ЛЮДИ ЕКРАНУ

Наші директори
В двох осередках, в двох невеличких (як на Европу) фортецях б’ється невга
мовний, безупинний і напруджений пульс роботи. На Ялті і в Одесі іде жвава й енергійна робота: твориться велика українська радянська кінематографія
З руїн старої спадщини, на попелищі кіно-стаєн Єрмольєва й Ханжонкова зросли кіно-фабрики радянської України.
Що-чісяця, а то й частіше, випускають ці творчі фортеці на екрани України новий радянський фільм. Один гірший, дру
гий кращий, але всі позначені певним знаком розвою й поступу.
Директор кіно-фабрики - керівник усіх робіт, що тут точаться. Керівник, поставлений сюди Радянською владою й партією.
Ось один із них. Директор Одеської фабрики - Павло Нечес. До революції - робітник біля варстату. В революцію - робітник революції. Голова виконкому, командир загону для боротьби з бан
дитизмом, секретар повітпаркому, член ВУЦВК’у. Член партії з 1917 року.
З 1922 року переходить на кіно-роботу. Від замісника директора Ялтинської фабрики - до директора Одеської. Такий його шлях.
Шлях тов. С. Ореловича - трохи инший. З 1918 року працював він у комсомольських організаціях. 1919 рік - він у чорній Польщі працює в комсомольському підпіллю м. Гродна. Був секретарем Грод
ненської організації. З 1920 по 1924 рік працює на теренах Рад в особливих відділах та органах ЧК - ДПУ.
Від жовтня 1924 року почав працю на Ялтинській кіно-фабриці директором її.
Молодняк екрану
В невеличкій замітці не перерахувати навіть їхніх імен - радянської, свіжої й міцної молоди, що свою молодість і свій хист віддала екранові.
На старих кінематографістах не побудувати цілком справи розвою українського кіно. Та й обмаль їх, цих старих майстрів екрану.
Молодь на своїх плечах мусить підтримати й піднести важку будову радянської кінематографії.
Звідти, з молодняцьких лав, ідуть й ітимуть молоді радянські режисери, актори, оператори.
Ось один із них - М. В. Большінцов. Він нараховує ледве-ледве чверть віку життя. Що правда, сім років, відданих партії й революції, не можна вважати за буденні, нормальні сім років. Вони дали більше, ніж инші десятиліття.
Прийшов до кіно. Працював на фабриці „Кіно-комсомолу“, був режисером молодого театру. Поставив у Ростові фільм
„Наказ №...“. Тепер ставить на Ялтинській кіно-фабриці картину „Сигнали з моря .
Ідуть до кіно-фабрик України й молоді актори.
Україна бачила „Миколу Джерю”. Чи не запам’ятали ви там обличчя акторки, що грала Нимидору й Мокрину? Це був перший виступ Т. Токарської в кіно. Потім - „Сорочинський ярмарок .
Виїхавши з закинутої серед степів Полтави, за допомогою комсомольської організації, добилася вона змоги вчитися
на екранному відділі Одеського кіно-технікуму. Звідти її й взяли на роботу на кінофабриці. Проте технікуму вона не кинула.
Ми навели два імени. Ім’я молодого режисера й молодої акторки. Та їх багато, цих молодих імен. І більшає з кожним роком. В іменах таких запорука нашого розвою.
П. Нечес С. Орелович
М. Большінцов
Т. Токарська
Б. Серж (див. стор. 12).