вані, частина освітлювального устаткування зникла зовсім, частина набула такого архаїчного вигляду, що зовсім не відпові
дав на вимоги нової кіно-техніки; більшість кращих спеціялістів емігрувала закордон. Радянське кіно-виробництво довелося не відбудовувати, а будувати з початку Всі пам’ятають ще те по
чуття тяжкого розчарування, що його пережили радянські кіно-робітники, коли з’явилася перша московська художня кіно
картина „Страна солнцевеюшая . Правда, майже одночасно з цим переглядом восени 1922 р. нас порадувало ,,Сєвзапкіно“ своїми „Чудотворцями а ВУФКУ показало картину „Привид
бродить по Евроиі“. Але й та наївна радість, що її ми пережили під-час демонстрування цієї картини, була найкращим до
казом обмежености наших вимог та скромности наших надій на розвиток радянського кіновиробництва.
Фінансові труднощі нашої кінематографії ще сильніше поглибили тягар завдання відновити кіно-виробництво: вони вима
гали великих оборотних коштів, вкладів на довгі місяці а може й роки, - наші-ж кіно-організації були бідні, як церковні миші.
Не випадково першими вступили на шлях виробництва дві найбагатіші кіно-організації ВУФКУ та Сєвзапкіно, які могли добувати оборотні кошти із своєї величезної сітки кінотеатрів.
Поворотний момент в історії кіно-виробництва починається після відомої резолюції XIII з’їзду партії в справах кіно.
З 1923 року починається той гарячковий період будівництва радянського кіно-виробництва, що привів його до блискучих перемог 1926 року.
За цей рік технічно перебудовано наші кіно-фабрики. Московські фабрики Держкіно, Ленінградська фабрика Сєвзапкіно, Одеська та Ялтинська фабрики ВУФКУ, Тифліська фабрика Держкінпрому Грузії, Московська фабрика Межрабпом - Руси повного ходою перебудовують своє освітлювальне устаткування за останнім словом європейської техніки.
Але-ж поруч з тим, перед нами стояли величезні труднощі перш за все, ідеологічного порядку. Радянському кіно-виробництву довелося йти зовсім новим репертуарним шляхом; йому довелося утворювати зовсім новий сценарний матеріал, відпо
відно до того ідеологічного перелому, що стався в масах разом з революцією Якщо до цього додати, що нашій кіно-промисловості доводилося працювати за майже цілковитої відсутности радянської літератури, то стануть зрозумілими труднощі, що їх доводилося і доводиться ще й тепер перемагати. Але новий зміст вимагає нових форм, а нові форми - нових творців.
На честь нашої державної кінематографії треба сказати, що вона досить рішуче стала на цей шлях.
ВУФКУ, Сєвзапкіно та Держкіно йшли шляхом шукання нових форм, нових ідеологічних мотивів, нових творів у кіно. На фабриках Держкіно народились і зформувались такі майстрі, як Айзенштейн, Александров, Кулешов, Пудовкін, Роом, Тісе; на фабриках ВУФКУ - Довженко, Лопатинський, Гричер, Демуцький; Сєвзапкіно висунуло - „Фексів ; за цими прізвищами йде низка инших здібних та вже пройнятих кіно-культурою робітників: Барнет, Оболонський, Комаров, Рошаль, Петров та инші.
Твори цих майстрів проклали нам шлях в закордонні країни. Якщо успіх „Полікушки11 пояснюється в значній мірі захо
пленням закордонної публіки „развесистой клюквой , то після
з’явлення творів цих майстрів закордонна преса вже говорить про високу технічну якість наших картин та про нові художні шляхи, що їх відкрили наші майстрі. Величезну частину успіху наших картин, як в межах Союзу, так і закордоном, треба, звичайно, віднести на рахунок їхньої ідеологічної свіжости.
Але-ж не можна сказати, щоб в цьому напрямкові радянське кіно не робило серйозних та грубих помилок. Наступ на репертуар часто був занадто поспішний, прийоми, що за їх допомогою намагалися в нас розгорнути на екрані найскладніші пи
тання сучасності!, були часом занадто примітивні і загрожували скомпрометувати саму ідею репертуарного оновлення.
