Кіно-зірки Й КІНО-ПСИХОЗ
Молодняк, захоплюючись кіно, як мистецтвом, разом з цим захоплюється й бажанням самому творити це, мисте
цтво, беручи участь в акторській його роботі.
Це захоплення екраном доходить іноді до кіно-психоза, коли людина за
буває за елементарні принципи колективного ЖИТТЯ і, щоб досягти мети, йде, навіть, на злочин. З цього настрою таких людей часто-густо користуються всілякі шахраї, то влаштовуючи всякі кіно-школи й «іно-студії, а то просто
«піддакуючи» їм, що, мовляв, «з вас дійсна кіно-зірка вийде». Трапляються і такі «кінематографісти» з такими «кінематографічними» розмовами: - «в мене в ВУФКУ помрежем племінник працює, так він вас, Марусю, в кіно
зірки влаштує»!.. І ловляться деякі на такий брудний гачок.
Де-яка частина наших режисерів гадає, ніби будь-якого іпвеця, коли його тип підійде, можна перетворити в кіно-актора, а такий погляд теж впли
ває на збільшення кадрів людей, хво
рих на кіно-психоз. І ось шириться безглузда думка, ніби кожен може стати кіно-актором, ніби кожен може ста
ти Дуглас Фербенксом, чи Бучмою. Ми й серед акторських кадрів можемо спо
стерегти нездорове, хоч і не розвинене ще прагнення до «кіно-зірочества». Всьому цьому ми мусимо оголосити рішучу війну. Актор мусить посідати належне й почесне місце в нашій кінема
тографії, але всяким прагненням до «кіно-зірок» треба сказати «зась». Не кіно-зірки, а кіно-таланти нам потрібні. Адже слава «зірки» не завжди рівна талантові актора. - На це треба звернути увагу, та ще й пильну увагу, тре
ба притягти до цього .громадськість, зокрема Т-во Друзів Радянського Кіно..
Треба виробити вакцину проти кіно манії.
Тепер, коли відкривається нова кіно - фабрика, справу з акторством треба налагодити так, щоб використовувати основні кадри акторів і взагалі новий молодняк, а не випадковий типаж, за яким де-які режи
сери женуться. Треба рішуче заявити, що актором в кіно не може бути вся
ка людина, навіть і тоді, коли він, як типаж, підходить для зйомки.
Гельман. Українські фільми в Празі
До січня 1928 року в Чехословаччині нічого не знали про українську кінематографію. Щойно перед приїздом г. Черняка, а потім працею сталого кореспондента в Празі чеська преса починає писати про ВУФКУ.
18 квітня ц. р. відбувся в Празькім Торгпредстві перегляд українських радянських фільмів для преси і запро
шених гостей. Це був перший виступ ВУФКУ на празькому та, взагалі, на чехословацькому грунті. Зацікавлення тим виступом було незвичайно велике,
як у чеської преси, так і в чеських фільмарів. Заля Торгпредства, вправді, невелика, була битком набита. Було показано уривки з «Звенвгори»,
«Тараса Трясила», «Тараса Шевченката «Соірочвнського Ярмарку».
Глядачі, між якими були й артисти та торговельні представники, вітали де-які сцени фільмів оплесками. «Звенигора» зробила велике вражіння, хоча. - як вже я зазначив. - показано булс тільки фрагменти (мобілізація та. будівництво економічного життя України).
В щоденнику «Трибуна» (часопис чеських промисловців), який виходить двічі їв день, И. Кучера подає коротко про зріст української кінематографії таї називає фільми «Трясило» й «Звенигоіра» творами високої кінематогра
фічної вартюсти, а зокрема, в «Звенигорі» визнає досягнення, називаючи його «вершком української продукції та одним з найкращих фільмів СРСР».
В щоденнику «Лідоіве Новіли» фільмовий референт вихіваляє фотографію, й техніїче переведення фільму «Тарас Тірясило» - називаючи все «оездогаїніним». «Звенигору» ставить за ії ми
стецькі досягнення побіч «Матері» та «Потьомкіна» і називає його «могут
ньою, образовою симфонією праці та радости». Ю. Костюк.
„Звенигора“ й селянство
Чи зрозуміла „Звенигора для широких селянських кол?
