РЕЖИСЕР і СЦЕНАРИСТ

(До дискусії)
Як я писав в статті „Сценарист і режисер , роля останнього визначається в своїх розмірах і значенні тим, оскільки кінематографічно закінчений є твір сценариста. Вірніше - так воно, здавалося-б, мусить бути.
Розглянемо основні випадки: 1) режисер ставить фільм за чисто „літературним сценарієм, 2) - за звичайним у нас „розробленим кіно-сценарієм, 3) - за „кіно-партитурою“.
Умовимось насамперед що до нормальної фіксації елементів всього процесу створення фільму та термінології, якої бракує й яка не усталена.
Процес цей поділяється на три основних творчих процеси: написання сценарія, „постановка і знімання, себ-то власне - режисура.
Перший процес в загальних рисах освітлено попередньою статтею.
Другий процес - найважливіший - досі, як окремий процес, „випадає якось зі свідомости навіть фахових кол. Те, шо я зватиму „постановкою , це є цілко вите попереднє створення фільму силою творчої фантазії постановщика. Робота цілком аналогічна до роботи композитора, що пише партитуру для сімфонічного оркестру. Робота, шо вимагає великої технічної кваліфікації й обов’язкової наявносте
певних спеціяльних здібностів художнього порядку. Лостановщик - це не тільки „інженір (термін, здається, Ейзенштейнів), що „проектує фільм, але й художник, який створює його й бачить силою свого зорового уявлення. Постановщик як найдокладніше „списує свою „партитуру з екрану, творчо ним уявленого. Ясно, що він мусить передбачати абсолютно всі елементи майбутнього фільму: мізансцени, декорації, рухи й гру акторів, техніку з йомок, композицію кадра, освітлення,
точки зору й т. и., й т. д, і, - головне - монтаж, який мусить передбачатися. Де-які виключення припустимі лише з технічних умов, наприклад, коли невідомо оточення натурних кадрів, але й це не торкається головного - монтажа.
Коли визнати, що кіно взагалі переживає тепер свою добу дитинства, то теорія його, наука кіно - перебуває ще хіба в ембріональному стані. Лише цим і пояснюється, що й досі не
мало є режисерів, які рішуче обстоюють свої позиції „вільної творчосте під час знімання, які рішуче проти дійсно-залізного сценарія, договорюючись нноді до ствердження „неможливосте
його. По суті - це просто намагання з єднати в часі другий процес з третім. І намагання марне.
Тут не місце розбіратися в инших реальних причинах боротьби за „вільну творчість режисера. До теми „залізного сценарія , яка має величезне практичне, виробниче й художнє значення, доведеться ще повернутися не раз. Важно поки зафіксувати, що так чи инакше, але цей процес постановки ви
конується. Але виконується гак, що ми дуже часто бачимо в ньому цілковиту випадковість що до розподілу роботи між сценаристом і режисером.
Робота постановщика - це цілком самостійна робота, що може бути відокремлена, чіт
ко зафіксована в виробничих і художніх взаємовідносинах, що може навіть бути доручена третій особі.
Останній процес - власне режисура, процес реалізації постановки. Завдання режисера: оформити (деко
рації, актори) і примусити оператора зняти (точка зору, композиція, освітлення) кожен кадр так, щоб потім на екрані цей кадр був тотожній до того, що його створила уява постановщика.
Балачки про „відсутність творчосте , про „звязаність режисера то-що, які доводиться чути иноді з приводу такої постановки справи, - цей спеціфичний кінолібералізм, - це тільки результат молодосте кіно, „хвороба росту . Той-же диригент оркестру зв’язаний значно міцніше, але його ніхто не зве ремісником,„меха
нічним виконавцем (хіба, шо він цього заслуговує по персональній вдачі). А кіно ще до того й індустрія, й для нього міркування чисто-виробничої раціональносте досить важливі.
Зараз вертаємось до першого випадку: режисер одержує літературний сценарій. Режисер насамперед „розробляє сценарій. По суті - це й мусить бути „постановка . Результатом такої роботи буде справжній залізний сценарій.
Ті разі сценарист обмежився виключно літературною роботою, не кінофікував свого твору, взаємовідносини між ним і режисером прості: „ніякі . Режисер цілком самостійно пророблює обидва останні процеси.
Але таких „ідеальних випадків майже не буває. Звичайно сценарії більше або менше, але кінофікуються. І тому треба бути обережним.
Ці зернятка кінематографічности треба цінувати як найвище, треба прагнути до максимального їх розвинення, бо це-ж є той капітал, який найбільш потрібний для кіно. Режисер не пови
нен ставитися до автора, як до вредної тварини, що написала паскудний сценарій (спробуйте, чи багато знайдете режисерів які-б не лаяли тих сценаріїв, що їм доручають). - Тоді годі ди
витися на сценариста, ак на ворога, що мав нещастя написати сценарія, який не зовсім подобається режисерові. Коли сцена
рист хоч в якій мірі „подає надії , коли він не халтурник, а хоче працювати для кіно щиро, то треба цю можливість йому дати. Насамперед - притягти його до спільної роботи з режисе
ром, виробляючи постановшицький сценарій Найзапеклішим „індивідуалістам не варто боятися такої „колективної творчо
сте . В щирій роботі цілком просто й нормально взаємовідносини налагодяться.
Проробивши постановщицьку роботу разом зі сценаристом, режисер уникає всяких обвинувачень в „самодержавному від
ношенні до художніх задумів сценариста. Багацько цінного в сценарії буде збережено (бо тільки сценаристи знають, скільки
гине для світа добрих речей лише завдяки „різниці художніх індивідуальностів сценариста й режисера). Сценарпст-же набірає при цій роботі такої кваліфікації, якої не дадуть йому роки самостійного писання сценаріїв. Кваліфікація ця потрібна всім
Коли починається третій процес - реалізація (звичайно, процес фіксований, без „вільної творчосте ), участь сценариста в ньому бажана хіба тоді, коли він сам хоче підготуватися до режисури.
В тих-же виключних випадках, коли сценарист дає постановщицький сценарій, але з якихось обставин реалізує його не сам, режисер мусить обмежитись ролею чесного й щирого художнього виконавця.
Всі ці різноманітні типи взаємовідносин мусять бути кожного разу точно фіксовані. Треба запровадити в життя термін „по
становки й надати йому хоч-би рівні права з термінами „авторство й „режисура . Л. Скрипник