СКАЖЕНИЙ АВТОБУС

...Одного разу автобус № 5 сказився... Ніхто не знав, чого, власне, це сталось, яка саме клепка йому в голові... чи то пак, в ра
діаторі попсувалася, тільки ні з того, ні з сього почав він борсатись, кидатись у всі бокз, ставати дибки й кружляти та танцювати, від чого в усіх пасажирів почалася епідемія морської хвороби.
Скільки часу возив пасажирів цей невинний автобус маршрутом Червона площа-вокзал, трусився на стиках рейок, стукав голо
вами пасажирів об стінку й одну об другу; хоч без комфорту, за те безпечно!
І от, раптом...
Мало того, що з’їхав з глузду, ще й убрався в чудні кольори й написи, не по нашому писані, і нікого не хотів знати.
Мов очмарілий, пролітав він, минаючи зупинки, повз здивованих пасажирів, що очікували на нього, раптом кидався в дикий танець, від чого в пасажирів, що сиділи в середині, остаточно вивертало шлунки й вони почали стрибати з вікон, з дверей, рятуючись від божевільного чудовища. Не обійшлося без жертв...
А автобус чим далі лютішав усе більше, в скаженім азарті кидався з гори на гору, на квітники, на тротуари, на скверики...
За кілька годин, здаваюся, що сказився весь Київ. Величезні юрби гналися слідом за автобусом, міліціонери на перехрестях махали прапорами, а він раптом обертався, кидався на юрбу, що розбігалася в паніці, злізаючи на тумби,стовпи, паркани, а де хто кидався і в басейн водограю, шукаючи рятунку.
Скоро за автобусом погнався загін кінної міліції, а він, не зважаючи, робив дикі викрутаси, проскочив між двох трамваїв, що саме з’їзжались, гасав манівцями сторч у гору, чи притьмом униз.
Ніхто не знав і нічим не міг пояснити, як це сталося і чого це сталося... Газети давали різні тлумачення, вчені й псіхіятри шукали нової баціли сказу, що впливає на мертві речі, а автобус тим ча
сом без перестанку гасав два дні, жахаючи люд і коли нарешті він, потрощивши кілька своїх братів - автобусів, висадивши вітрини кількох магазинів і наробивши жартів, сам у щент розбився об заліз
ну тумбу й з руїн витягли тіло шофера, виявилось, що шофер був п’яний...
А може цього зовсім не було? Може все це вигадки на американський авантурницький .штаб , може я наклепав на шофера, міліцію й київських громадян, а може це було не в Київі, а в Парижі, а може цього й зовсім не було, і причудилося мені під впли
вом прочитаного сценарія .Проданий апетит” Марієнгофа й Ердмана, та з’йомок фільму за цим сценарієм, що провадились у Київі?
Сценарій фільму, в фантастичній, гротесковій формі виявляє таке твердження Жюля Лафарга: .За капіталізму експлоатація лю
дини досягає таких розмірів, що найтонші почуття однієї людини, можуть бути використані другою”.
Капіталіст, що хворів на шлунок, не міг досить віддавати уваги знаменитому богові Бахусові, якому старанно вклонявся. Він хотів бенкетувати, а його тримали на дієті!
Але цьому запобігти можна, бо-ж до послуг капіталіста наука, в особі професора Фукса, що винайшов спосіб відокремити смакові відчуття від травлення їжі. Нащо це робити капіталістові, коли за нього це може робити инший?
Шофер Еміль, звільнений з посади, голодуванням доведенний до відчаю, підписує умову з капіталістом, продає йому свій шлунок. Операція, що її робив професор Фукс, дала чудові наслідки: віднині капіталіст може сміливо віддаватися смаковій насолоді, а грубу шлункову роботу за нього робитиме безробітний шофер.
У шофера
Еміля є наречена. Батько її - хазяїн ресторану й думати не хотів про її одруження з безробітним, але тепер він забезпечений, має гроші й... молоді їдуть у весільну подорож.
Але тут починаються муки Емілеві, що перетворився в апарат до травлення, а капіталіст у захваті п’є й їсть, він може їсти скільки схоче! Що йому від того, що від цього боляче комусь?
В розпачі, змучений і позбавлений своєю важкою працею усякого присмаку життя, Еміль вирішує кінчити самогубством, але його рятує дружина й, дізнавшись про при
чину, їде до капіталіста з наміром так чи инакше знищити ганебну умову.
Вона їде автобусом, яким керує Еміль, що знову повернувся до своєї старої роботи. А в цей час капіталіст з своїми компаньйонами приносить офіру Бахусові, п’є й
п’є без кінця різні вина, од чого п’яніє й Еміль.
Кермо автобуса перестає його слухатись; автобус ка
зиться. Обурена в кінець дружина Емілева влітає
до капіталіста й застає його за піяцтвом. Ніякі її
прохання не допомагають, і вона підсипає в
бокал з вином отрути... Схаменувшись,
згадала, що від цього загине не ка
піталіст, а її чоловік, та вже піздно.
Еміль помер, і автобус без керма
розбивається в щент, поховавши
в уламках труп нещасливого
шофера...
Париж тимчасово осівся в Київі. Вулиці прибрались у пишні кольори суконь, у чорно-білі плями сюртучних пар, візиток і ціліндрів, крахмаленої білизни. Кафе на даху, квітники, паризь кий автобус...
...Ранком, коли сонце, мов
корова язиком, вилизує вчорашні
“ калюжі, до под їзду готелю
Оператор Рона знімає „Проданий апетит“
З даху київською театру знімають процесію інвалідів „на одній з вулиць Парижу“