Таким чином, завдяки внутрішній своїй діалектиці, ті труднощі ідеологічного порядку, що ми з ними зустрілися, в міру своїх перемог обернулися на знаряддя нашого успіху. А успіхи наші надзвичайні, як на внутрішньому, так і на зовнішньому фронті. Наші картини задовольняють уже на 50% потреби со
юзного ринку; наші фільми мають тираж у два рази більший од закордонних; виробництво наших кіно-картин зробило величезні
успіхи: за три роки кількість випущеного негативу художньої продукції збільшилася на 450%. До цього зріст кількости по
зитивів метражу в 4 рази обігнав зріст кількости негативів
та всього негативного метражу. Це визначає, що наше кіно-виробництвр публікує не лише статистику кількости, але й статику якости.
Наші кіно-картини прорвали митні кордони найбільш передових закордонних країн. В 1926 році ми зайняли друге місце (після С. Ш. Півн. Америки), що до експорту до Німеччини друкованого негативу (тоб-то кіно картин).
Закордонна публіка й критика з захопленням приймають наші картини. „Радянська Росія , пише „Берлінер Тагеблат11 - має ще одну перемогу. Тепер ми вже знаємо, що „Потьомкін не єдине, випадково-щасливе явище. Протягом двох або трьох років ці російські кіно-майстрі на десятиріччя обігнали кіно-розвиток Заходу...
Проглядаючи пройдений шлях, ми маємо всі підстави не тільки пишатися наслідками наших досягнень, але й бадьоро думати про майбутнє. К. Фельдман
Кадри з радянських фільмів. Вгорі: кадр з фільму „Мати“ (реж. Пудовкін), посередині: кадр з картини „Кохання втрьох“ (реж. Ром), внизу: кадр з фільму „Звенигора“, що його поставив на одеській (фабриці ВУФКУ режисер О. Довженко.
Оператор фільму Завелев.
дав на вимоги нової кіно-техніки; більшість кращих спеціялістів емігрувала закордон. Радянське кіно-виробництво довелося не відбудовувати, а будувати з початку Всі пам’ятають ще те по
чуття тяжкого розчарування, що його пережили радянські кіно-робітники, коли з’явилася перша московська художня кіно
картина „Страна солнцевеюшая . Правда, майже одночасно з цим переглядом восени 1922 р. нас порадувало ,,Сєвзапкіно“ своїми „Чудотворцями а ВУФКУ показало картину „Привид
бродить по Евроиі“. Але й та наївна радість, що її ми пережили під-час демонстрування цієї картини, була найкращим до
казом обмежености наших вимог та скромности наших надій на розвиток радянського кіновиробництва.
Фінансові труднощі нашої кінематографії ще сильніше поглибили тягар завдання відновити кіно-виробництво: вони вима
гали великих оборотних коштів, вкладів на довгі місяці а може й роки, - наші-ж кіно-організації були бідні, як церковні миші.
Не випадково першими вступили на шлях виробництва дві найбагатіші кіно-організації ВУФКУ та Сєвзапкіно, які могли добувати оборотні кошти із своєї величезної сітки кінотеатрів.
Поворотний момент в історії кіно-виробництва починається після відомої резолюції XIII з’їзду партії в справах кіно.
З 1923 року починається той гарячковий період будівництва радянського кіно-виробництва, що привів його до блискучих перемог 1926 року.
За цей рік технічно перебудовано наші кіно-фабрики. Московські фабрики Держкіно, Ленінградська фабрика Сєвзапкіно, Одеська та Ялтинська фабрики ВУФКУ, Тифліська фабрика Держкінпрому Грузії, Московська фабрика Межрабпом - Руси повного ходою перебудовують своє освітлювальне устаткування за останнім словом європейської техніки.
