[778.5 (05))
„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво“
ЛЕНІН
Зміст: М. Бажан - „За оздоровлення , Люди екрану, В. Девятін - „Мультиплікований фільм , С. Колина - „На хуторах (оповідання), А. Борисов - „Глядач у кіно , С. Дзінькевич - „Кіно-сіть України , Г. Косяченко - „Гамбург , (вірш), Д. Фальківський - „Гоголь на екрані , Рис - „Про кіно-вбивців та кіно-аристократів , Ю. Юрченко - „Навздогін за долею , А. Альф -
„Сорок перший , Мик. Михайленко - „Кінематографія невидимого , Кадри Заходу.
Кіноманія - це не тільки об’єкт для чергових анекдотів та карикатур. Це загрозливе соціяльне й психологічне явище. Кіно
манія охопила широкі й різноманітні шари. Не лише радянська панянка на рожевих папірцях пише до кіно-фабрик чи до кіноуправлінь розпачливі листи про свій хист і про свої бажання, але й коряві, незугарні літери листів якогось молодого шахтаря
з Донбасу говорять майже те саме. Пошесть кіноманії дійшла аж туди. Лаври Гарі Піля чи Пірль Уайт не дають спати моло
дому „фабзайцеві . Відриваючись від своєї щоденної, „буднішньої роботи, він мріє про світло незнаних йому юпітерів, про оплески мільйонних авдиторій, про славу і „легкий хліб .
Важко сказати що саме штовхає того чи иншого до кінематографії. Імпульси ці, певне, як найрізноманітніші. В рожевої панянки - одні, в фабзайця донбасівського - инші. Тут і наівне славолюбство, і прагнення „иншого життя, і недоношені, химерні так часто мрії про хист свій і свої можливості,
Але, - це треба одверто визнати, - головніший імпульс не той. І самий факт, що в нашій країні такий імпульс не лише є, але й поширюється, вимагає того, щоб пильна й насторожена увага нашого суспільства скупчилася навколо нього. Суспіль
ство мусить прийти на поміч радянській кінематографії. Що-ж це саме за імпульс такий? Навкруг кінематографії утворилася нездорова, гарячкова атмосфера, що в спадщину від буржуазного кіно перейшла і до нас. І не тільки в спадщину від умер
лої кінематографії буржуазії кол. Росії, але, перебравшись через радянські кордони, мікроби того повсякчасного блефу й сенсацій, що без них існувати не може сучасне кіно Заходу, отруюють і заважають нашій роботі.
Уява про кіно, яко про джерело легких грошей і легкої слави, - ось той імпульс, що багатьох і багатьох (хіба нам ховати це?) штовхають до бажання працювати в кінематографії.
В той час, коли Голівуд і справді нагадує Монте-Карло, коли там держалко знимальної камери крутиться так само, як куля рулетки, коли без штучної сенсації, азарту, „таємниць і рекламного гвалту, мов без кокаїну, на може животіти фільм, то в нас справа мусить бути цілком инша.
Серйозна, заглиблена робота, що провадиться для певної, добре відомої, дорогої і близької всім мети, не вимагає оска
женілого галасу. Він лише заважає. Галас і легковажність - не до речі. Коли звичайні істини ще не всім відомі, то таким треба вбивати в голову, що
а) Кінематографія - це індустрія, що її чи не нарівно поділено но ознаках чисто виробничого порядку і по ознаках творчемистецьких.
б) Кінематографія вимагає великої і важкої праці, не тільки розумової, але й фізичної. Кінематографія виснажує, втомлює й висмоктує енергію зі своїх робітників. У багатьох випадках вона - „небезпечне виробництво .
в) Легка слава, легкі гроші - ганебний мит, брудна брехня, химерна омана. Тих, що подібні думки в своїх мозках плекають, на гарматний постріл не можна підпускати до воріт радянських кіно-фабрик.
