Важко знайти в наші дні незаштамповану натуру для кіно. Дуже важко...
Кіно-апарат своїми молодими допитливими очима скрізь побував і, здається, нема такої натури, що могла-б здивувати нашого глядача.
Кіно недбалим та неуважним ставленням до матеріалу зношує натуру, і справжнім художникам екрану доводиться багато працювати, щоб знайти нові точки, нові світляні нюанси та композиційні комбінації для свіжої і нештампованої подачи обридлого глядачеві матеріялу.
Справжній майстер фільму дбає не тільки за те, що знімати, але в умовах зросту техніки та піднесення вимог, як з боку са
мого виробника, так і з боку споживача-глядача, перед ним повстає не менш важливе питання - як знімати.
Коли у Бернгарда Ґетцке, що приїхав у Москву зніматись, запитали його думку про фотогенію, - він, не розуміючи, знизав плечима.
В Німеччині такого терміну немає, бо там мистецтвом знімання володіють досконало.
Один і той-же з’йомочний матеріял в інтерпретації різних режисерів виходить по різному.
На цьому грунті в кінематографії трапляються забавні анек доти: Держкінпром Грузії нещодавно виписав Віктора Шкловського спеціяльно для того, щоб він дав пораду: що ще можна зробити з горами.
Кого-б це запросити для консультації, наприклад, такого порядку: - що робити з морем?
Море - краща натура (відкиньмо не тільки на цей раз, але й взагалі „міт про фотогенію) , але як погано його знімали до цього часу!
„Панцирник Потьомкин не можна назвати морським фільмом з багатьох причин. Море в „Панцирнику є тільки допоміжний елемент в загальному задумі режисера.
„Панцирник викликав багато наслідувань, особливо це помітно в Німеччині, де імперіялістичні та мілітаристичні тенденції зросли після світової війни й набули характеру патосу під прапором реваншу.
Море стає яскравою та крикливою обгорткою для старенького краму, а та невеличка низка картин, що їх знято в Союзі, як це звичайно буває у нас, захлинаючися від лишку сценарного матеріялу, прагнуть показати все, але „необсяжного не охо
пиш , як каже Кузьма Прутков, і через те, коли доходить черга до моря, ми маємо два мертвих краєвиди із „заходом та сходом і „хвилі б’ють об беріг .
„Сумка дипкур’єра та „Утриш - першорядні фільми детективного порядку, та море в них має суто випадковий характер.
„Бухта смерти окрім гнилизни, перенесеної на екран, взагалі навряд чи варта уваги.
Ми могли-б назвати ще багато картин, що мали показати море, але це тільки відбере місце й час.
Де море романтичних мрій молодости, в образах письменників-мариністів?
Де море героїв кримської кампанії Сиваша та Перекопу?
Де море, як фактор нашої морської та торговельної могутности?... Та ще безліч ігрових та неігрових тем, висловлюючися фігурально, „ховаються у морських безоднях .
Матеріял легко позбавити обличчя, заштампувати, але повернути його знов до життя, примусити раптом виявити багацтво фарб та форм - справа дійсних майстрів.
Реабілітуйте море - слово за вами! Л. Френкель.
Кадри з двох нових морських фільмів ВУФКУ: „Буря“ та„ Дівчина з палуби“. Але й в них море реабілітовано
ще не цілком.
Кіно-апарат своїми молодими допитливими очима скрізь побував і, здається, нема такої натури, що могла-б здивувати нашого глядача.
Кіно недбалим та неуважним ставленням до матеріалу зношує натуру, і справжнім художникам екрану доводиться багато працювати, щоб знайти нові точки, нові світляні нюанси та композиційні комбінації для свіжої і нештампованої подачи обридлого глядачеві матеріялу.
Справжній майстер фільму дбає не тільки за те, що знімати, але в умовах зросту техніки та піднесення вимог, як з боку са
мого виробника, так і з боку споживача-глядача, перед ним повстає не менш важливе питання - як знімати.
Коли у Бернгарда Ґетцке, що приїхав у Москву зніматись, запитали його думку про фотогенію, - він, не розуміючи, знизав плечима.
В Німеччині такого терміну немає, бо там мистецтвом знімання володіють досконало.
Один і той-же з’йомочний матеріял в інтерпретації різних режисерів виходить по різному.
На цьому грунті в кінематографії трапляються забавні анек доти: Держкінпром Грузії нещодавно виписав Віктора Шкловського спеціяльно для того, щоб він дав пораду: що ще можна зробити з горами.
Кого-б це запросити для консультації, наприклад, такого порядку: - що робити з морем?
Море - краща натура (відкиньмо не тільки на цей раз, але й взагалі „міт про фотогенію) , але як погано його знімали до цього часу!
„Панцирник Потьомкин не можна назвати морським фільмом з багатьох причин. Море в „Панцирнику є тільки допоміжний елемент в загальному задумі режисера.
„Панцирник викликав багато наслідувань, особливо це помітно в Німеччині, де імперіялістичні та мілітаристичні тенденції зросли після світової війни й набули характеру патосу під прапором реваншу.
Море стає яскравою та крикливою обгорткою для старенького краму, а та невеличка низка картин, що їх знято в Союзі, як це звичайно буває у нас, захлинаючися від лишку сценарного матеріялу, прагнуть показати все, але „необсяжного не охо
пиш , як каже Кузьма Прутков, і через те, коли доходить черга до моря, ми маємо два мертвих краєвиди із „заходом та сходом і „хвилі б’ють об беріг .
„Сумка дипкур’єра та „Утриш - першорядні фільми детективного порядку, та море в них має суто випадковий характер.
„Бухта смерти окрім гнилизни, перенесеної на екран, взагалі навряд чи варта уваги.
Ми могли-б назвати ще багато картин, що мали показати море, але це тільки відбере місце й час.
Де море романтичних мрій молодости, в образах письменників-мариністів?
Де море героїв кримської кампанії Сиваша та Перекопу?
Де море, як фактор нашої морської та торговельної могутности?... Та ще безліч ігрових та неігрових тем, висловлюючися фігурально, „ховаються у морських безоднях .
Матеріял легко позбавити обличчя, заштампувати, але повернути його знов до життя, примусити раптом виявити багацтво фарб та форм - справа дійсних майстрів.
Реабілітуйте море - слово за вами! Л. Френкель.
Кадри з двох нових морських фільмів ВУФКУ: „Буря“ та„ Дівчина з палуби“. Але й в них море реабілітовано
ще не цілком.