ПРЕСА й КІНО

В дореволюційні часи, всього лише років з десять тому, одна лише назва статті, в якій слово „преса” стоїть поруч зі словом „кіно”, вивела-б з рівноваги кожного патлатого літератора-надчоловіка.
- Насправді. Преса - шоста держава, й кіношка - розвага для доброчинних міщан. Що може бути між ними спільного? Що за неприпустиме порівняння?..
Тепер назва статті нікого вже не налякає.
Тепер кожному відомо, що преса не є шоста держава, а „агітатор, пропагандист і організатор”. І кожен знає, що кіно є не розвага для міщан, а могутнє мистецтво, мистецтво з великим майбутнім, і тому - „найважливіше з мистецтв”.
Розуміється, по суті кіно й преса - різні справи. В той час, коли преса говорить фактами, кіно, як мистецтво, говорить образами. В той час, коли преса задовольняється повідомленням про окремі випадки (хроніка в газетах - політична, економічна і т. д. - це є їх найважливіша частина, основна підвалина), кіно повинно ці випадки підсумовувати й, перетворюючи ці підсумки на образи, нести їх в життя.
Ці дві риси-найголовніше різнять кіно від преси. Але поруч з тим кіно й преса мають багато спільного. Це особливо помітно в наших умовах.
Огляньмося трохи назад.
Хіба забули ми, як підчас горожанської війни, слідом за першими лавами переможньої Червоної Армії, на кулеметних тачанках везли агітпункти свої пересувні апарати, влаштовуючи
що-вечора на містечкових площах і на околицях сел агітаційні кіно-сеанси? Саме в той час вперше побачили ми наочно, що кіно може бути не тільки розвагою для міщан. Серед різно
манітного знаряддя в агітаційній роботі того часу, кіно зайняло почесне місце разом з газетою й плакатом, які - одні словом,
другі - фарбою, хрипко кричали зі стін, закликаючи до дальшої боротьби. Не зважаючи на обмаль фільмів, кіно займало тоді в масовій агітроботі місце може навіть і більш важливе, ніж газета, бо лікнепів ще не було, а неписьменних „хватало”.
До речи: невідомо, чи можна тепер розшукати ті картини, що їх демонстрували підчас війни. їх слід-би переховати для історії, ці перші зразки фільмів кіно, що стало союзником революції.
Досвід цього недавнього минулого переконує нас в тому, що кіно, виконуючи конкретні завдання (а воно їх завжди вико
нує, змінюються лише форми), є, як і преса - агітатор-пропагандист і організатор.
Це -є першою рисою характерною для обох галузів. Другою, не менш важливою є „термін життя”. Газета, журнал живуть не довго: газета - день. На завтра вона вже мертвий шматок паперу. Журнал - тиждень, місяць. Через півроку, прикладом, журнал нікого не цікавить.
Те-ж і в кіно. Майже 99/100 всіх фільмів живуть певний термін. Це є наслідком инших причин, ніж у газеті й журналі, але й це ріднить кіно з пресою.
Крім всього і в кіно, і в пресі маємо страшенну різноманітність авдиторії. (В кіно може вона й більша, ніж у пресі, але це не зменшує важливості! факту). Адже-ж „Правду” читає і нарком, і професор, і робітник од варстату, а слухає й непись
менний селянин. Кіно-картину дивиться той-же нарком, той-же професор, той-же робітник, той-же неписьменний селянин.
Можна ще набагато продовжити паралельну аналізу кіно й преси. Можна ще багато навести прикладів загального в кіно й пресі. Зовнішньо загального, і загального по суті. Але навряд чи потрібно це.
І в буржуазних країнах, де преса й кіно в руках капіталістів,
вони вдвох, кожний по своєму, виконують одне завдання - орга
Життя революційної Польщі під важким чоботом „шляхетного“ жовніра, закапелки, чорні домовини для живих людей, - тюрми „Речі посполітбг“, де б’ється, не вщухаючи, живчик бунтарського духу - ось що покаже радянському глядачеві новий фільм ВУФКУ „За стіною “, що його кінчають ставити на Одеській фабриці режисери А. Бучма та О. Перегуди. Б головних ролях
фільму знимаються актори Бучма, Отава, К. Кошевський, Власенко та инші. Ми наводимо кадр з цього фільму.