Звичайний глядач, міський, а тим паче сільський, не багато може сказати про своє враження від фільму, хоча-б і до
сить примітивного. Проте це не доводить, що він не зрозумів, не відчув фільму, і
чим художніша картина, чим правдивіша вона історично, тим більший вплив зробить вона і на найтемнішого...
1 от, на мій погляд, селянин відчує, зрозуміє „Звенигору , бо він пережив сам те, про що в картині розповідається.
Адже тільки селяни, як той самий дід, довгими ночами, взимку на поседеньках, влітку на нічлях коло коней, розповідають один одному про все своє життя, й про минувшину, й про скарби в могилах, й про те, як горіли їхні стріхи, підпалені „Павлами .
Ще кілька слів про те, як просовували „Звенигору в маси.
Нема чого казати, вся українська преса багато писала про цей фільм. Але ось в
провінції десь, як от у нас, на Гуманщині, починають її демонструвати. Крім кількох звичайних афіш і плакатів - жодної іншої і більшої реклами.
„Вар’єте11 рекламувалося за два місяці до того, як воно мало йти. На всіх газетах і листах стояв штамп про „Вар’єте .
Сеанси були не тільки вечірні, але й денні.
„Звенигора цього не зазнала. Широка громадськість не була оповіщена про ту величезну подію, що нею мусило бути демонстрування „Звенигори на провін
ції. 1 от „Звенигора в Тумані не мала
належного поспіху, бо дибився її випадковий глядач і для пояснення цього складного фільму нічого не було зроблено.
Тепер має йти „Звенигора на село. Треба було-б, щоб окружні газети приділили їй належну увагу, підготували селянського глядача, зворушили його.
„Звенигора на це заслуговує.
Д. Порхун.
Досить лише глянути на вітрину кожної з наших книгарень, звернувши свою увагу на плакати, і ми побачимо цікаву картину - наш український плакат займає скромне місце в загальній масі. Український, не тільки в розумінні тексту, звичайно, а й в розумінні тематики та місця виробництва. При чому співвідношення це не є стале. Український плакат що-далі, то все занепадає. Особливо це позначається в галузі кіно-плаката.
Ще два, два з половиною роки тому, становище кіноплакату було таке: ВУФКУ, єдина кіно-організація на Укра
їні, відроджувало, або, вірніше, народжувало наш кіно-плакат, самостійно обслуговуючи рекламою (кіно-плакат) картини не тільки свого виробництва, але й закордонні та ви
робництва інших Союзних Республік. Український плакат, як рівноправна й велика галузь образотворчого мистец
тва, мав певні перспективи до розвитку. Зростаїюічи, і, поряд із зростом, поліпшуючись, культуризуючись, він міг, разом із станковими, декоративним малярством, стати однією з невід’ємних частин українського мистецтва.
Але незабаром Совкіно почало душити своїм асортиментом плакатів (від 2 до 8 зразків плакату до однієї картини), а Московські друкарні пониженою вартістю роботи, і ВУФКУ тепер лише здерідка звертається до українських художників з замовленням на плакат до картини, а іноді,
навіть, передає виготовленя плакатів до картин свого власного виробництва в Москву.
Де-які комерційні вигоди, але-ж і великі втрати в справі створення українського плакату - ось результати такої політики.
Коли-ж висунути питання про якість українського плакату, то й художники Москви особливо великими досягненими похвалитися не можуть. Український-же плакат може і якісно вирости лише тоді, коли на нього будуть дивитись, як на велику, потрібну, культурну справу.
Отже, в першу чергу, треба допоминатися «рівноправних умов» із Совкіно та Міжробпомом, щоб утворити таке становище, що за нього український кіно-плакат мав-би можливість не тільки існувати, але й розвиватись.
Кіно-плакат у нас на Україні тепер не тільки не зростає, але «повільно та вірно» вмирає, хоч ще з рік тому, на Все
союзній виставці в Москві, наші українські плакати мали одне з перших місць, а одного з них («Еспанська танцюристка») було одзначено на Ляійпцігській виставці.
Українські художники цілком законно мають право претендувати на українську частину всієї кіно-плакатної роботи Союзу РСР. А український кіно-плакат повинен розвиватися, поліпшуватися, зростати.
К. Болотов.
