На дверях - номер кімнати. Чи кімнати-ж? Скоріш аптеки, палати...
Над дерев’яним столом, що ніби навмисно збудований для обережного розтирання небезпечних спецій, - маленький ріжок лямпки. А за лямпкою кліток, кліточок перегорожених .. Скільки їх? Невже так багато є річовин на світі, що треба їх відділяти? І потім над усе - пахощі. Пахне аптекою.
Молодий хлопчина в синій блузі схилився над столом. Ножиці в руках. На столі клей. Навколо - плазуни.
Хлопчина хутко вихоплює з дерев’яних кліточок довгих, химерно вигнутих, що марудно шелестять, плазунів, а инші згор
нулись у чорні, блискучі кільця в дерев’яних кімнатках над столом.
Хлопчина ріже й відкидає. Хутко працюють ножиці й пальці. Людина ріже плазунів. Посічені, покарбовані, вони не вмирають.
Вони розмножуються діленням. Вони продовжують жити. Ось тільки-но був один великий клубок змія. А скільки стало окремих зміюк, що виблискують, переливаються мевами!
Змії звисають з рамен, з голови, з рук людини. Якусь велику згорнуту стрічку він настромив на голову. В такому вигляді він подібний до фараона в тіярі. Проте різниця є: фа
раони так жорстоко не поводились з людьми. Ті, що, скажемо, немовлят винищували. А цей...
Самі судіть: людина за столом побачила в лупу жіноче обличчя. Над волоссям світле сяйво. Ось вже не обличчя, а вся вона, красуня в убранні з крапками, мрійно ступає в манячливій тіні алеї. Назустріч їй з-за кущів виходить чоловік. Сплелися їхні руки. Засяє зараз радість поцілунку.
Але в цей час людину за столом, що гнівно розглядає в лупу цю сцену, охоплюють жагучі ревнощі. Він скажено хапає ножиці:
- Довго, каже він, занадто довго! Сорок метрів на якусь любовну зустріч. Коротше. Різати. Різати...
Він недбалим рухом перерізує лице дівчини, по тому він спокійно приклеює до її обличчя лавку. Алей цього замало: він побачив подруги дівчини, що вийшла їй на зустріч. Раз... два... Й рештки подруги без жалю кинуто в темний оксамитовий кошик, де на дні гудуть шелестінням, гуркочуть, згортаючись, довгі стрічки плазунів.
І в цей час рамена чоловіка торкається чиясь ніжна рука. І голос жіночий, сумний:
- Невже ви це зробите?
Людина підводить голову. Він бачить біля самого столу ту саму дівчину, обличчя якої тільки-но різав. Дівчина бере його за руку. З тихим докором вона каже:
- Невже ви це зробите? Невже ви заріжете мене?
Людина біля столу щось сердито буркоче, киваючи на двері, де напис рішуче твердить, що „стороннім входити заборонено .
Дівчина обурюється:
- Але-ж я не стороння., ріжуть-же мене, мене ріжуть!
Та людина вже не чує. У владі свого чудного і кривавого божевілля він відрізає голову якоїсь-то поважної дами біля вікна з геранею й ноги босяка біля ринви.
Починається дика відплата. Людина скаженіє. Вже не досить йому людей, він хутко перерізує на чотири частини дим паротягу й верхівлю гір, верхівлю, що на ній мандрівники!
І посунуло!.. Похмурі ліси, обличчя, степи, залі, дерева, собаки, хвилі, діти, автомобілі, - всіх, всіх, людина за столом нищить усіх.
В затишку кімнати, де відбуваються ці нечувані, ці божевільні сцени, в тривожній тиші кімнати, де над дверима - число.
І тому я-б сказав, що це не кімната, що це палата, де пси
хічно хворі, що це Чеховська палата № 6, я сказав-би, коли-б не знав, що це була режисерська кімната № 10, де режисер Лопатинський кінчав монтаж фільму .Бурлачка .
В тім, може, я наклепав на Лопатинського. Може він і не різав дівчат та гори А різали їх у другій кімнаті під номе
ром 4, де таку-ж операцію проробляв, монтуючи фільм „За стіною , режисер Бучма з асистентом Перегудою.
Та подібні сцени відбуваються в усіх режисерських кімнатах, що їх є на фабриці аж шістьнадцять, відбуваються в ті дні й тижні, коли йде монтаж. Тут ріжуть плівку, щоб народилось жигтя. Тут вимірюють біль по метрах, і по півметрах - сміх.
Тут ножиці творять ритм.
Тут в монтажних кімнатах кришуть, ріжуть, примірюють, зарізають, вирізають і кроять, кроять без кінця.
Поки не збудить дзвін, що говорить „кінчай роботу , поки дзвін фабрики не збудить зігнутого над столом режисера від мрій підрахунків, мрій ножиць, коротше - від усього, що зветься „монтаж , поки не спинить який небудь насмішкуватий голос приятеля:
- Час кінчати. Годі різати, жорстокий чарівник! Час додому, кривавий канібале! Час додому, різнику, час!..
