СТЕРЕЖІТЬСЯ ВУЛЬГАРИЗАТОРІВ!

(До дискусії про кіно, що говорить)
Дискусія, що розпочалася застереженням тов. І. Бачеліса проти „кіно-Еампуки“, ніби-то загрожує обернутися на справжню „вампуку . Ця стаття є вже четверта стаття в журналі „Кіно на тему про кіно, що говорить. Були статті І. Бачеліса, Риса, Ол. Озерова. Дві статті проти кіно, що говорить, одна стаття - за. Якже-ж уважати? ПроголссоЕано - більшістю ухвалено? Чи продовжувати без кінця краю дискусію?.
Ні, не те... Я хочу виступити в імені цілком забутої в цій дискусії, але надто помітної ділянки надбудови - в імені мистецтва. Адже-ж кіно є частина мистецтва. Беручи всі тези Марксівських визначень мистецтва, ми не можемо знайти ані одні
сінької тези, що не дозволяла-б визначити кіно, як повноцінне і до того-ж цілком самостійне мистецтво. Ясно, що кіно є пов
ноправна і самостійна частина мистецтва в такій-же мірі, як музика, література, малярство, театр то-що. В наші дні цілком певно визначилося місце наймолодшого з мистецтв - кіно, що оце недавно тільки почало четвертий десяток років свойого життя. Кіно виникло, як мистецтво, в процесі постійної споконвічної диференціяції мистецтв, що повсякчас спиралося на соціяльні вимоги та на вимоги поступу техніки.
Кожний рік усе більше оформляє й усталює законні норми цього молодого виду мистецтва. Вивчення кіно, як мистецтва, ще далеко не закінчено в такій-же мірі, як не закінчено формування всіх особливостей цього мистецтва. Нічого див
ного, що ми не маємо ще цілком закінчених дослідів з філософії і теорії кіно, з його поетики. Навіть назва
поетика, що її подекуди застосовують до кіно, є не властива йому, перенесена з сусідньої, але далеко не тотожної до кіно галузі - з теорії літератури.
Я не маю на оці в цій статті поповнити ті теоретичні прогалини, що їх взагалі ще не поповнено. Моє завдання в межах дискусії про кіно, що говорить, по
ставити і підкреслити тезу про кіно, як самостійний вид мистецтва, як певну ділянку в надбудові.
Маючи свої закони моторно-зорового сприйняття, дуже відмінні від законів театру, свої закони сюжету і композиції, де в чому близькі, але загалом теж від
мінні від законів новели, повісти і роману, кіно має ще й свої особливости, що випливають уже не з мистецьких його властивостей, а з техніки.
Кіно є технічний засіб фіксації й передавання на віддалі певних моторно-зорових вражінь. З цих суто
технічних властивостей кіно за наших умов виникають, а надалі певно ше більше поширюватимуться його не мистецькі функції, як от культур-фільм, кіно-хроніка, то-що.
Кіно тепер починає, власне кажучи, опановувати, застерігаючи всі специфічні риси своєї фактури, функції, аналогічні до функцій мови, а саме: 1) функція комунікативна, тоб-то зви
чайне переказання своєї думки: звичайна розмова, отже й певна нотатка, телеграма, лист; 2) функція організовано і організа
ційно-комунікативна: промова, доповідь, лекція, організованіший лист, стаття, наукова праця; 3) функція мистецька: творення певних річей, організованих за художньо-стилістичними законами.
Крім першої функції мови - неорганізовано розповідати, що її перебрала в кіно у великій мірі фотографія (найкращий при
клад - ілюстрований журнал) і тільки почасти використовує кіно-хроніка, - кіно, безперечно, досить повно використовує другу і третю функції мови.
Отже не всі функції кіно є функції мистецькі. Але яку-б соціяльну функцію кіно не виконувало, повсякчас ми спосте
рігаємо певну самостійність і відмінність його законів, що в нашу добу, власне, еволюціонують і набувають закінчених форм.
Ми гадаємо, що руйнувати ці закони та переставляти кіно на рейки одного з близьких йому мистецтв, хоч-би театру, за теперішніх умов було-б недоцільно. Більше того - нам здається,
що це було-б не можливо. Ми-б хотіли бачити спробу наблизити „Панцирника Потьомкіна до театру. Ми-б хотіли почути голоси в сцені розстрілу на Одеських сходах, або в сцені бунту, хоч-би в тому кадрі, коли викидають за борт нікчему-лікаря. Нам здається, що зовсім невластивий театрові, притаманний тільки кіно, образ пенсне, що зачепилося мотузочком за борт, своєю мовою говорить більше, ніж могли-б сказати найкращі сценічні репліки. Нам здається, що поява постати попа на пароплаві, коли готують страту бун
тарів, переконує більше, ніж будь-які слова катів і жертв, які й у театрі рідко звучать правдиво.
Кіно в теперішній стадії розвитку має свій матеріял, свою фактуру, свої засоби впливу. І було-б ретроградним „машиноборством , скориставшись з но
вого винаходу, тягнути кіно назад, заперечувати всі досягнення на теперішньому його шляху, починати з початку нове мистецво на нових засадах.
Придивімося, як аргументують свою позицію прихильники поєднання кіно з театром. „Як-би середнєвічні нищителі машин, від порівнання з якими відхре
Кадри з нового фільму ВУФКУ „Сигнали з моря“, що його закінчує
ставити на Ялтинській фабриці реж. Большінцов.