Молодняк, захоплюючись кіно, як мистецтвом, разом з цим захоплюється й бажанням самому творити це, мисте
цтво, беручи участь в акторській його роботі.
Це захоплення екраном доходить іноді до кіно-психоза, коли людина за
буває за елементарні принципи колективного ЖИТТЯ і, щоб досягти мети, йде, навіть, на злочин. З цього настрою таких людей часто-густо користуються всілякі шахраї, то влаштовуючи всякі кіно-школи й «іно-студії, а то просто
«піддакуючи» їм, що, мовляв, «з вас дійсна кіно-зірка вийде». Трапляються і такі «кінематографісти» з такими «кінематографічними» розмовами: - «в мене в ВУФКУ помрежем племінник працює, так він вас, Марусю, в кіно
зірки влаштує»!.. І ловляться деякі на такий брудний гачок.
Де-яка частина наших режисерів гадає, ніби будь-якого іпвеця, коли його тип підійде, можна перетворити в кіно-актора, а такий погляд теж впли
ває на збільшення кадрів людей, хво
рих на кіно-психоз. І ось шириться безглузда думка, ніби кожен може стати кіно-актором, ніби кожен може ста
ти Дуглас Фербенксом, чи Бучмою. Ми й серед акторських кадрів можемо спо
стерегти нездорове, хоч і не розвинене ще прагнення до «кіно-зірочества». Всьому цьому ми мусимо оголосити рішучу війну. Актор мусить посідати належне й почесне місце в нашій кінема
тографії, але всяким прагненням до «кіно-зірок» треба сказати «зась». Не кіно-зірки, а кіно-таланти нам потрібні. Адже слава «зірки» не завжди рівна талантові актора. - На це треба звернути увагу, та ще й пильну увагу, тре
ба притягти до цього .громадськість, зокрема Т-во Друзів Радянського Кіно..
Треба виробити вакцину проти кіно манії.
Тепер, коли відкривається нова кіно - фабрика, справу з акторством треба налагодити так, щоб використовувати основні кадри акторів і взагалі новий молодняк, а не випадковий типаж, за яким де-які режи
сери женуться. Треба рішуче заявити, що актором в кіно не може бути вся
ка людина, навіть і тоді, коли він, як типаж, підходить для зйомки.
Гельман. Українські фільми в Празі
До січня 1928 року в Чехословаччині нічого не знали про українську кінематографію. Щойно перед приїздом г. Черняка, а потім працею сталого кореспондента в Празі чеська преса починає писати про ВУФКУ.
18 квітня ц. р. відбувся в Празькім Торгпредстві перегляд українських радянських фільмів для преси і запро
шених гостей. Це був перший виступ ВУФКУ на празькому та, взагалі, на чехословацькому грунті. Зацікавлення тим виступом було незвичайно велике,
як у чеської преси, так і в чеських фільмарів. Заля Торгпредства, вправді, невелика, була битком набита. Було показано уривки з «Звенвгори»,
«Тараса Трясила», «Тараса Шевченката «Соірочвнського Ярмарку».
Глядачі, між якими були й артисти та торговельні представники, вітали де-які сцени фільмів оплесками. «Звенигора» зробила велике вражіння, хоча. - як вже я зазначив. - показано булс тільки фрагменти (мобілізація та. будівництво економічного життя України).
В щоденнику «Трибуна» (часопис чеських промисловців), який виходить двічі їв день, И. Кучера подає коротко про зріст української кінематографії таї називає фільми «Трясило» й «Звенигоіра» творами високої кінематогра
фічної вартюсти, а зокрема, в «Звенигорі» визнає досягнення, називаючи його «вершком української продукції та одним з найкращих фільмів СРСР».
В щоденнику «Лідоіве Новіли» фільмовий референт вихіваляє фотографію, й техніїче переведення фільму «Тарас Тірясило» - називаючи все «оездогаїніним». «Звенигору» ставить за ії ми
стецькі досягнення побіч «Матері» та «Потьомкіна» і називає його «могут
ньою, образовою симфонією праці та радости». Ю. Костюк.
„Звенигора“ й селянство
Чи зрозуміла „Звенигора для широких селянських кол?
