„Палас з’їзджаються чудні екіпажі: дві легкових машини, грузовик і славнозвісний „Паризький автобус. Спішно грузяться апаратурою й людьми машини, й на місце знімання під допитливими очима численних глядачів вирушає бойова група.
А з других кінців міста до оперового театру купками сунуть Київські „парижани , повбірані, як на баль, на вдивовиж молошницям що з бидонами на коромислах поспішають до своїх споживачів:
- Чи не англійська делегація?
- - А може з похоронного бюра?
Дивуються молошниці й ранні міські глядачі. Перша думка перемагає, бо про делегацію писали в газетах. Але англійці чистісінькою українською мовою просять молока й, не шко
дуючи свого „заграничного вбрання, снідають, розсівшись на східцях оперового театру.
Коли сонце дійшло норм потрібних для знімання тіней, тоді саме прокидалося місто. На з’йомці вже- кипіло, гавкав і
ревів рупор, хрипів, захлинався апарат і, заглушаючи ці звуки, трішав мотор автобуса.
Площу оточила кінна міліція, рятуючи місце знімання від настирливих глядачів, що конче не хотіли обмежитися пасивною ролею й намагалися перейти в ранг „діячів .
Дивляться, дивуються, роблять здогади, як-то воно знімають і як виходить! Знавці пояснюють. В юрбі глядачів де-не-де добровільні лектори, а в (інших місцях цілі дискусії, поки міліція не вгамує спірників, що, захопившись, переходять заборонену зону.
Знимання розгортається, в оточеному міліцією й глядачами колі - шумливий рух європейського міста. І раптом у нього встрягає на автобусі п яний шофер. Автобус ро
бить дикі рухи. Тремтять нещасні актори,
що сидять у нім, дзвенять, б’ються вікна,
розсипаючись шкельцями на акторів. Уже є
жертви; кого порізало шкло, хто вивихнув но
гу чи руку, а одному віддушило ногу, на втіху безстрасному апаратові, що жадібно фіксує так вдало інсценовану аварію.
Знімання пересувається з місця на місце.
Михайлівський узвіз, пасаж, опера, Музей Революції, сад „1-го Травня перетворюються на галасливі й жваві кутки Парижу...
Ӏ скрізь, і завжди невтомні юрби глядачів.
Од них немає спокою ніде. Мов комашня, лізуть вони до апара
ту, втручаються в з’йомку, нервуючи режисера й акторів.
Кілька днів було досить розваги київським роззявам. Сонце не пе
решкоджало, як добре налагоджений й слухняний в руках осві
тлювача прожектор. За кілька днів експедиція кінчила з київською натурою.
Нарешті дві слові
про київських обивателів....
Взявши з бою контрамарку до 1-го держкіно на „Солістку його величности , я після довгого чекання опинився на тих місцях, що звуться Вуфковськими. Позад мене сиділи жінки й з виглядом компетентних осіб говорили про кінематографію. Говорили пошеп
ки, говорили жмакаючи слова. Не скажу, що всю балачку їхню
підслухав од початку до кінця, але (каюсь!) частину її я пам’ятатиму, очевидячки, дуже довго, бо вона ще лишній раз доводить, що „Київ-город слухов . Коротше кажучи, ось що я підслухав:
- Так ви думаєте (звичайно, російською мовою йшла балачка), що вони (більшовики) з-закордону одержують фільми?... Плюньте!
Хто їм дасть, хто їм повірить... Он цими днями у Київі (з натиском
на Київ) Париж знімали. Так і всі фільми: зроблять десь у Одесі, або Москві, назнімають Парижів, а ми дивимось... А на афішах: „Остання лю
дина“ кращий фільм німецького виробництва... Дурниця. Ніяких закордонних фільмів у нас нема...
Що я тоді думав? Я думав про безпросвітне болото, що затягло в свою
пащу міщан, я думав, що добре було-б, ко
ли-б і справді у нас не було ні одної закордонної картини, а наші „Парижі технічно виглядали краще од „Боягуза , або „Останньої людини .
... Погасли лямпи в кіно... Публіка притихла і за рожевою од проміннів завісою на екрані замиго
тіли літери, постаті. Разом з ними сотні і сотні людських очей почали жити життям екрану, жит
тям інтернаціонального владаря сердець, поривів та переживань своїх одвідувачів.
А потім: Микола ІІ-й і „чижик, пижик, где ти бил?.“
В залі регіт. Ще за хвилину світло і я подивився в обличчя тим, що позад мене говорили про кіно. Це були „колишні люди .
М. Ятко
Вгорі: „Головний герой“ фільму -
автобус готується зніматись. В колі: знімають сцену купання в басейні. Посередині стоїть режисер Охлопков. Внизу: підготов
ка сцени „смерти“ шофера Еміля. (арт. Бучма) та як ця сцена вигля
датиме на екрані.