Уейтінг
Над дерев’яним столом, що ніби навмисно збудований для обережного розтирання небезпечних спецій, - маленький ріжок лямпки. А за лямпкою кліток, кліточок перегорожених .. Скільки їх? Невже так багато є річовин на світі, що треба їх відділяти? І потім над усе - пахощі. Пахне аптекою.
Молодий хлопчина в синій блузі схилився над столом. Ножиці в руках. На столі клей. Навколо - плазуни.
Хлопчина хутко вихоплює з дерев’яних кліточок довгих, химерно вигнутих, що марудно шелестять, плазунів, а инші згор
нулись у чорні, блискучі кільця в дерев’яних кімнатках над столом.
Хлопчина ріже й відкидає. Хутко працюють ножиці й пальці. Людина ріже плазунів. Посічені, покарбовані, вони не вмирають.
Вони розмножуються діленням. Вони продовжують жити. Ось тільки-но був один великий клубок змія. А скільки стало окремих зміюк, що виблискують, переливаються мевами!
Змії звисають з рамен, з голови, з рук людини. Якусь велику згорнуту стрічку він настромив на голову. В такому вигляді він подібний до фараона в тіярі. Проте різниця є: фа
раони так жорстоко не поводились з людьми. Ті, що, скажемо, немовлят винищували. А цей...
Самі судіть: людина за столом побачила в лупу жіноче обличчя. Над волоссям світле сяйво. Ось вже не обличчя, а вся вона, красуня в убранні з крапками, мрійно ступає в манячливій тіні алеї. Назустріч їй з-за кущів виходить чоловік. Сплелися їхні руки. Засяє зараз радість поцілунку.
Але в цей час людину за столом, що гнівно розглядає в лупу цю сцену, охоплюють жагучі ревнощі. Він скажено хапає ножиці:
- Довго, каже він, занадто довго! Сорок метрів на якусь любовну зустріч. Коротше. Різати. Різати...
Він недбалим рухом перерізує лице дівчини, по тому він спокійно приклеює до її обличчя лавку. Алей цього замало: він побачив подруги дівчини, що вийшла їй на зустріч. Раз... два... Й рештки подруги без жалю кинуто в темний оксамитовий кошик, де на дні гудуть шелестінням, гуркочуть, згортаючись, довгі стрічки плазунів.
І в цей час рамена чоловіка торкається чиясь ніжна рука. І голос жіночий, сумний:
- Невже ви це зробите?
Людина підводить голову. Він бачить біля самого столу ту саму дівчину, обличчя якої тільки-но різав. Дівчина бере його за руку. З тихим докором вона каже:
- Невже ви це зробите? Невже ви заріжете мене?
Людина біля столу щось сердито буркоче, киваючи на двері, де напис рішуче твердить, що „стороннім входити заборонено .
Дівчина обурюється:
- Але-ж я не стороння., ріжуть-же мене, мене ріжуть!
Та людина вже не чує. У владі свого чудного і кривавого божевілля він відрізає голову якоїсь-то поважної дами біля вікна з геранею й ноги босяка біля ринви.
Починається дика відплата. Людина скаженіє. Вже не досить йому людей, він хутко перерізує на чотири частини дим паротягу й верхівлю гір, верхівлю, що на ній мандрівники!
І посунуло!.. Похмурі ліси, обличчя, степи, залі, дерева, собаки, хвилі, діти, автомобілі, - всіх, всіх, людина за столом нищить усіх.
В затишку кімнати, де відбуваються ці нечувані, ці божевільні сцени, в тривожній тиші кімнати, де над дверима - число.
І тому я-б сказав, що це не кімната, що це палата, де пси
хічно хворі, що це Чеховська палата № 6, я сказав-би, коли-б не знав, що це була режисерська кімната № 10, де режисер Лопатинський кінчав монтаж фільму .Бурлачка .
В тім, може, я наклепав на Лопатинського. Може він і не різав дівчат та гори А різали їх у другій кімнаті під номе
ром 4, де таку-ж операцію проробляв, монтуючи фільм „За стіною , режисер Бучма з асистентом Перегудою.
Та подібні сцени відбуваються в усіх режисерських кімнатах, що їх є на фабриці аж шістьнадцять, відбуваються в ті дні й тижні, коли йде монтаж. Тут ріжуть плівку, щоб народилось жигтя. Тут вимірюють біль по метрах, і по півметрах - сміх.
Тут ножиці творять ритм.
Тут в монтажних кімнатах кришуть, ріжуть, примірюють, зарізають, вирізають і кроять, кроять без кінця.
Поки не збудить дзвін, що говорить „кінчай роботу , поки дзвін фабрики не збудить зігнутого над столом режисера від мрій підрахунків, мрій ножиць, коротше - від усього, що зветься „монтаж , поки не спинить який небудь насмішкуватий голос приятеля:
- Час кінчати. Годі різати, жорстокий чарівник! Час додому, кривавий канібале! Час додому, різнику, час!..
Уейтінг