Звичайний глядач, міський, а тим паче сільський, не багато може сказати про своє враження від фільму, хоча-б і до
сить примітивного. Проте це не доводить, що він не зрозумів, не відчув фільму, і
чим художніша картина, чим правдивіша вона історично, тим більший вплив зробить вона і на найтемнішого...
1 от, на мій погляд, селянин відчує, зрозуміє „Звенигору , бо він пережив сам те, про що в картині розповідається.
Адже тільки селяни, як той самий дід, довгими ночами, взимку на поседеньках, влітку на нічлях коло коней, розповідають один одному про все своє життя, й про минувшину, й про скарби в могилах, й про те, як горіли їхні стріхи, підпалені „Павлами .
Ще кілька слів про те, як просовували „Звенигору в маси.
Нема чого казати, вся українська преса багато писала про цей фільм. Але ось в
провінції десь, як от у нас, на Гуманщині, починають її демонструвати. Крім кількох звичайних афіш і плакатів - жодної іншої і більшої реклами.
„Вар’єте11 рекламувалося за два місяці до того, як воно мало йти. На всіх газетах і листах стояв штамп про „Вар’єте .
Сеанси були не тільки вечірні, але й денні.
„Звенигора цього не зазнала. Широка громадськість не була оповіщена про ту величезну подію, що нею мусило бути демонстрування „Звенигори на провін
ції. 1 от „Звенигора в Тумані не мала
належного поспіху, бо дибився її випадковий глядач і для пояснення цього складного фільму нічого не було зроблено.
Тепер має йти „Звенигора на село. Треба було-б, щоб окружні газети приділили їй належну увагу, підготували селянського глядача, зворушили його.
„Звенигора на це заслуговує.
Д. Порхун.
ЗА УКРАЇНСЬКИЙ КІНО-ПЛАКАТ!
Досить лише глянути на вітрину кожної з наших книгарень, звернувши свою увагу на плакати, і ми побачимо цікаву картину - наш український плакат займає скромне місце в загальній масі. Український, не тільки в розумінні тексту, звичайно, а й в розумінні тематики та місця виробництва. При чому співвідношення це не є стале. Український плакат що-далі, то все занепадає. Особливо це позначається в галузі кіно-плаката.
Ще два, два з половиною роки тому, становище кіноплакату було таке: ВУФКУ, єдина кіно-організація на Укра
їні, відроджувало, або, вірніше, народжувало наш кіно-плакат, самостійно обслуговуючи рекламою (кіно-плакат) картини не тільки свого виробництва, але й закордонні та ви
робництва інших Союзних Республік. Український плакат, як рівноправна й велика галузь образотворчого мистец
тва, мав певні перспективи до розвитку. Зростаїюічи, і, поряд із зростом, поліпшуючись, культуризуючись, він міг, разом із станковими, декоративним малярством, стати однією з невід’ємних частин українського мистецтва.
Але незабаром Совкіно почало душити своїм асортиментом плакатів (від 2 до 8 зразків плакату до однієї картини), а Московські друкарні пониженою вартістю роботи, і ВУФКУ тепер лише здерідка звертається до українських художників з замовленням на плакат до картини, а іноді,
навіть, передає виготовленя плакатів до картин свого власного виробництва в Москву.
Де-які комерційні вигоди, але-ж і великі втрати в справі створення українського плакату - ось результати такої політики.
Коли-ж висунути питання про якість українського плакату, то й художники Москви особливо великими досягненими похвалитися не можуть. Український-же плакат може і якісно вирости лише тоді, коли на нього будуть дивитись, як на велику, потрібну, культурну справу.
Отже, в першу чергу, треба допоминатися «рівноправних умов» із Совкіно та Міжробпомом, щоб утворити таке становище, що за нього український кіно-плакат мав-би можливість не тільки існувати, але й розвиватись.
Кіно-плакат у нас на Україні тепер не тільки не зростає, але «повільно та вірно» вмирає, хоч ще з рік тому, на Все
союзній виставці в Москві, наші українські плакати мали одне з перших місць, а одного з них («Еспанська танцюристка») було одзначено на Ляійпцігській виставці.
Українські художники цілком законно мають право претендувати на українську частину всієї кіно-плакатної роботи Союзу РСР. А український кіно-плакат повинен розвиватися, поліпшуватися, зростати.
К. Болотов.