Хвилі кіноманії б’ються об мури наших фабрик. По більшості - марно. Але трапляється: одиниці, що ховають у собі небезпечний для нас вібріон кіномано-рвачівської хороби, просякають все таки. Вони несуть із собою підтримку всім тим вер
зінням та химерам, що сплутуються навколо нашої кінематографії.
І таким одиницям не може бути помилування. Ані хист, ані вміння, ані знання, ані довгі роки роботи не можуть бути за підставу для помилування. Радянське кіно може будуватися і будуватиметься без них.
Нездорову атмосферу треба знищувати, - директива не дуже складна формою своєю, але дуже складна що до змісту. Справа
тут зовсім не подібна до того, щоб одним помахом руки можна було розчинити кватирку і щоб тоді відразу свіже повітря вбілялося до нашої кінематографії.
Важкий, складний і дуже-дуже повільний процес витравлювання з поодиноких робітників радянського кіно корнів того люмпен-богемського світогляду, що лишився нам у прокляту спадщину і що й досі ще животіє, не може бути процесом раптовим. Перебудування психології, світогляду, звичок того або иншого старого робітника кіно, що без його допомоги буде дуже важко, аж надто важко збудувати радянську кінематографію, - не справа секунд, або, навіть, і днів.
Кампаніями тут нічого не поробиш. Потрібно лише гостріше висунути справу про планомірну, систематичну боротьбу за оздоровлення.
І от на долю преси, кіно-преси насамперед, падає обов’язок дурман розвіяти і пошесть кіноманії пригасити. Проте треба визначити, що кіно - макулатура, яка так рясно встеляє наш книжковий ринок, оті всякі брошюрки, життєписи й портрети „кіно-зірок , як закордонних, такі (часто облудних) наших, лише спричиняються до поширення пошести. Час припинити навалу безграмотної, бульварної і брудно-жовтої кіно-макулатури. „Чи
стка нашої кіно - літератури дуже й дуже спричиниться до оздоровлення атмосфери навколо радянської кінематографії.
М. Бажан
„Кіно - це найважливіше для нас мистецтво“
ЛЕНІН
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
№6 (17)Березень, 1927 року№6 (17)
Зміст: М. Бажан - „За оздоровлення , Люди екрану, В. Девятін - „Мультиплікований фільм , С. Колина - „На хуторах (оповідання), А. Борисов - „Глядач у кіно , С. Дзінькевич - „Кіно-сіть України , Г. Косяченко - „Гамбург , (вірш), Д. Фальківський - „Гоголь на екрані , Рис - „Про кіно-вбивців та кіно-аристократів , Ю. Юрченко - „Навздогін за долею , А. Альф -
„Сорок перший , Мик. Михайленко - „Кінематографія невидимого , Кадри Заходу.
роботи В. Касіяна, Е. Познякова, Е. Пестуна, Ю. Кривдіна та М. Цівчинського.
ЗА ОЗДОРОВЛЕННЯ
Кіноманія - це не тільки об’єкт для чергових анекдотів та карикатур. Це загрозливе соціяльне й психологічне явище. Кіно
манія охопила широкі й різноманітні шари. Не лише радянська панянка на рожевих папірцях пише до кіно-фабрик чи до кіноуправлінь розпачливі листи про свій хист і про свої бажання, але й коряві, незугарні літери листів якогось молодого шахтаря
з Донбасу говорять майже те саме. Пошесть кіноманії дійшла аж туди. Лаври Гарі Піля чи Пірль Уайт не дають спати моло
дому „фабзайцеві . Відриваючись від своєї щоденної, „буднішньої роботи, він мріє про світло незнаних йому юпітерів, про оплески мільйонних авдиторій, про славу і „легкий хліб .