А з других кінців міста до оперового театру купками сунуть Київські „парижани , повбірані, як на баль, на вдивовиж молошницям що з бидонами на коромислах поспішають до своїх споживачів:
- Чи не англійська делегація?
- - А може з похоронного бюра?
Дивуються молошниці й ранні міські глядачі. Перша думка перемагає, бо про делегацію писали в газетах. Але англійці чистісінькою українською мовою просять молока й, не шко
дуючи свого „заграничного вбрання, снідають, розсівшись на східцях оперового театру.
Коли сонце дійшло норм потрібних для знімання тіней, тоді саме прокидалося місто. На з’йомці вже- кипіло, гавкав і
ревів рупор, хрипів, захлинався апарат і, заглушаючи ці звуки, трішав мотор автобуса.
Площу оточила кінна міліція, рятуючи місце знімання від настирливих глядачів, що конче не хотіли обмежитися пасивною ролею й намагалися перейти в ранг „діячів .
Дивляться, дивуються, роблять здогади, як-то воно знімають і як виходить! Знавці пояснюють. В юрбі глядачів де-не-де добровільні лектори, а в (інших місцях цілі дискусії, поки міліція не вгамує спірників, що, захопившись, переходять заборонену зону.
Знимання розгортається, в оточеному міліцією й глядачами колі - шумливий рух європейського міста. І раптом у нього встрягає на автобусі п яний шофер. Автобус ро
бить дикі рухи. Тремтять нещасні актори,
що сидять у нім, дзвенять, б’ються вікна,
розсипаючись шкельцями на акторів. Уже є
жертви; кого порізало шкло, хто вивихнув но
гу чи руку, а одному віддушило ногу, на втіху безстрасному апаратові, що жадібно фіксує так вдало інсценовану аварію.
Знімання пересувається з місця на місце.
Михайлівський узвіз, пасаж, опера, Музей Революції, сад „1-го Травня перетворюються на галасливі й жваві кутки Парижу...
Ӏ скрізь, і завжди невтомні юрби глядачів.
Од них немає спокою ніде. Мов комашня, лізуть вони до апара
ту, втручаються в з’йомку, нервуючи режисера й акторів.
Кілька днів було досить розваги київським роззявам. Сонце не пе
решкоджало, як добре налагоджений й слухняний в руках осві
тлювача прожектор. За кілька днів експедиція кінчила з київською натурою.
Нарешті дві слові
про київських обивателів....
Взявши з бою контрамарку до 1-го держкіно на „Солістку його величности , я після довгого чекання опинився на тих місцях, що звуться Вуфковськими. Позад мене сиділи жінки й з виглядом компетентних осіб говорили про кінематографію. Говорили пошеп
ки, говорили жмакаючи слова. Не скажу, що всю балачку їхню
підслухав од початку до кінця, але (каюсь!) частину її я пам’ятатиму, очевидячки, дуже довго, бо вона ще лишній раз доводить, що „Київ-город слухов . Коротше кажучи, ось що я підслухав:
- Так ви думаєте (звичайно, російською мовою йшла балачка), що вони (більшовики) з-закордону одержують фільми?... Плюньте!
Хто їм дасть, хто їм повірить... Он цими днями у Київі (з натиском
на Київ) Париж знімали. Так і всі фільми: зроблять десь у Одесі, або Москві, назнімають Парижів, а ми дивимось... А на афішах: „Остання лю
дина“ кращий фільм німецького виробництва... Дурниця. Ніяких закордонних фільмів у нас нема...
Що я тоді думав? Я думав про безпросвітне болото, що затягло в свою
пащу міщан, я думав, що добре було-б, ко
ли-б і справді у нас не було ні одної закордонної картини, а наші „Парижі технічно виглядали краще од „Боягуза , або „Останньої людини .
... Погасли лямпи в кіно... Публіка притихла і за рожевою од проміннів завісою на екрані замиго
тіли літери, постаті. Разом з ними сотні і сотні людських очей почали жити життям екрану, жит
тям інтернаціонального владаря сердець, поривів та переживань своїх одвідувачів.
А потім: Микола ІІ-й і „чижик, пижик, где ти бил?.“
В залі регіт. Ще за хвилину світло і я подивився в обличчя тим, що позад мене говорили про кіно. Це були „колишні люди .
М. Ятко
Вгорі: „Головний герой“ фільму -
автобус готується зніматись. В колі: знімають сцену купання в басейні. Посередині стоїть режисер Охлопков. Внизу: підготов
ка сцени „смерти“ шофера Еміля. (арт. Бучма) та як ця сцена вигля
датиме на екрані.