БУДУЮТЬ

По-над місяць тому копнув уперше заступ землю на тих 40 десятинах, що їх приділив Київ для кіно-фабрики ВУФКУ. Застукала вперше сокіра й навколо того місця, де мають відбуватися головні роботи, зросла горожа.
Це початок.
Далі з-за ста верст з’явилася армія красилівських грабарів. Як кроти, врилися вони в землю.
- Кожен із нас з самого малку в землі риється - кажуть красилівці. Не плугом, а за
ступами. Земля своє серце має - чим ближче до серця дориємось, тим кращий земля плод дасть...
І риються. Старанно риються.
- Красилівці - це славнозвісні грабарі, - каже технік, що наглядає за роботою. У кожного заступ у руці - все одне, як ніж у руці досвідченого хірурга. Чудово працюють...
А красилівці самі про себе:
- За сто верст сюди приїхали... Не сюди, то десь-би до иншої роботи поїхали... У нас у Красилівці 500 дворів і всі грабарі, бо земля - така, як ось тут копаємо й возимо - пісок неплодючий...
І примудрили красилівці, що й пісок може хлібом годувати. Але не зерна треба в пісок кидати, щоб хліб був, а треба заступами пісок кидати, до серця землі добиратися - воно добрий плід дає.
Чи розуміє красиловець, який мистецький плід зросте у Київі від праці його рук?
Мабуть, ні. Це занадто складне завдання, щоб його вирішував красилівський грабар. Злидні й важка праця привчили його вирішувати тільки завдання поточного дня, завдання - чи буде чим на зиму годувати себе, жінку й дітей.
Але красилівський грабар працює, як віл. Красилівський грабар мозолявими руками будує велику мистецьку фортецю, що її тепер уже звуть:
- Український Голівуд.
- Що й казати, - погоджуються красилівці. Ми-ж не дурні які, щоб не розуміли - наука велика річ...
І, хитро примруживши очі, додають:
- А все-ж „попи хай будуть... Це не ті попи, що по церквах дурять... Наші „попи“ арнхметику по простому перевіряти допомогають...
І стоять доки що скрізь на території .Українського Голівуду прадідівські .попи .
А красилівці в землю врилися. Риють.
Кожен красиловець може сказати:
- Мій батько був грабар. Мій дід був грабар. Коли я вперше взяв заступа до рук - від тоді я теж грабар.
Красилівці з незнаного, бо неписаного в історії села часу, - грабарі. Вони працювали ще за тих часів, коли спритний підрядчик не раз, а завжди визискував красилівського землерія. І красилівський дід-грабар заповідав онукові-грабареві:
- Не покладайся на людей учених. Землю треба міряти - працю свою виміряєш... По красилівському виміряй - „попи станови. „Попи не одурять...
Померли красилівські діди - грабарі, а онуки їх і тепер, землю риючи, „попи лишають, як знак, скільки заввишки землі вирито.
- Даремно це робите, - кажуть красилівцям. Ми нівеліровку робимо - вашого й трохи не пропаде, бо нівеліровка робиться на підставі точної науки.
Потягнулися на Брест-Литовському шосе великі каравани підвід. Хто бачив початок, той не бачив, де їм кінець. Крешучи брук підковами, звозять міські біндюги цеглу й Корсунський граніт на піскувату землю. За Пушкинським парком звертають підводи з брукованого шляху й довгою стрічкою вповзають у збиту аби-як браму. Над брамою мають червоні прапори, а напис пояснює:
Це тут на неплодючому піскові, серед ярів, де досі тільки мандрівні цигани літом ставали табором, має за недовгий час зрости могутня й пишна мистецька фортеця:
- Київська кіно-фабрика ВУФКУ.
* *
- Афоня, глянь - іздєся... Виш - написано: „кіно-фабрики... індустрой ...
І до брами увійшла жвава юрба робітників. Розглядалися цікаво, а зобачивши красилівського грабаря, що з заступом глибоко в землю врився, на жарти взяли:
- Ей, слиш, товариш, зачем землю роєш - все одно заложим... - Як то - заложим? - спитався, спершися на заступ піший красилівський грабар. А для чого-б я й рив, коли-б ти закладав?
