
дить до 50%. Ясно, що треба як найпродуктивніше витрачати робочий час та раціоналізувати працю на фабриках.
Нарешті четвертим моментом, що до певної міри гальмує наш дальший зріст, є те, про що вже згадувалось вище, а саме: нетривка організація й якість лабораторної праці.
IV.
Зріст виробництва кінематографії залежить насамперед еід обсягу і зросту внутрішнього ринку кожної країни.
На Україні тепер на 30 мільйонів населення приходиться 1.600 кіно-установок, що складає біля 20.000 чоловіка на кожну установку (в Америці одна установка на 6,5 тисяч мешканців, в Німеччині - на 17.000 чол., в Англії на 13 тисяч, у Франції на 16 тисяч).
Але, коли взяти на увагу, що пересічно американські кінотеатри вміщують 2.000 чол., а в нас 200 чол., то й виходить,
що в нас одне кіно доводиться на незрівняно більшу кількість тисяч чоловіка. Відвідування-ж у нас складає 27 мільйонів лю
дей на рік, тоб-то менш одного відвідування за рік на людину, проти 25 відвідувань, що доводиться на одну особу в Америці.
Зважаючи на те, що села наші кінофіковано ще дуже слабо, ми можемо запевняти, що попереду маємо величезні перспективи для розвитку нашого внутрішнього ринку. Проте слід за
значити, що наявність кіно-театрів, які ми маємо зараз, все таки доводить надзвичайно швидкий зріст кіно-сітки за останні 4 роки: в 24-му році всього на Україні було 312 установок, а нині - 1.678.
Усіма комерційними театрами відає ВУФКУ і, в більшій частині, експлоатує їх безпосередньо. Перед ВУФКУ тепер пов
стає питання, що його піднесла ціла низка місцевих виконкомів, про збудування нових театрів
Попереду також перспектива зросту робітничої клубної сітки, а ще ближче перспектива в сфері кінофікації села. Справа
дальшої кінофікації України зіткнеться з виробництвом проекційної апаратури. Досі маємо в Одесі невелику механічну май
стерню, яка випускає шо-року до 400 апаратів типу „Пате . Апарати наші коштують в 21/2 рази менше, ніж значно гірші апарати, які виготовляються на ленінградському державному заводі. Тепер передбачається Одеську механічну майстерню роз
горнути у великий завод, з продукцією до 1 1/2 тисячі апаратів на рік, а надалі до 2000. Таким чином ми зможемо не тільки задовольнити потреби України в проекційній апаратурі, але й вийти за її межі.
V.
Кінематографія з характеру свойого обов’язково вимагає виходу на зовнішній ринок. Великою хибою ВУФКУ була досі його замкненість, відсутність звязку з иншими радянськими організаціями. Український кінематографічний ринок являє со
бою лише 20% союзного кіно-ринку. 80% союзної території було досі для української кінематографії закрито. Тепер ВУФКУ продало радянським кіно-організаціям картин на суму біля 700 тисяч карбованців і має ще для продажу різних картин свого виробництва на 1.200 тисяч крб. Слід пам’ятати також, щодо 1-го листопаду поточного року ВУФКУ закінчує 25 нових картин.
Українська кінематографія повинна серйозно поставити перед себе питання про вихід на зовнішні закордонні ринки та їх завоювання. Експорт картин є для держави найвигіднішим родом експорту, що не вимагає вивозу з країни жодних матеріяльних цінностей, а країна одержує валюту лише за ліценз на право постановки нашої картини.
VI.
Потрібно наприкінці спинитися на збудуванні Київської кіно-фабрики.
її буде збудовано за зразком значної європейської фабрики. Для неї виділено площу в 40 десятин. На фабриці працюва
тимуть до 25 режисерських груп. Вона випускатиме що-річно понад 60 картин.
Як-що визначити пересічну вартість кіно-фільму в 40.000 крб., то нова фабрика випускатиме продукцію в сумі 2 1/а мільйонів крб. на рік. Розміром своїм Київська фабрика - найбільша в Союзі й одна з значних у європейському маштабі.
Роботи по будуванню фабрики зараз ідуть повним ходом, і капочатку 28-го року вона почне працювати.
Разом з продукцією Київської кіно-фабрики, українська кіно-промисловість, починаючи з наступного року, буде випу
скати до 100 картин на рік, обслуговуючи половину власної потреби картинами власного виробництва. При відповідній си
стемі роботи, ВУФКУ набуде величезний внутрішній і зовнішній ринок. З наступного-ж року наша кінематографія вироблятиме половину всіх картин союзної продукції.
Усі факти говорять про те, шо Україна, через свої природні, технічні й матеріяльні можливості, протягом найближчих років стане центром радянської кінематографії. О. Шуб
Сцена з фільму Одеської кіно-фабрики „Крізь сльози . Ставить фільм режисер Гричер, оператор Фаркаш. В основу сценарія, що його написав Гричер та Сквирський, лягли оповідання славетного єврейського письменника Шолом-Алейхема.