Але-ж поруч з тим, перед нами стояли величезні труднощі перш за все, ідеологічного порядку. Радянському кіно-виробництву довелося йти зовсім новим репертуарним шляхом; йому довелося утворювати зовсім новий сценарний матеріал, відпо
відно до того ідеологічного перелому, що стався в масах разом з революцією Якщо до цього додати, що нашій кіно-промисловості доводилося працювати за майже цілковитої відсутности радянської літератури, то стануть зрозумілими труднощі, що їх доводилося і доводиться ще й тепер перемагати. Але новий зміст вимагає нових форм, а нові форми - нових творців.
На честь нашої державної кінематографії треба сказати, що вона досить рішуче стала на цей шлях.
ВУФКУ, Сєвзапкіно та Держкіно йшли шляхом шукання нових форм, нових ідеологічних мотивів, нових творів у кіно. На фабриках Держкіно народились і зформувались такі майстрі, як Айзенштейн, Александров, Кулешов, Пудовкін, Роом, Тісе; на фабриках ВУФКУ - Довженко, Лопатинський, Гричер, Демуцький; Сєвзапкіно висунуло - „Фексів ; за цими прізвищами йде низка инших здібних та вже пройнятих кіно-культурою робітників: Барнет, Оболонський, Комаров, Рошаль, Петров та инші.
Твори цих майстрів проклали нам шлях в закордонні країни. Якщо успіх „Полікушки11 пояснюється в значній мірі захо
пленням закордонної публіки „развесистой клюквой , то після
з’явлення творів цих майстрів закордонна преса вже говорить про високу технічну якість наших картин та про нові художні шляхи, що їх відкрили наші майстрі. Величезну частину успіху наших картин, як в межах Союзу, так і закордоном, треба, звичайно, віднести на рахунок їхньої ідеологічної свіжости.
Але-ж не можна сказати, щоб в цьому напрямкові радянське кіно не робило серйозних та грубих помилок. Наступ на репертуар часто був занадто поспішний, прийоми, що за їх допомогою намагалися в нас розгорнути на екрані найскладніші пи
тання сучасності!, були часом занадто примітивні і загрожували скомпрометувати саму ідею репертуарного оновлення.
Таким чином, завдяки внутрішній своїй діалектиці, ті труднощі ідеологічного порядку, що ми з ними зустрілися, в міру своїх перемог обернулися на знаряддя нашого успіху. А успіхи наші надзвичайні, як на внутрішньому, так і на зовнішньому фронті. Наші картини задовольняють уже на 50% потреби со
юзного ринку; наші фільми мають тираж у два рази більший од закордонних; виробництво наших кіно-картин зробило величезні
успіхи: за три роки кількість випущеного негативу художньої продукції збільшилася на 450%. До цього зріст кількости по
зитивів метражу в 4 рази обігнав зріст кількости негативів
та всього негативного метражу. Це визначає, що наше кіно-виробництвр публікує не лише статистику кількости, але й статику якости.
Наші кіно-картини прорвали митні кордони найбільш передових закордонних країн. В 1926 році ми зайняли друге місце (після С. Ш. Півн. Америки), що до експорту до Німеччини друкованого негативу (тоб-то кіно картин).
Закордонна публіка й критика з захопленням приймають наші картини. „Радянська Росія , пише „Берлінер Тагеблат11 - має ще одну перемогу. Тепер ми вже знаємо, що „Потьомкін не єдине, випадково-щасливе явище. Протягом двох або трьох років ці російські кіно-майстрі на десятиріччя обігнали кіно-розвиток Заходу...
Проглядаючи пройдений шлях, ми маємо всі підстави не тільки пишатися наслідками наших досягнень, але й бадьоро думати про майбутнє. К. Фельдман
Кадри з радянських фільмів. Вгорі: кадр з фільму „Мати“ (реж. Пудовкін), посередині: кадр з картини „Кохання втрьох“ (реж. Ром), внизу: кадр з фільму „Звенигора“, що його поставив на одеській (фабриці ВУФКУ режисер О. Довженко.
Оператор фільму Завелев.