- А потому как ми калуцкиє каменщнки, - відповів красилівцю дзвінкий голос. Значить фундамент іздєся возводить будем... А ну, дай-ка табачку...
Калузький кам янар і красилівський грабар приязно запалили цигарки з одного кисета.
* *
Під промінням весняного сонечка виблискує іржаво-золотий корсунський граніт, скрізь по цілій території будівництва у великі штабелі поскиданий, жовта цегла в ряди вишикувалася, сновигають люди й підводи.
У вербну суботу калузькі кам янарі вперше почали бити молотами корсунський граніт і класти фундамент.
Працюють на дві партії - одна кладе фундамент „апаратної , а друга - фундамент двохповерхового „службового корпусу .
Поруч красилівці копають величезний котлован під „котельні , звідки йтиме опалення для цілої фабрики.
Красиловець працює мовчки, уперто, методично, але калузький кам’янар працювати мовчки не може.
- Ех, пожалєла мама ребйонка, а із нево босяк вишол!.. - лається кам янар, коли наш чорнороб незручно скидає з носилок гранітні бути.
- Нічого - навчимося, - відповідає спокійно чорнороб.
- Как виросла сюди, голубка моя, едять те мухи - каже старенький кам’янар, кладучи важку гранітну буту й заливаючи її цементом. .
Це - Петров із Мещовська, Калузької губернії.
- С 1863 года зтим занимаюсь, вот и считайте сколька... - каже він.
А як порахувати, то вийде, що 64 роки працюють його мозоляві руки. А жвавий і веселий, як, мабуть, і 60 років тому. Хвилини не змов
чить, жартами всіх звеселяє, молодим землякам до важкої роботи завзяття додає. Для нього кожна гранітна бута - це жива істота, улюблена, як дитина.
- Не бросай - голову она себе разобйот (бута себ-то гранітна) - тихонько клади... Ну и народ нинче пошел...
- Від 12 до 1 години рух на території будівництва спиняється, зате гомін іде біля брами, де їдальню збудовано. Парують баки з окропом, а робітники виймають з торбин хліб, оселедці, сало - снідають, гарячим окропом запиваючи.
О 4-ій годині кінчається робочий день. З веселим гомоном виходять калузькі кам’янарі за браму і йдуть до міста, а кра
силівські вози риплять і спиняються за горожею. Тут красилівці і ночують, дають нічний відпочинок своїм натомленим м’язам під возами, або в примітивних наметах.
Де-хто приїхав заробляти собі на хліб з жінками й дітьми, Спалахують вогники - вариться вечеря.
Поруч примостилося єдине циганське шатро, бігають напівголі в одніх сороченятах циганчата. Красилівці взагалі до цига
нів ставляться обережно й не дуже приязно. Але це шатро за місяць зжилося вже з красилівцями і білявий красиловець за
любки йде перед вечерею побалакати з чорнявим циганом. Адже і в цигана, і в красилівця увесь вік - життя „циганське .
Коли ніч спускає над красилівським табором свої чорні крила, грабарі сплять міцним сном. І сниться їм довга зима, коли з зароблених тепер грошей матимуть хліб і гарячу страву. Ще ясною усмішкою з’являється, часом, у сні перспектива заробітку майбутніх років. Але не сниться грабарям ніколи казка, що перетвориться в дійсність.
Не сниться їм та велетенська мистецька фортеця, що зросте від серця земли української.
Підуть фільми Київської кіно-фабрики скрізь по наших селах, і до Красилівки траплять. І тоді красилівський грабар скаже:
- З нашої праці зростають препишні квіти.
В. Данькевич
Загальний вигляд місця,
де будується кіно-фабрика
Ліворуч: загальний вигляд робіт. Вивозять землю. Праворуч: біля складів красилівські грабарі складають цеглу.
Ліворуч: кладуть фундамент. Стоїть старенький каменяр Петров. Праворуч: загальний вигляд робіт що до кладки фундаменту.
РОБОТИ ПО БУДУВАННЮ КІНО-ФАБРИКИ
ПРОВАДИТЬ
КИЇВСЬКА ФІЛІЯ ІНДУСТРОЮ.