ДЕСЯТЬ РОКІВ РАДЯНСЬКОГО КІНО

Кіно-виробництво в Росії набрало серйозних розмірів під час імперіалістичної війни. До війни російський ринок споживав, головним чином, імпортні, закортонні фільми.
Лише з початком імперіалістичної війни, коли блокада Росії стала на перешкоді до імпорту картин, повстало питанна про російське кіно-виробництво. Завдяки фільмовому голодові воно обіцяло добрі прибутки і кіно-митці кинулися робити картини.
За один лише 1915 рік виникло мало не 15 нових кінопідприємств. Зрозуміло, що й до кіно-виробни..тва ці лицарі принесли свої звичайні прийоми. Гасла наживи зробилися гаслами виробництва: театри міняли свій програм кожний тиждень і що
п’ятниці кіно-фабрика випускала нову картину. „У п’ятницю новий програм .
Загальний художній і виробничий склад робітників дореволюційної кінематографії відповідав цим гаслам.
Кінематографія в ту епоху „розквіту своєї туманної молодости була ізольована від культурних кол дореволюційної ху
дожньої інтелігенції. Та сама інтелігенція, що скупчилася біля вогниш нашої театральної культури, з призирством ставилися до кіно, як до низького жанру мистецтва.
Не дивно, що за такого ставлення до кіно, туди йшли лише робітники, яким не пощастило в инших галузях мистецтва. Нездатні до будь-яких значних творчих зусиль професійні халтурники були покірними виконавцями волі тих, кому в „п’ятницю
потрібний був „новий програм : Вони швидко набили реку на
рукомислі і стали викінченими майстрами кінематографічного штампу.
Зрозуміло, що виробництво йшло повним ходом. Не минуло й року, як випуск російських картин досяг мало не 180 назв; протягом півроку був інсценізований цілий російський пісенник,
на електричних рекламах кіно-театрів завертілися крикливі: „...И все оплакано... осмеяно... забыто ... або „Мой костер в ту
мане светит . Протягом одного або двох місяців народжувалися „зорі екрану , за кілька днів утворювалися неймовірні кар’єри Руничів, Полонських, Коралі та инш.
Золота пора грюндерства зробила все-ж таки і свою позитивну справу; кіно посіло якесь місце в житті старої Росії: вульгарне та вуличне, воно лізло у вічі, захоплювало своїм оживленням вулицю, наповнювало газету сенсаційною рекламою і в міру того, як голосніше лунала його нестримана пісня, воно неодмінно почало звертати на себе увагу суспільства й держави.
Вже з явилися в кіно культурні й високо талановиті художники й серед них на першому місці кіно-режисер Бауер.
Бауер ішов од кінематографічного матеріялу; він перший зрозумів ролю освітлення в кіно-з’йомці й старанно працював над ним, він ще до американців накреслив теорію кіно-монтажу, виявив низку кіно-акторів і поклав підвалини кінематографічної культури в старій Росії. Рання смерть Бауера перешкодила пишно розквітнути його талантові, але вже й та робота, що він її зробив, позначилася на кінематографічній ситуації. Кіно почало притягати до себе увагу дореволюційної художньої інтелігенції.
Одночасно з цим і державна влада починає ураховувати важливе значення кіно, як знаряддя політичної пропаганди. В газеті „Русское Слово від 5. X. 1916 року ми знаходимо таке повідомлення:
,.В державних колах розробляється проект про будування державних кінематографів. Автори проекту виходять з тої думки, що права преса загублена для влади, як засіб політичної пропаганди, а урядова преса відограє нікчемну ролю. В проекті вказується, що кінематограф, якщо по
ставити його на широку ногу, влада могла-б використати для прищеплення народові здорових політичних і соціяль
них поглядів .
В № 21)0 „Русских Ведомостей ми читаємо, що „ухвалено доклад міністра внутрішніх справ Протопопова про державну монополізацію кінематографії. При управлінні в справах друку утворено комісію під керівництвом Удінцова .
Революція перешкодила здійснити ці проекти перетворення кіно-виробництва на царську рептитлю; але саме з’явлення цих
проектів свідчить, що російське кіно-виробництво набуло вже серйозної ваги в життю країни.
Блокада під-час військового комунізму пройшла спустошливим вітром по кіно-виробництву. Фабрики були одрізані од си
ровини і позбавлені можливости працювати. Не було палива, робітники пішли в Червону армію... На фабриках залишилися самі вартові, що опалювали реквізитом величезні тимчасові пічки; а наші кіно-главкн були безнадійними бюрократичними центрами,
що коло них рештки спеціалістів грілися біля вогнища спогадів, а річні ревізії НКРСІ підкидали що-місяця в це вогнище купу нікому непотрібних паперів.
Коли нова економічна політика й одміна блокади Радянської Росії дозволили нарешті приступити до кіно виробництва, довелося знов все відбудовувати. Кіно фабрики були напівзруйно
Кадри з дореволюційних російських фільмів. Вгорі: кадр з фільму - гіньолю „Жахливий мрець“ (реж. Е. Сабінський), посередині: кадр з „грандіозного“ фільму „Біла лілея , внизу. 4., Максимов у фільмі „Розбита ваза“ (взірець салонного
фільму 1912 - 14 рр).