Важко сказати що саме штовхає того чи иншого до кінематографії. Імпульси ці, певне, як найрізноманітніші. В рожевої панянки - одні, в фабзайця донбасівського - инші. Тут і наівне славолюбство, і прагнення „иншого життя, і недоношені, химерні так часто мрії про хист свій і свої можливості,
Але, - це треба одверто визнати, - головніший імпульс не той. І самий факт, що в нашій країні такий імпульс не лише є, але й поширюється, вимагає того, щоб пильна й насторожена увага нашого суспільства скупчилася навколо нього. Суспіль
ство мусить прийти на поміч радянській кінематографії. Що-ж це саме за імпульс такий? Навкруг кінематографії утворилася нездорова, гарячкова атмосфера, що в спадщину від буржуазного кіно перейшла і до нас. І не тільки в спадщину від умер
лої кінематографії буржуазії кол. Росії, але, перебравшись через радянські кордони, мікроби того повсякчасного блефу й сенсацій, що без них існувати не може сучасне кіно Заходу, отруюють і заважають нашій роботі.
Уява про кіно, яко про джерело легких грошей і легкої слави, - ось той імпульс, що багатьох і багатьох (хіба нам ховати це?) штовхають до бажання працювати в кінематографії.
В той час, коли Голівуд і справді нагадує Монте-Карло, коли там держалко знимальної камери крутиться так само, як куля рулетки, коли без штучної сенсації, азарту, „таємниць і рекламного гвалту, мов без кокаїну, на може животіти фільм, то в нас справа мусить бути цілком инша.
Серйозна, заглиблена робота, що провадиться для певної, добре відомої, дорогої і близької всім мети, не вимагає оска
женілого галасу. Він лише заважає. Галас і легковажність - не до речі. Коли звичайні істини ще не всім відомі, то таким треба вбивати в голову, що
а) Кінематографія - це індустрія, що її чи не нарівно поділено но ознаках чисто виробничого порядку і по ознаках творчемистецьких.
б) Кінематографія вимагає великої і важкої праці, не тільки розумової, але й фізичної. Кінематографія виснажує, втомлює й висмоктує енергію зі своїх робітників. У багатьох випадках вона - „небезпечне виробництво .
в) Легка слава, легкі гроші - ганебний мит, брудна брехня, химерна омана. Тих, що подібні думки в своїх мозках плекають, на гарматний постріл не можна підпускати до воріт радянських кіно-фабрик.
Хвилі кіноманії б’ються об мури наших фабрик. По більшості - марно. Але трапляється: одиниці, що ховають у собі небезпечний для нас вібріон кіномано-рвачівської хороби, просякають все таки. Вони несуть із собою підтримку всім тим вер
зінням та химерам, що сплутуються навколо нашої кінематографії.
І таким одиницям не може бути помилування. Ані хист, ані вміння, ані знання, ані довгі роки роботи не можуть бути за підставу для помилування. Радянське кіно може будуватися і будуватиметься без них.
Нездорову атмосферу треба знищувати, - директива не дуже складна формою своєю, але дуже складна що до змісту. Справа
тут зовсім не подібна до того, щоб одним помахом руки можна було розчинити кватирку і щоб тоді відразу свіже повітря вбілялося до нашої кінематографії.
Важкий, складний і дуже-дуже повільний процес витравлювання з поодиноких робітників радянського кіно корнів того люмпен-богемського світогляду, що лишився нам у прокляту спадщину і що й досі ще животіє, не може бути процесом раптовим. Перебудування психології, світогляду, звичок того або иншого старого робітника кіно, що без його допомоги буде дуже важко, аж надто важко збудувати радянську кінематографію, - не справа секунд, або, навіть, і днів.
Кампаніями тут нічого не поробиш. Потрібно лише гостріше висунути справу про планомірну, систематичну боротьбу за оздоровлення.
І от на долю преси, кіно-преси насамперед, падає обов’язок дурман розвіяти і пошесть кіноманії пригасити. Проте треба визначити, що кіно - макулатура, яка так рясно встеляє наш книжковий ринок, оті всякі брошюрки, життєписи й портрети „кіно-зірок , як закордонних, такі (часто облудних) наших, лише спричиняються до поширення пошести. Час припинити навалу безграмотної, бульварної і брудно-жовтої кіно-макулатури. „Чи
стка нашої кіно - літератури дуже й дуже спричиниться до оздоровлення атмосфери навколо радянської кінематографії.
М. Бажан