„ВАСИЛИНА

(За повістю Левицького).
Звичайно, можна порадити прочитати цю, як і инші повісті Нечуя-Левицького, цю культурну спадщину минулого.
Але наша доба - доба радіо й кіно - вимагає инших, більш економних способів засвоєння культурної спадщини минулого. Перечитування багатотомних творів не всім приступно. Особливо це стосується маси, що в неї жит
тьова борня та прискорений темп піднесення своєї культурности, своєї класової й політич
ної свідомости зовсім не дають дозвілля на зачитання грубих книжок.
Та й навіщо? Є кіно, що в одному фільмі - витрата півтори години - повинно й може дати всю есенцію творчосте великого письменника.
Крім того, надзвичайно популярне, дійсно масове, воно може прокатом одного фільму перевести ту саму культурну працю,
що її може зробити лише видання сотень тисяч примірників книжки, - річ, поки що, ні одному видавництву неприступна.
Ось у чому була рація ухвали „Бурлачки до постановки на екран.
Так і зрозумів своє завдання режисер Ф. Лопатинський:
- Через кіно дати масам Нечуя-Левицького.
Режисер Ф. Лопатинський цілком свідомий того, що то є кіно.
Через це він зовсім інакше підійшов до повісті Нечуя-Левицького, яку мав перевести на мову кіно.
Йому, людині, цілком свідомій теж і того, що то є творчість того чи иншого письменника, зовсім не треба бу
ло відтворювати на екрані всі прилади Нечуївської „Бурлачки , - тоб то ілю
струвати фабулу повісті. , Навіщо? Людині, письменій в пись
менстві, відомо, що фабула, то лише технічний прийом, яким автор користується для виявлення свого світогляду, емоцій, свого стилю.
Отже фабули .Бурлачки режисер не взяв.
Більш того! В свойому творчому аналізі він пішов ще далі. Він вирішив, - навіщо нам світогляд Нечуя - Левицького, цей класово нам чужий, міщанський обмежений світогляд?
Що-ж нам від Левицького потрібно?
Звичайно, зовсім не його світогляд. Нам потрібно змалювання його, Левицького, доби. Без його класових ремарок. Це перше. Друге - нам потрібний стиль Левиць
кого, його мистецьке світовідчування. (а не світорозуміння).
Оце все, що взяв режисер Ф. Лопатинський від Левицького. Та й
більш не треба. Бо тільки це є куль
турною цінністю спадщини минулого.
Але взяв - мало. Треба ж це відтворити в кіно.
І режисер сказав: Я буду творити. Але ж, як тво
рець, я не можу
позбутися своєї революційної сві
домосте, не можу уникнути того під
ходу до матеріалу своєї творчосте, що мені його дик
тує ідеологія моєї класи.
Д. Бузько
Вгорі: арт. Пігулович; посередині арт. С. Рома
ненко; унизу - сцена на буряках